Потайна кімната - Йорн Лієр Хорст

Далі попереду виднівся автобус, який наполовину перегородив шосе.

«Ауді», було, висунулося, але знову пірнуло назад, коли смугою громадського транспорту несподівано пролетіло таксі. «Ауді» шарпнулося на такий самий маневр, але полісмен попереду це помітив і заблокував шлях.

«Ауді» заблимало фарами, водій щосили натиснув на клаксон. Стрілка спідометра в автомобілі Вістінґа впала до 40 кілометрів на годину. Відстань до примусової зупинки біля автобуса стрімко скорочувалася. Водій і пасажирка «ауді» уже, мабуть, запідозрили лихе.

Далі все відбулося дуже швидко. Шосе виявилося заблокованим, коли два цивільні поліційні авта зупинилися поруч з автобусом. З обох автомобілів вискочили полісмени з автоматами, націленими на лобове скло «ауді». Почулися команди.

Вістінґ бачив, як червоно спалахнули задні ліхтарі авта-втікача. «Ауді» позадкувало до нього, але місця для маневру не було. Позаду блимали синіми мигалками поліційні машини. Ліворуч не давали проїхати на зустрічну бетонні блоки, а високі протишумні панелі на узбіччі перешкоджали з’їзду з шосе.

Вістінґ щосили уперся ногою в педаль гальм і останньої миті зупинився, уникнувши зіткнення. Авто перед ним раптом рвонуло вперед, аж озброєним полісменам довелося відскочити вбік. Водій «ауді» намагався протиснутися між двома цивільними автами поліції. Заскреготів метал. Задиміли покришки.

Звідусіль збіглися полісмени. Один із них спробував відчинити водійські дверцята «ауді», але вони були на замку. Тоді він розбив сталевим прутом вікно на задньому сидінні. Посипалося скло. Та перш ніж полісмен устиг запхати в салон руку, щоб відчинити дверцята зсередини, авто знову різко здало назад. «Ауді» позадкувало, набираючи швидкість і намагаючись «плугом» виїхати на вільний простір. Вістінґ дав місце для проїзду поліційному автомобілю, і він в’їхав у багажник автомобіля-втікача, перегородивши шлях до відступу. Однак попереду з’явилася «дірка». Водій «ауді» скористався нагодою і блискавично вихопився на вільну смугу шосе. Патруль — за ним. Вістінґ теж рвонув через ту саму «дірку».

Поліційне авто з розгону в’їхало «ауді» у бік, розвернувши його на 180 градусів. Одні задні дверцята розчахнулися, і дві коробки з грошима випали на дорогу — над автострадою літали долари. Вістінґ під’їхав спереду, так що опинився капотом до капота з утікачами. Жінка на передньому пасажирському сидінні верещала й трималася за голову. Чоловік за кермом з люттю дивився в очі Вістінґові.

— Він наш! — констатував Аудюн Тюле, коли другий поліційний автомобіль підпер «ауді» з іншого боку.

Полісмени кинулися до авта, вирвали двері, витягнули обох зловмисників, уклали їх на асфальт і вдягнули на них кайданки.

74

Одна доларова банкнота застрягла між бетонними блоками на розділювачі шосе Е18. Вістінґ переклав мобільний в другу руку й витягнув зі шпарки купюру. На телефонному зв’язку був генпрокурор.

— Патруль уже під будинком Александера Квамме, — відзвітував Вістінґ. — Орендований автомобіль теж тут. Невдовзі затримаємо і його.

Розбите «ауді» завантажили на евакуатор. Один службовець з пожежної команди змітав з асфальту скло.

Генпрокурор жадав більше довідатися про те, як гроші опинилися у потайній кімнаті на дачі Бернгарда Клаусена.

— Думаю, тут мова про збіг різних чинників, — сказав Вістінґ. — Після смерті дружини його мучив страх, що подібне може трапитися і з сином. Гроші, які випадково потрапили до рук, уявлялися йому нежданим даром, гарантією на порятунок сина, якби той раптом успадкував материну хворобу.

