Зарубіжний детектив - Єжи Едігей

— Воруши злегка ногами… — важко видихнув Мрочек. — Краще триматимешся на поверхні.

Спробувала. Відчуття опускання минулося.

«Боже, — мало не шепотіла гарячково губами. — Хоч би це все скінчилося, хоч би був швидше берег… хоч би стати вже ногами на землю, на землю…»

Мрочек плив повільно, але впевнено, підгортаючи під себе воду однією рукою і працюючи ногами. Він і не помітив, що чоловік, котрий спочивав на пляжі, зірвався і побіг до моря. І сталося це майже тоді, як човен почав тонути. Мрочек тільки оце зараз побачив його голову на воді й почув окрик.

— Є поміч! — сказав просто у вухо дружині. — Тримайся, все буде гаразд!

Той плив красивим м'яким кролем, наближаючись прямо на очах. Тадеуш, уже побачив гребінець хвилі, що випорснула з-під довгої, смаглявої руки. Плавець був уже поряд. Він миттю оцінив ситуацію.

— Покладіть руки на нас обох, — одсапуючись, сказав Галині. — Не бійтеся. З вами нічого не станеться… До берега недалеко…

До берега зоставалося кілька десятків метрів, як незнайомець перестав пливти.

— Тут можемо стати, — пояснив, звільняючись від Галининої руки, пальці якої судорожно вп'ялися в його шию. — Не бійтеся, — випростався і звівся на ноги, вода сягала йому до пояса. — Я знаю це місце, як власну кишеню. Звідсіль аж до берега тягнеться обмілина.

Вони рушили до берега, поволі ступаючи піщаним, мілким дном, напівведучи, напівнесучи Галину, котра тепер майже знесилилась і, здавалось, от-от зомліє.

Як ступили на берег, обережно поклали її на піску, та вона відразу ж підвелася на лікоть.

— Як почуваєш себе? — опустився на коліна коло неї Тадеуш.

— Тепер добре, спасибі…

Мрочек підвівся і глянув на незнайомця, котрий відійшов трохи вбік і стояв усміхаючись.

— Я хотів би вам подякувати… — Тадеуш ступив до нього, подаючи руку.

Незнайомець, знітившись, потиснув її.

— Це дрібниці… Головне, що все добре скінчилося.

— Мрочек… А це — моя дружина. Ми вам дуже-дуже вдячні…

— Це і справді дрібниці… — незнайомець ще ширше усміхався, показуючи білі зуби, які особливо виділялися на смаглявому обличчі. — Та, зрештою, це й мій обов'язок. Міліція, як вам відомо, готова прийти на поміч.

— Міліція? — Галина підвелася. Мрочек хотів було її підтримати, однак вона заперечливо хитнула головою. — Вже все пройшло… Я не вмію плавати, тож і налякалася, але тепер усе минулося… — вона теж усміхнулася до сором'язливого незнайомця трохи зніяковіло. — Ви міліціонер?

— Так. Прошу пробачити, що не відрекомендувався. Моє прізвище Желеховський, я повітовий комендант міліції. Живу в Порембі і… коли така гарна погода, як нині, я люблю хоч трохи поплавати перед початком роботи… — він на хвилину замовк і глянув на море. — Я завжди заздрив судді, що той мав таку моторку… Шкода її. Що там сталося? Ви не запримітили, докторе?

— Доктор? То ви мене знаєте?

— Містечко наше не таке вже велике… — Желеховський знову показав два ряди сяючих білизною зубів. — Звичайно, я не міг не почути про ваш приїзд. І, знаючи тут усіх в обличчя, хоч і не був знайомий з вами, подумав собі… Та все-таки, що з човном? Ніхто чужий його не брав… Що сталося? Наскільки мені відомо, суддя дуже ретельно доглядав за своєю моторкою. Був до неї прив'язаний, якщо так можна сказати.

— Мабуть, і моторка теж була до нього прив'язана, — сказав стиха Мрочек. — Не захотіла нового господаря… Не знаю, що сталося. Певно, дірка була в днищі, бо вода почала раптом просочуватися і несподівано забила фонтаном.

— Ви не помітили нічого? Не відчули ніякого струсу?

Обоє заперечливо похитали головами.

— Дивно… — комендант міліції поморщився і замовк.

— Я теж думаю, що це дивно, — відповів Мрочек. — Не розумію одного. Дірка, очевидно, була й раніше. Човен міг розсохнутися або вдаритись об щось, коли стояв на прив'язі. Вночі пройшла гроза. Але ж тоді…

— Що тоді? — перепитала Галина.

— Не розумієш? — обличчя в нього стало стурбованим. — Але ж човен довго стояв коло помосту, коли б та дірка раніше була, то затонув би ще тут, на місці.

— Тоді щось повинно було статися вже після того, як ми сіли в нього, — сказала Галина. — Не бачу тут нічого незвичайного… Тільки… тільки я дуже перелякалася…

— А ви не звернули увагу, в якому саме місці з'явився отвір?

— Поняття не маю… — признався Мрочек. — Більша частина днища прихована палубою. А зазирнути під неї і на думку не спало, та й бракувало часу.

— Наскільки можна уявити, бо свідків не було, ваш дядько втопився чи не на тому ж місці, де затонула сьогодні моторка, — тихо сказав Желеховський. — Можливо, це збіг обставин.

— Він так далеко запливав у море? — Галина здивувалася.

— Суддя, коли море було тепле і спокійне, завжди відпливав від берега далеченько. Оскільки ті ранкові водяні прогулянки тривали від п'ятнадцяти до двадцяти хвилин, він міг запливати на кількасот метрів…

Тадеуш дивився на море, спокійне, блакитне і лагідне. Хвилі з шурхотом набігали на пісок. Десь глибоко під цією миготливою поверхнею спочивала зараз на дні моторка, в котрій зовсім недавно вони обоє сиділи. Десь цією хвилястою рівниною дядько Станіслав плив три дні тому і раптом відчув, що…

Тадеуш здригнувся й глянув на молодого офіцера.

— А хто витягнув тіло? — тихо запитав.

— Я, — голос Желеховського був спокійний і діловий. — Маємо там, у порту… — він показав рукою на віддалену і закриту деревами вежу, — міліцейську рятувальну моторку… Та й, зрештою, не ми одні його шукали. Підключилися також прикордонники, але вони обстежували місце трохи лівіше, бо вітер тоді дув в тому напрямку і міг знести тіло, коли б воно випливло раніше… Прошу пробачити. Це не така приємна тема, і я б не згадував про це, якби ви не спитали.

— Дякую вам ще раз… за все. Нещасний дядько. Любив море. Не хотів звідси виїздити. І зостався тут…

— Ну що ж… — Желеховський споважнів. — Але він стільки літ був щасливим, маючи поряд те, що любив. Не кожному так випадає. Я, зрозуміло, проводив розслідування. Розмовляв з господаркою, з сусідами, з паном Гольдштейном, тутешнім нотаріусом, приятелем судді. Усі говорили більш-менш одне й те ж саме. Якщо тільки дозволяла погода, ваш дядько вставав раненько, випивав склянку молока і поспішав на пляж поплавати з чверть години, перед тим як снідати і йти на роботу. Моторкою користався тільки для рибальства — це теж було його захоплення. Коли ставало холодно й