Худий - Дешіл Хеммет
— Та ви бачите людей наскрізь, містере Чарлз! — уїла вона. — Я не помиляюсь? Якось ви обов'язково поділитесь своїм досвідом сищика.
— Купити пістолет за дванадцять доларів у барі? — пробуркотів я. — Звичайно, все може бути, але…
Кілька кварталів ми їхали мовчки. Потім Нора спитала:
— А що з нею насправді?
— Божевілля її батька — вона гадає, що їй передалось.
— Звідкіля ти знаєш?
— Ти запитала. Я відповів.
— Тобто це твоє припущення?
— Тобто це те, що з нею відбувається. Не знаю, чи дійсно Уайнент схибнутий і чи успадкувала його дочка хоча б частково хворобу, але вона вважає, що і перше, і друге має місце, тому й взяла за звичку крутити.
— Але ж це жахливо, Ніку! Хтось-то мусить… — почала було Нора, коли ми зупинилися біля готелю «Котленд».
Я урвав її, сказавши, що, можливо, помиляюсь і з Дороті все гаразд.
— Якщо ж ні, то зараз вона майструє сукню для Асти.
Ми передали наші візитки Йоргеисенам і після короткого чекання отримали запрошення піднятися до їхнього помешкання. Щойно ми вийшли з ліфта, як у коридорі нас перестріла з розкритими обіймами Мімі й заторохтіла:
— От вже ця негідна преса! Я була в розпачі, дізнавшись, що ти лежиш при смерті. Двічі тобі дзвонила, але мене не з'єднали і не повідомили про твоє самопочуття. — Вона схопила мене за руки. — Дуже рада, що то все брехня, хоча тепер вам доведеться пообідати з нами тим, що бог дав. Адже я й не чекала, що ви з… Та ти таки блідий! Тебе справді поранили!
— Дрібниці. Куля лише подряпала бік. Пусте.
— І попри все ти прийшов на обід? Дуже утішно, але й безглуздо воднораз. — Вона обернулася до Нори: — Ви певні, що вчинили правильно, дозволивши йому?..
— Ні, зовсім не певна, — заперечила Нора, — але він зажадав прийти.
— Чоловіки таки без клепки в голові, — зазначила Мімі, обіймаючи мене однією рукою. — То роблять з мухи слона, а то зовсім нехтують речами, які… Втім, чого ми стоїмо? Заходьте! Давай-но я тобі допоможу.
— Та все гаразд, — запевнив я, одначе вона довела мене до крісла і всадовила, обклавши півдесятком диванних подушок.
З'явився Йоргенсен, потис мені руку і пожартував, що радий мене бачити живішим, ніж про те повідомили газети.
— Даруйте, ще хвилина, і будуть готові коктейлі, — він знову вийшов.
— Не знаю, куди заподілась Дороті, — промовила Мімі. — Певно, десь дметься на мене. У вас нема дітей?
— Ні, — відказала Нора.
— То ви багато втрачаєте, хоч іноді це справжнє лихо. — Мімі зітхнула. — Я, здається, не надто вже й сувора з ними. Та коли змушена висварити Дороті, вона бачить у мені чудисько. — Її обличчя просвітлішало: — А ось і мій другий паросток. Ти не забув містера Чарлза, Гілберте? А це місіс Чарлз.
Гілберт Уайнент, на два роки молодший за сестру, був довготелесий білявий вісімнадцятирічний парубок з маленьким підборіддям і невиразним ротиком. Великі, ясні, блакитні очі з довгими віями робили його схожим на дівчину. Я подумав, що вік, мабуть, вже не такий скиглій, яким був у дитинстві.
Йоргенсен приніс коктейлі, і Мімі напосіла, щоб я розповів про збройний напад. Я переказав їй той випадок, змалювавши його ще безглуздішим, ніж насправді.
— Але чому він удерся до вас? — здивувалася Мімі.