Генпрокурор крекнув.

— Припускаю, що в давньому прислів’ї є частка правди, — промовив він.

— У якому прислів’ї?

— Не було б нагоди, і руки не свербіли б.

Відкрили одну смугу руху, і повз Вістінґа вервечкою потягнулися автомобілі.

— Викрадення награбованого потягнуло за собою ще один злочин — на Бернгардові Клаусені відповідальність за зникнення Симона Мейєра.

— Хочете сказати, що його вбив Клаусен? — вражено перепитав генпрокурор.

— Таке вже не раз траплялося в історії. Люди вбивають, щоб приховати інший злочин.

— У вас є докази для такого твердження?

— Готуємо пошукову операцію, — відповів Вістінґ. — Завтра спробуємо знайти його тіло.

— Гласності тут не оминути. Як це ліпше організувати?

— Я маю план, але спершу треба розкрити «справу Єршьо».

75

Відбійний молот увігнався між двома кам’яними плитами. Одна розкололася і відділилася від підмурівка.

Вістінґ відійшов до решти глядачів. Від пориву вітру затріпотіла огороджувальна стрічка навколо згарища, на них війнуло запахом горілої деревини.

— Скільки часу це займе? — запитав Вістінґ у Мортенсена.

— Недовго, — відповів той, перекрикуючи завивання молота. — Бетонна основа тонка, лише 15–20 сантиметрів.

Вістінґ кивнув. Пилюка хмарою огорнула чоловіка з відбійним молотком. Перші уламки бетонного фундаменту вже відкололися. Ще півтора тижня тому він сам стояв на тому місці, де зараз орудували пневматичним відбійником.

Ліне взяла з собою фотографії з толоки. Цілий букет партійних функціонерів зібрався тоді на дачі, щоб вимурувати терасу з краєвидом на море, на якій довго можна було б милуватися заходом сонця. На фото тераса вже підсипана гравієм, збита докупи опалубка, зверху викладена арматура. На кількох фотографіях зображено голову міської управи Осло, який замішує пісок з цементом у бетономішалці, а Бернгард Клаусен з Арнтом Ейканґером розрівнюють мокру бетонну стяжку.

На тих вихідних закінчили мурувати терасу. Згодом її виклали кам’яними плитами, встановили піч і великий гриль. Лінині міркування були логічними. Бернгард Клаусен заховав Симона Мейєра там само, де й гроші.

— Нізащо не повірю, ніби Ейканґер щось знав, — сказала Ліне. — Сумніваюся, що хоч якісь підозри спадали йому на думку. Він надто високо цінував Клаусена, щоб серйозно потрактувати анонімку на нього.

Тюле з нею погоджувався.

— Нам ніколи й ні за що не вдасться його засудити… — промовив він.

Мортенсен розмовляв по телефону.

— База даних відбитків пальців, — пояснив він колегам. — Знайшли «пальці» Бернгарда Клаусена на замку ляди, що вела в підземелля. Він був усередині.

Ще один доказ на підтвердження підозри.

Через півгодини компресор замовк, чоловік з відбійним молотком закінчив свою роботу. Мортенсен підкликав жестом міні-екскаватор.

Решта слідчих підійшли ближче.

Екскаватор згріб уламки бетону й каміння у ківш і висипав набік. Ліне накладала кілька знімків.

Коли машина докопалася до гравію, Мортенсен застрибнув у кабіну й дав водієві вказівку відвантажувати гравій на окрему купу. Він уважно оглядав кожний ківш.

На глибині сорока сантиметрів з’явилися перші людські рештки: дві сірі кістки й шматтяне клоччя.

Мортенсен махнув рукою, зупиняючи екскаватор, і взявся копати лопатою. Адріан Стіллер йому допомагав. Ліне фотографувала, а Вістінґ спостерігав збоку. Лише тоді, як викопали череп, він підійшов ближче.

Мортенсен обережно вийняв череп з гравію і показав його слідчим. На правому боці потилиці виднілася чотирисантиметрова тріщина. Не було потреби