Дванадцять китайців і жінка - Джеймс Хедлі Чейз
Феннер зобразив усмішку і легенько ляснув її по спокусливих сідничках.
— Не суши собі цим голову, — сказав він.
Вона потяглася до нього, підставивши губки, — і саме тому, що вважав блондинку привабливою, він поцілував її. Жінка обвила руками його шию і притиснулася до нього всім тілом. Так вони простояли кілька хвилин, опісля Феннер легенько відсторонив її.
Керлі стояла й дивилася на нього, важко дихаючи.
— Я збожеволіла, — сказала жінка, густо почервонівши.
Феннер розщіпнув комір сорочки, наче забракло повітря.
— І я не подарунок, — зауважив. — Біжи, мала, поки ми з тобою не нарубали дров. Побачимося пізніше.
Вона тихо вийшла, зачинивши за собою двері, а Феннер витягнув носовичок і замислено витер спітнілі руки.
— Думаю, ця робота мені сподобається, — сказав уголос. — Так, з цього може щось вийти.
І він повернувся у своє крісло біля вікна.
* * *
Найтінґейл провів Феннера крізь переповнений вестибюль готелю «Флеґлер».
Феннер зауважив:
— А цей хлопець непогано влаштувався!
Найтінґейл зупинився перед дверима ліфта і натиснув кнопку виклику.
— Ще б! А що я вам казав? Пайо саме той хлопець, якого треба триматися.
Феннер розгледів ковані залізні поруччя.
— Я й сам це тепер бачу.
Кабіна зупинилась, і вони увійшли в ліфт. Найтінґейл натиснув кнопку з цифрою «5».
— Говоритиму я, — сказав Найтінґейл, коли ліфт зупинився на п'ятому поверсі. — Можливо, тобі нічого й не запропонують, але спробую.
Щось буркнувши, Феннер пішов коридором услід за Найтінґейлом. Той зупинився перед номером 47 і постукав у двері — тричі швидко та двічі — повільно.
«Шифр», — схвально зауважив Феннер.
Двері відчинились, і невисокий кубинець, одягнений у чорне, уважно їх оглянув. Феннер уже хотів присвиснути, але вчасно схаменувся.
Найтінґейл м'яко сказав:
— Усе добре!
Кубинець впустив їх усередину. Коли зачиняв за ними двері, Феннер помітив, що у нього з кишені випинається револьвер. Вони опинилися в просторому холі, куди виходило троє дверей.
— Хлопці ще в себе? — запитав Найтінґейл.
Кубинець кивнув. Він усівся в крісло поруч з дверима і розгорнув газету, вже не звертаючи на них жодної уваги.
Найтінґейл попрямував у середні двері. В кімнаті сиділи четверо чоловіків. Вони були в сорочках з короткими рукавами, але при краватках, і палили. Двоє гортали газети, ще один слухав радіо, а четвертий чистив револьвер.
Усі вони мигцем глянули на Найтінґейла, а потім тупо витріщилися на Феннера.
Чоловік з револьвером у руках неквапно звівся на ноги.
— Хто це? — спитав крізь зуби. Він був у білому костюмі та чорній сорочці з білою краваткою. Мав коротко підстрижене настовбурчене волосся; жовтувато-зелені очі холодно та недовірливо дивилися перед себе.
Найтінґейл сказав:
— Це — Росс. Із Нью-Йорка. Кротті його знає. З ним усе гаразд.
І повернувся до Феннера.
— Познайомся, це — Рейджер.
Феннер холодно посміхнувся Рейджерові. Той чомусь не дуже сподобався йому.
Рейджер без будь-яких емоцій сказав:
— Дуже радий. Надовго до нас?
Феннер крутнув рукою і запитав:
— Ці хлопці — вони що, просто для декорації?
Очі Рейджера смикнулися.
— Я запитав — надовго в наші краї? — повторив він.
— Я тебе почув. А це вже не твоє бісове діло!
Найтінґейл схопив Феннера за рукав. Не додав нічого, але це був попереджувальний рух.
Рейджер люто зиркнув на Феннера, але невдовзі опустив очі, стенувши плечима. І відрекомендував:
— Той, який біля радіоприймача, — Паґ Кейн. Справа — Борґ, зліва — Міллер.
Усі троє кивнули Феннеру, але приязні в їхніх очах не було.
Феннер сказав невимушено:
— Радий з вами познайомитися. Не запрошую вас випити, бо думаю, що всі ви непитущі.
Рейджер повернувся до Феннера.
— Хто, до дідька, цей пащекуватий вилупок?
Міллер, жирний, неохайний чоловік з передчасною лисиною, кинув:
— Певно, його викопали на якомусь смітникові. Феннер швидко підійшов та двічі врізав йому в пику.
В руці у Найтінґейла опинився револьвер, і він заспокійливо сказав:
— Не затівайте нічого, прошу вас!
Феннер не сподівався, що вони зважать на його слова — але таки дослухалися до нього! Усі неначе скам'яніли, й навіть Рейджер виглядав присоромленим. Найтінґейл звелів Феннерові:
— Відійди від Рейджера! — і в його голосі прозвучала така погроза, що й Феннерові стало не по собі. Керлі була права. Цей чолов'яга був убивцею.
Феннер відступив од Міллера і сховав руки в кишенях. Найтінґейл заявив:
— Я такого не потерплю. Якщо приводжу сюди друга, то очікую, що ви поставитеся до нього відповідно. Інакше мені доведеться зняти з декого із вас мірки для своїх першокласних ящичків.
Феннер розсміявся.
— Оце так сервіс! Два в одному: спочатку вбиваєте, а потім ховаєте?
Найтінґейл сховав револьвер, і всі інші розслабилися. Рейджер силувано посміхнувся.
— Це спека діє на нерви.
Він підійшов до бару, щоби чогось налити собі.
Феннер сів поруч з Рейджером. Для себе він уже визначив, що той — наймерзенніший з цієї зграї, тому й вирішив опрацювати його.
І сказав спокійно:
— Через ту спеку я сам себе ненавиджу.
Рейджер з недовірою глянув на нього і буркнув:
— Забудьмо! Якщо ти вже тут, то почувайсь, як удома.
Феннер підніс склянку до світла і ненав'язливо запитав:
— Карлос у себе?
Рейджер широко розплющив очі.
— У Карлоса нема часу на відвідувачів, — зауважив. — Я передам йому, що ти заходив.
Допивши віскі, Феннер підвівся. Найтінґейл порухався, але той жестом зупинив його. Феннер стояв, переводячи погляд з одного на іншого, а потім сказав:
— Що ж, радий знайомству. Я думав, у вас жива робота, та, бачу, помилився. І зрозумів, що мені тут нічого робити. Вам здається, що все місто — у вашій кишені, але ви розжерлися та зледачіли. Думаєте, що бозна-які шишки, але я би так не сказав. Певно, мені краще піти до Нулена. Кажуть, що він нині не на коні — тож спробую знову посадити його верхи. Це буде цікавіше, ніж гратися тут з вами у ваші мляві ігри.
Рейджер потягнувся за револьвером, але Найтінґейл вибив зброю.
— Облиш! — гаркнув.
Четверо чоловіків завмерли, й обличчя в них були такі, що Феннер мало не розреготався.
Найтінґейл пояснив:
— Я запросив його сюди. Якщо йому тут не подобається, нехай іде. Але пам'ятайте, що друг Кротті — мій друг.
Феннер пообіцяв:
— Днями я ще
