Вовкулаки не пройдуть - Валерій Павлович Лапікура
За дверима теж хтось тяжко зітхнув, а потім почувся смутний голос Бахура-Вдовиченка:
- Брехня це все собача! Не могла Валя його позвати. Ви її знали? Ні! А я знав. Мій старший брат теж із нею на одному курсі вчився. То я вам скажу: золота була людина! Вона би Панченкових дітей і онуків засмучувати не стала. Швидше б вас за собою потягла. Обох! Із вашими язичками…
- Ану, цить там, за дверима! - гарикнув Шериф.
Потім узяв себе в руки і лагідно, але чітко пояснив бабусям:
- Версія ваша, звичайно, має право на існування, хоча моє начальство в неї не повірить, але!… Панченко поки що вважається таким, що зник, а не помер чи загинув. Поки тіла немає, юридично він ще живий. Ще версії є?
- Є. Як не Валя, то вовкулака його забрав. Напав, кров випив, а тіло десь загріб.
- Тю, стара дурепа! Химко, ти чому молодь вчиш? Вовкулаку з упирем переплутала. То він кров п’є. А вовкулака тільки або загризе, або порве. Ну хіба що тіло кудись у кущі затягне - та й край.
- Ти мене, ударнице колгоспна, не вчи. Сама знаю, хто кого в кущі тягне і для чого.
- Знаєш, знаєш… либонь, коли молода була, жодного кущика не минула. Всі знали, чим ти свої трудодні відробляла.
- Ах ти ж сучка німецька! - підхопилась ударниця та ще й кийком замахнулася.
Шериф кинувся поміж них, традиційно заробив з обох боків, але таки розтяг войовничих бабусь по кутках і тимчасово вилучив знаряддя ближнього бою.
- Я вас дуже прошу: про любов - вдома. А я на службі. І у нас не жартики, а людина зникла. Поважана, між іншим, людина.
- От нащот любові - так ми тебе спитати хотіли: ти чого досі нежонатий?
- Громадяночки, а оце до нашої кримінальної справи ніякого відношення не має.
- Як то - не має? Коли людина жоната, та ще й супруга у нього розумна, отака, як ваша сестра Марія, так він і сам жінку слухає, і власним розумом краще кумекає. А як тобі самому ніколи підходящу дівчину шукати, то ми вже надивилися. Зараз, щоправда, піст, трошки потерпите, а там і до вінця. І дівчині добре буде, і тобі від людей більше поваги.
- Бабці, а ви коли надивлялися, окуляри одягали?
- А нам окулярів і не треба. То ви, мужики, всі сліпі по цьому дєлу. Ладні за такими, як Манька з Ганькою, цуциком бігти. А справжньої любові під носом не бачите.
Шериф ухопився за голову:
- Шановні мої і дорогенькі! Кажіть, як на духу: ви мене сватати прийшли, чи все ж таки по справі?
- Одне другому не завадить.
- Тоді поясніть мені, молодому і недовченому: звідки у нас можуть взятися вовкулаки?
- Ага! Нащот звідки може взятися така дурна, що за тебе вийде, то ти не питаєш. Бо погоджуєшся. Одразу за вовкулаків учепився.
- Бабці, не робіть із мене дурня. Як уже сказали “а”, то кажіть і “бе”. То звідки вовкулаки?
- Ну от, а ще влада. Вовки у нас у районі є?
- Ну, є. Колись, кажуть, не було. А зараз - розвелись і розперезались.
- От-от-от! Розперезалися! Скотину у людей деруть?
- Є факти. Почали з собак, а зараз уже й на теличок перейшли. А у Феді Тищенка козу пошматували. Довелося прирізати.
- В саму точку, синку. Прирізати! Народ у нас несознательний або жадібний. Як вовки тваринку не до смерті задеруть, то вони її прирізають і їдять. А то й на продаж - або на базар, або до генделиків.
- Ну то й що з того? Не дохлятиною ж торгують.
- Ой, синку, то ще гірше. Щоб ти знав: як хто м’яса, вовком накусаного, поїсть, той у вовкулаку обертається. І ото ходить собі ночами, ходить і на людей нападає.
- Усі обертаються? Чи через раз?
- Ну, не всі. Бо як, скажімо, чоловік у суботу народився, то його не тільки ніяка сатана не візьме, він сам будь-яку нечисть без борони побачить.
- Бабцю, як це - без борони? Це котра з зубцями?
- Ця, синку. Тільки не велика, бо хто ж її підніме, а маленька, з дерева зроблена. Так от - як хочете знати, чи оцей, приміром, Бахур не відьмак або чи його жінка не відьма, ви на них через ту маленьку борону подивіться. І одразу вгледите - і роги, і хвоста, і копита. Все, як нечистій силі належить.
За дверима аж застогнав нещасний Бахур. А мого братика перспектива побачити цього зануду з рогами, копитами і при хвості добряче розвеселила. А коли відсміявся, то бабусям сказав:
- Ну добре, дайте громадянину Вдовиченку спокій із вашими народними прикметами і скажіть краще, що ви ще можете додати стосовно вовкулаків і до того, як це ліпиться до зниклого вчителя. Припустимо, загриз його цей ваш перевертень. Усе одно має десь тіло залишитися. Самі ж