Худий - Дешіл Хеммет
Тут удерлися поліцейські й розтягли нас.
П'ять хвилин ми приводили до тями Нору. Зрештою вона сіла, охопивши голову руками, й стала роззиратися по кімнаті, доки побачила Мореллі між двома нишпорками — один зап'ясток закутий у наручник. Обличчя в Мореллі було спотворене, фараони постарались, відводячи душу. Нора швидко зиркнула на мене.
— Ти справжній йолоп! — просичала вона. — Навіщо було мене оглушати? Я хотіла побачити, як ти його скрутиш.
Один з поліцейських розреготався.
— Ти ба, — вигукнув він захоплено, — ото козир-дівка!
Нора посміхнулась до нього і підвелась, та придивившись до мене, враз посмутнішала.
— Ніку, та ти ж…
Я відказав, мовляв, нічого страшного, і розстебнув подерту и лахміття піжаму. Куля, ковзнувши, залишила довгу, понад чотири дюйми бороздку трохи нижче лівого соска. Крові вийшло чимало, одначе рана була неглибокою.
— От щасливчик! — прогарчав Мореллі. — Кількома дюймами вище — і заграла б інша музика.
Поліцейський, який виразив захоплення Норою, рудий здоровань сорока восьми — п'ятдесяти років у сірому, дещо замалому для нього костюмі, ляснув Мореллі по губах.
Кейсер, управляючий готелем, поквапився до телефону, щоб викликати лікаря. Нора метнулася до ванної за рушником.
Я затулив рушником рану і опустився на ліжко.
— Нічого страшного. Дочекаймося лікаря й не будемо нервувати наперед. Скажіть краще: з чого це вам спало на думку сюди удертися?
— Нам стало відомо, — пояснив здоровань, який ляснув Мореллі, — що ваше помешкання стало місцем зустрічі членів сім'ї Уайнента, його адвоката та інших знайомих, тож ми вирішили встановити за ним нагляд на випадок, якщо з'явиться той, хто нас цікавить; а цього ранку наш інформатор побачив, як сюди залетіла ця пташка, подзвонив нам, і ми, прихопивши містера Кейсера, прибули, на ваше щастя, вчасно.
— Так, саме на моє щастя, бо інакше я б взагалі не отримав кулі.
Поліцейський з підозрою вирячив на мене світло-сірі водянисті баньки:
— Цей тип ваш приятель?
— Вперше його бачу.
— Що він хотів від вас?
— Хотів повідомити, що не вбивав Джулії Вулф.
— А вам з цього яка користь?
— Ніякої.
— З якою ж метою він це робив?
— Спитайте в нього. Я не знаю.
— Я вас допитую.
— А-а, ну продовжуйте.
— Гаразд, інше запитання: чи звинувачуєте ви його в збройному нападі?
— Тут я можу відразу відповісти. Схоже, це був нещасний випадок.
— Чудово. В нас багато часу і виникне ще чимало запитань до вас. — Він обернувся до одного зі своїх чотирьох колег: — Зробимо обшук.
— Не маєте права без ордера, — заперечив я.
— Розказуйте! Давай-но, Енді.
Вони почали трус.
З'явився лікар — бліде і шмарковите дрантя, — посопів, покукудахкав наді мною, зупинив кровотечу, наклав пов'язку і сказав, що я просто мушу полежати кілька днів. Ніхто не озвався до нього і словом. Поліція не дозволила оглянути Мореллі, і лікар забрався геть, ще блідіший і розгубленіший.
Рудий здоровань повернувся з вітальні, тримаючи руку за спиною. Він дочекався, поки лікар вийде, а тоді спитав:
— У вас є дозвіл на зберігання зброї?
— Ні.
— Тоді як ви поясните це? — Він витяг з-поза спини пістолет, який я відібрав у Дороті Уайнент.
Я не знайшов, що відповісти.
— Ви чули про «закон Саллівана»?
— Так.
— Тоді розумієте своє становище. Це ваш пістолет?
— Ні.
— А чий?
— Спробую пригадати.
Він поклав пістолет у кишеню і сів на стілець поруч з ліжком.
— Послухайте, містере Чарлз, — промовив він, — схоже, ми обидва на хибному шляху. Я зовсім не бажаю вам лиха, так само, як, сподіваюсь, і ви мені. Розумію, що подряпина у вашому боці не додає вам снаги, тому не стану більше турбувати, поки ви не оклигаєте як слід. А тоді, можливо, спільними зусиллями ми легко порозуміємось.
— Дякую, — щиро проказав я. — З нас могорич.
— Звичайно! — підтримала Нора і підхопилася з краєчка ліжка.
Рудий здоровань проводив її очима і значуще похитав головою.
— Слово честі, сер, — урочисто оголосив він, — ви таки щасливчик. — Він несподівано простягнув мені руку. — Моє прізвище Гілд, Джон Гілд.
— Моє ви знаєте, — потиснув я йому руку.
Нора повернулася із сифоном, пляшкою шотландського віскі й кількома склянками на таці. Вона хотіла налити і Мореллі, одначе Гілд зашкодив цьому.
— Ви дуже добрі, місіс Чарлз, але законом заборонено давати арештованому алкоголь чи наркотики, хіба що за особливим приписом лікаря. — Він подивився на мене. — Правду я кажу?
Я засвідчив це, і ми, всі решта, випили. Гілд поставив порожню склянку і підвівся.
— Мушу забрати у вас пістолет, але не переймайтесь. Ми ще встигнемо все обговорити, коли одужаєте. — Він узяв Нору за руку і незграбно нахилився у поцілунку. — Сподіваюся, ви не образились на мої слова. Я лише хотів…
Нора вміла чарівно посміхатись. Вона подарувала Гілду свою найпривабливішу посмішку.
— Образилась? Навпаки!
Вона проводила поліцейських і заарештованого до дверей, крізь які кількома хвилинами раніше вийшов Кейсер.
— Він сама люб'язність, — зазначила вона, повернувшись. — Дуже боляче?
— Ні.
— Це я в усьому винна, так?
— Дурниці! Може, ще вип'ємо?
Нора налила мені.
— На твоєму місці я б сьогодні багато не пила.
— Не буду, — пообіцяв я. — Лише кілька ковтків на сніданок. Тепер, коли, здається, всі складності позаду, попроси привести нашого чотириногого сторожа і попередь телефоніста, щоб нікого з нами не з'єднував. Напевне, злетяться репортери.
— Що ти скажеш поліції про пістолет Дороті? Адже ти мусиш дати якесь пояснення, правда?
— Ще не-придумав.
— Ніку, скажи відверто, я виглядала геть дурною?
— В межах, — заспокоїв я.
— Ох ти, грецька вошо! — розреготалась Нора і обійшла ліжко, прямуючи до телефону.
9
— Ти просто хочеш похизуватися! — обурилась Нора. — Я знаю, що кулі тебе не беруть. Не треба зайвої демонстрації.
— Та мені зовсім не важко встати.
— Так само, як і залишитися в ліжку. Принаймні на один день. Лікар сказав…
— Та якби він хоч трохи тямився, то спершу б вилікував свій нежить. — Я сів на ліжку, опустивши ноги на підлогу. Аста лизнула їх.
Нора принесла мені капці й халат.
— Ну ж бо, герою, вставай і заплямуй килим кров'ю.
Я обережно підвівся і побачив, що все гаразд, бо міг вільно ворушити лівою рукою, остерігаючись передніх лап Асти.
— Зрозумій мене, — звернувся я до Нори. — Я не бажав устрявати і ще досі не вплутався в ту історію, але безліч обставин змушують мене до цього. Не стану про них казати
