Кінець світу в Бреслау - Марек Краєвський

до сіней будиночка. Там ніздрі йому полоскотав запах чорносливу. Він сперся на бочечку з пивом, що стояла біля дверей до хати, й відчув, як його огортає сонливість. Відчинивши двері, купець опинився в добре знайомому теплому світі різноманітних хатніх запахів. Біля печі пахло пряниками, з кутка кімнати доходив сморід свинячого гною, з бочки, укопаної в долівку, — приємний запах соленого м’яса. У печі горів вогонь, але дверцята були зачинені, і вогонь випромінював назовні ледь помітне світло. Купець сів біля столу й почав слухати. Він чув шкряботіння мишей, грюкання віконниць, жіночий стогін у бічній кімнаті, шелестіння лапок ласки по соломі, шарудіння соломи в сіннику, скрипіння незнайомих йому сил у колодах стін, знайомі жіночі гортанні крики насолоди, сичання вогню за зачиненими дверцятами печі, сопіння чоловіка, тріск дощок ліжка під ними. Купець нечутно вийшов надвір, підійшов до фургона, погладив ніздрі коня, скинув ряднину, що накривала фургона, й навпомацки почав щось шукати серед мішків солі, бочечок з медом та невеликих сувоїв фламандського сукна. Він знайшов скриньку з ліками. Повернувся до хати й сів біля печі. Від холоду ноги його задубіли. Зі скриньки він витяг посрібленого шприца й пляшечку з якоюсь рідиною й наповнив шприц. Тоді підійшов до дверей бічної кімнати й швидко зрозумів, що наближаються останні хвилини, коли насолода коханців стає найвищою. Купець увійшов до кімнати й погладив личко немовляти, що спало в колисці. А тоді увесь зосередився на любовній сцені. У слабкому мерехтливому світлі вечірньої зорі він побачив величезний зад, що підстрибував між широко розкиненими ногами. На землі лежав мундир зі шнурами та велика шапка із двома китицями. Мундир належав пруському гусарові. Коліна купця вже не підгиналися. Йому більше не було холодно. Він швидко підскочив до ліжка й усівся на спині чоловіка. Однією рукою притис його потилицю, а другою встромив шприца в його сідницю й вколов увесь його вміст. Гусар скинув із себе купця, зірвався з ліжка й збирався схопити шаблю. А тоді почав задихатися. Жінка перелякано дивилася на свого чоловіка, що тримав у руці шприц, і відчувала наближення невблаганного кінця.

Бреслау,

середа 21 грудня 1927 року,

четверта година пополудні

В універмазі братів Барашів аж роїлося від покупців. Головним чином від дітей, що завзято бігали, незважаючи на струмочки поту, що стікали з-під їхніх кашкетів та шапочок. У величезному триповерховому приміщенні з двома галереями зі скляної стелі спускалися метрові металеві стрілки, які вказували на прилавки з іграшками. Вони рухалися вертикально на пружинах, що їх накручували найняті на період свят люди. Тож діти чудово знали, де знаходяться добрі Святі Миколаї, які, демонструючи спокусливі товари, примушували крутитися кольорові дзиґи, обережно сідали на коники-гойдалки, розставляли цілі армії олов’яних солдатиків, запихали соски в неслухняні лялькові ротики, дозволяли порцеляновим левам пожирати кістяних жираф і наказували заведеним ключиками атлетам, піднімати важезні гирі або долали ті самі траси електричним залізницям.

Мокк розстебнув пальто, зняв капелюха, пригладив неслухняне волосся й сів на диванчику, що складався із двох валиків. Зручно спершись, він почав думати, навіщо сюди прийшов. Він знав лише те, що прийшов сюди, керуючись непогамовним поштовхом, що був результатом попередніх роздумів. Мокк жахнувся, бо виявилося, що він не може пригадати жодного зі своїх розумувань. Тому, аби відновити цей ланцюг асоціацій, йому довелося повернутися до Гартнерової розповіді. Він пригадав свої спроби виправдання віроломної купцевої дружини: вона грішила, отже, її вчинок був таким людським, істинно людським! Ба! Олексій фон Орлофф погодився б, що в момент скоєння гріха вона перебувала дуже близько від Бога! А як оцінив би російський мудрець вчинок її чоловіка? Коли він її убивав, то теж чинив гріх! Хто з них був ближчим до Бога? Може, той, чий гріх був важчим?

Мокк пригадав свою різку реакцію на цю аксіологію гріха, напад люті, коли він проходив повз ювелірний магазин Сомме. «Чи не краще позбутися гріха, — думав він тоді, — і забути про нього, аніж жити з ним?» Думка про відкидання гріха змінилася іншою. Він згадав свою першу сповідь у величезній церкві Ангелів Охоронців у Валбжиху, спрацьовану долоню свого батька, який потискав йому руку, коли він просив пробачення за свої гріхи. Зрештою, він не знав, за що просить пробачення, він відчував, що не має гріхів, шкодував, що не має їх, гадав, що обманює батька. Ебергард Мокк відчував потиск шорсткої долоні шевця Йоганна Мокка, коли бачив, як діти вириваються від батьків і вбігають під неонову вивіску «Gebr. Barasch». Він уже знав, навіщо прийшов до універмагу. Підвівся й пішов до прилавка з алкоголем, де купив квадратну пляшку горілки Шірдевана, яку так любив його брат Франц.

«Наступне вбивство лише за три дні, — думав він, проходячи в холі повз смичковий квартет, який грав „О, Tanenbaum“. — У мене багато часу. Всі мої люди мають час до святвечора. Можу напитися у веселому товаристві, бо чого б це мені сумувати?»

Мокк важко піднявся на п’ятий поверх будинку на Ніколаї-штрасе і, голосно відсапуючись, постукав у одні з чотирьох дверей. Йому відчинила Ірмґард, а тоді повернулася й сіла, наче автомат, на табуретці. Забряжчали конфорки. Мокк зазирнув у перелякані очі братової й пішов до кімнати. Залізничний майстер Франц Мокк сидів біля столу в сорочці без комірця. Міцний чорний чай в’їдався в емаль чашки, що стояла перед ним. М’язи рук напнулися, коли він великим і вказівним пальцем стиснув аркуш лінійованого паперу, помережаний рівним почерком. Ебергард поставив горілку на стіл і