— А біс його знає! Мені б кортіло про це дізнатися, так само, як і поліції.
— Я десь читав, — устряв у розмову Гілберт, — що коли злочинців звинувачують у нескоєних ними злочинах — хай найдрібніших, — вони дратуються як ніхто. Ви вважаєте це правдою, містере Чарлз?
— Схоже на те.
— За винятком тих випадків, — не вгавав Гілберт, — коли йдеться про щось надзвичайне, таке, що б його вони мріяли здійснити.
Я знову погодився. — Та облиш ти свою ввічливість, — порадила Мімі, — бо Гіл верзтиме дурниці. В нього голова набита книжками. Змішай нам ще по коктейлю, сонечко.
Гілберт пішов за шейкером. Нора з Йоргенсеном у протилежному кутку вибирали платівки для патефона.
— Я одержав сьогодні телеграму від Уайнента, — повідомив я.
Мімі неуважно роззирнулася по кімнаті, нахилилася до мене.
— Що він написав? — спитала майже пошепки.
— Хоче, щоб я розшукав убивцю. Телеграму послано сьогодні з Філадельфії.
— І ти збираєшся це робити? — Вона важко зітхнула.
— Телеграму я передав поліції, — стенув я плечима.
Гілберт приніс шейкер. Йоргенсен з Норою поставили «Маленьку фугу» Баха. Мімі вихилила одним духом коктейль і попросила Гілберта налити їй ще.
Коли він зрештою сів, то мовив:
— У мене до вас таке запитання: чи можна визначити наркомана за зовнішнім виглядом? — Гілберт затремтів.
— Дуже рідко. А що?
— Просто цікаво. Навіть хронічних наркоманів?
— Чим довше вони колються, тим помітніші зміни, які, одначе, не можуть бути непомильними свідченнями наркоманії.
— І ще, — ніяк не погамовувався хлопець, — як пише Гросс, при пораненні ножем спершу відчуваєш тільки удар, а біль приходить вже потім. Це правда?
— Так, якщо йдеться про серйозне поранення досить гострим ножем. Те ж саме і при кульовому пораненні: спершу тільки поштовх — або навіть і його не помічаєш, якщо це металева кулька з дрібнокаліберки, — і аж потім з'являються відчуття.
Мімі видудлила третю порцію і зазначила:
— Вам не здається, що ви обидва непристойно бездушні, особливо сьогодні, Гілберте, після того, що сталося з Ніком? Піди краще пошукай Дороті, Гіл. Ти мусиш знати її подруг. Подзвони їм. Я певна, що вона невдовзі сама з'явиться, але однаково хвилююсь.
— Вона у нас, — повідомив я.
— У вас? — її здивування, схоже, було щирим.
— Прийшла вдень і спитала, чи зможе перебути в нас якийсь час.
Мімі стримано посміхнулась і похитала головою.
— Ох, уже ці дітоньки! — Та враз насупилась: — Якийсь час?
Я кивнув.
Гілберт, схоже, дочікувався нагоди звернутися до мене з новим запитанням, геть байдужий до розмови. Мімі знову посміхнулась і проказала:
— Шкодую, що вона завдає клопоту вам з дружиною, але то краще, що вона у вас, а не деінде. Коли повернетесь, вона вже заспокоїться. Тож відправте її додому, гаразд? — Вона налила мені коктейль. — Ти надто добрий до неї.
Я промовчав.
— Містере Чарлз, — почав було Гілберт, — чи злочинці, тобто професійні злочинці, як правило…
— Не перебивай мене, Гіле! — просичала Мімі. — Ти відправиш її додому, домовились? — Вона була люб'язна — люб'язна «французька королева», як сказала Дороті.
— Якщо їй так хочеться, хай залишається. Норі вона подобається.
Мімі погрозила мені скрученим пальцем.
— Не бажаю, щоб ти її зіпсував у такий спосіб. Певно, вона вже розповіла про мене купу дурниць?
— Хіба
