Худий - Дешіл Хеммет
Киця прогарчала з повним ротом їжі, мовляв, не розумів, чому це вона мусить стирчати цілий день у тітки Аліси, хай навіть і на різдво.
— Гілберт, напевне, не збирається туди йти.
Мімі зазначила, що Аста гарненька собака, і поцікавилась, чи я не знаю, де може бути її колишній чоловік.
— Ні.
Продовжуючи бавитися із собакою, вона докинула:
— Він справді таки божевільний, бо лише несповна розуму може зникнути в такий момент. Нічого дивного, що поліція спершу запідозрила його.
— А тепер кого вона підозрює? — поцікавився я.
Мімі скинула на мене очі.
— Ти що, не читав газет?
— Ні.
— Убивця такий собі Мореллі. Гангстер. Колишній коханець небіжчиці.
— Його схопили?
— Ще ні, але він її вбив. Мені треба розшукати Клайда. Від Маколея ніякої допомоги. Він запевняє, що йому невідомо, де Клайд, але ж це просто кумедно. Він довірений Клайда в усіх питаннях, і я певна — має з ним зв'язок. Як ти гадаєш, чи можна вірити Маколею?
— Він адвокат Клайда. Не бачу причин, щоб він тобі відкрився.
— І я такої ж думки. — Вона посунулась на дивані. — Сядь-но! В мене тисяча запитань до тебе.
— Може, спершу щось вип'ємо?
— Тільки не яєчний лікер. Мене від нього нудить.
Коли я повернувся з комірчини, Нора з Йоргенсеном змагалися у знанні французької, Дороті удавано порпалася в тарілці, а Мімі знову бавилася із собакою. Я роздав напої і примостився поруч з Мімі.
— В тебе чудова дружина, — зазначила вона.
— Я її кохаю.
— Зізнайся мені, Ніку, Клайд, на твою думку, справді божевільний? Тобто чи може він внаслідок своєї схибленості щось викинути?
— Звідкіля мені те знати?
— Я хвилююся за дітей, — пояснила вона. — Особисто в мене до нього претензій нема — вони всі були вирішені під час розлучення, — а ось у дітей можуть виникнути. Ми зараз на безгрошів'ї, й мене турбує майбутнє дітей. Якщо він хворий, то може розтринькати геть усе і лишити дітей без цента. Скажи, що мені робити?
— Ти хочеш запроторити його до божевільні?
— Ні-і, — заперечила вона нешвидко. — Але поговорити з ним бажаю. — Вона схопила мене за руку. — Ти можеш його розшукати.
Я похитав головою.
— Невже ти не допоможеш мені, Ніку? Ми ж були друзями. — Її великі блакитні очі дивилися ніжно і благально.
Дороті з підозрою стежила за нами з-за столу.
— Боже мій, Мімі, — відказав я, — та в Нью-Йорку тисяча детективів. Найми будь-кого. А Я цим уже не займаюся.
— Знаю, але… А що, Доррі вчора була дуже п'яна?
— Може, я сам був під чаркою, — мені вона видалась нормальною.
— Ти не вважаєш, що вона стала гарнесенькою лялечкою?
— Я завжди був такої думки.
Вона замислилась на хвилю, а тоді попередила:
— Вона ще зовсім дитина, Ніку.
— Ти про що?
Мімі вишкірилась.
— То ти йдеш одягатися, Доррі?
Дороті похмуро повторила, що не розуміє, чому це мусить гайнувати цілий день у тітки Аліси.
— Місіс Чарлз така люб'язна, — обернувся Йоргенсен до дружини, — що пропонує нам замість…
— Так, — підхопила Нора. — Чому б вам не залишитись? У нас збереться невелике товариство. Не обіцяю, що буде щось незвичайне, але… — Вона махнула рукою зі склянкою.
— Я б з радістю, — відповіла Мімі, — та боюся, що Аліса…
— А ти вибачся перед нею по телефону, — запропонував Йоргенсен.
— Давай я подзвоню, — озвалася Дороті.
Мімі кивнула.
— Будь з нею лагідна.
Дороті рушила до спальні. Всі якось відразу повеселішали. Нора перехопила мій погляд і радісно підморгнула, я моргнув їй у відповідь тим охочіше, що помітив, як Мімі стежить за мною.
— Ти б ліпше послав нас під три чорти, правда? — спитала Мімі.
— Звісна річ.
— В кожному жарті… Ти ж бо був палким поклонником бідної Джулії.
— «Бідна Джулія» — в твоїх устах це звучить глумливо. Вона справді мені подобалась.
Мімі знову схопила мене за руку.
— Вона зруйнувала наше з Клайдом життя. Природно, що я її ненавиділа… тоді… Але це було давно. Коли я пішла до неї в п'ятницю, то не відчувала вже люті. Особливо, коли побачила її мертвою. Така молода. Просто жах! Байдуже, як я до неї ставилась раніше, тепер тільки можу жаліти. Саме це я і мала на увазі, сказавши «бідна Джулія».
— Мені невідомо, що у тебе насправді на думці, — зауважив я. — Що у кожного з вас на думці.
— У кожного з нас? — перепитала вона. — Хіба Доррі була…
Дороті вийшла зі спальні.
— Я з нею домовилась, — повідомила вона, цмокнула матір у губи й сіла поруч.
Мімі витягла пудреницю й, зазирнувши в дзеркальце, чи не розмазалася помада, спитала:
— Вона не образилась?
— Ні, я її умовила. Що треба зробити для того, щоб випити?
— Треба підійти до столика в комірчині, на якому стоять пляшки, — пояснив я, — цеберко з льодом, і налити.
— Ти надто багато п'єш, — зауважила Мімі.
— Менше за Ніка. — Дороті рушила до комірчини.
— Ох, ці дітоньки! — похитала головою Мімі. — Виходить, ти був у захопленні від Джулії Вулф?
— Вам теж налити, Ніку? — голосно спитала Дороті.
— Будь ласка! — відгукнувся я, а тоді повернувся до Мімі:— Вона мені подобалась.
— Ну ти й слизький! — пробурмотіла вона. — Невже вона тобі подобалася, скажімо, більше за мене?
— Ти про ті кілька згаяних нами вечорів?
Мімі щиро розреготалась.
— Іншої відповіді я й не чекала. — Вона обернулася до Дороті, яка несла склянки. — Треба буде купити тобі такий блакитнуватий халатик, люба. Він дуже тобі пасує.
Я взяв у Дороті свою склянку і сказав, що піду перевдягатись.
7
Нора з Дороті були в спальні, коли я вийшов з ванної. Нора розчісувала дівчину, яка сиділа на краєчку ліжка, вимахуючи панчохами.
Дружина послала мені рукою поцілунок у дзеркалі. Вона виглядала щасливою.
— Норо, ви справді дуже кохаєте Ніка? — поцікавилась Дороті.
— Хоч він старий грецький дурень, та я до нього звикла.
— Але Чарлз зовсім не грецьке прізвище.
— Справжнє моє прізвище Чараламбідіс, — пояснив я. — Коли батько емігрував до Штатів, службовець на Елліс-Айленді, який його приймав, сказав, що Чараламбідіс надто довге прізвище, важко писати і зробив скорочення — Чарлз. Батька це не обходило: хай би його назвали Н., тільки б не чіпали.
Дороті виторопила очі.
— Я вже не знаю, коли ви брешете, а коли ні. — Вона почала було натягати панчохи, а тоді раптом спитала — А що від вас хотіла мати?
— Нічого. Сподівалася розколоти. Хотіла дізнатися, як ти себе поводила і що варнякала вчора.
— Так я і думала.
