Агент №13 - Андраш Беркеші

— І це таке саме креслення?

— Ніби таке. У всякому разі, я взяла його. Про що думаєш?

Шалго переказав їй зміст останньої розмови з Губером.

— І знаєш, що дивно: він говорив дуже щиро, правдиво, і все-таки мене мучать якісь неясні сумніви, коли я зустрічаюсь і розмовляю з ним.

— Мабуть, ти просто стомився, — заспокоїла його Ліза. — Хто-хто, а ти добре знаєш, як я їх ненавиджу. Коли зізнатися, то я не дуже симпатизую і Губерові. Але якщо з розмови з Герцогом я зрозуміла, що Браун хоче ліквідувати його, я щиро пожаліла Губера.

— Так-так, розумію тебе, — відповів Шалго. — І якби ти не перешкодила, можливо, його й убили б. І все ж мені здається, що про вбивство Меннела йому відомо більше од нас. Можливо, він знає і вбивцю. А що шукав на кладовищі у Фюреді? На це він може дати сотні відповідей, а мені хочеться знайти сто першу. Я двічі прослухав магнітофонну стрічку і знайшов кілька моментів, які здаються підозрілими…

— Ну годі вже, Шалго! Це тобі просто привиджується, — докірливо перебила Ліза.

— І все ж послухай мене, люба! Губер знав, що в його кімнаті встановлено апаратуру для підслуховування. Правда, поява Герцога приголомшила його, але не настільки, щоб він забув про мікрофон. Губер увесь час думав про мікрофон і нарешті скористався ним як останнім козирем. Отже, Губер обдумав кожне своє слово. І ще мене насторожує те, як він сказав про тринадцятого агента. Це з його боку була не лише імпровізація.

Ліза з тривогою глянула на старого. Раніше Шалго не був таким підозрілим, як тепер. Вірив у свої передчуття лише тоді, коли міг довести їх логічно.

— Ну скажи, любий: якщо Губер не порвав з ними, чому ж тоді вони надумали його відвідувати? — спитала Ліза.

— Не знаю. Цього я ще не можу пояснити. — З усього видно, що Шалго нервує. — Скажу тільки тобі — вся оця справа й досі якось мені не подобається. Чому? Подумай сама: Меннела вбито. Вбивця зник, сліди його просто-напросто затерлися. Він не залишив жодної прикмети, жодної ниточки. Точно доведено тільки те, що Меннела вбито на березі, коло трьох верб. Але там не знайдено жодного доказу, навіть нікчемного ґудзика. А Гейза Салаї бреше. І бреше обдумано, бо знає, що той, хто міг би свідчити проти нього, вже мертвий.

Розмову їхню перебив сигнал машини, котра приїхала за Шалго.

Через десять хвилин старий уже сидів поруч з Балінтом в одній з кімнат селищного управління, похмуро поглядаючи на Вальтера Герцога й Єллінека.

— Ну, пане Герцог, — почав допит майор, — розкажіть генералові про те, з яким завданням вас надіслано в Угорщину.

Капітан Вароді переклав Герцогу запитання майора Балінта.

Високий чорноволосий німець спантеличено глянув на Шалго. Про те, що він генерал, йому ніхто не сказав. Невже й Адам Рустем не знав цього? Не згадував про це і викладач Майорош. А він ще й знайомився з цим похмурим стариком, хотів почастувати його в кафе чаркою віскі. Саме цей товстун сказав, що він є. військовим об'єктом, коли Єллінек хотів сфотографувати його. Та що згадувати. Тепер уже все одно…

— Пане генерал, нам було наказано вбити доктора Отто Губера…

— Тобі було наказано, а не мені, — перебив Єллінек. — Мені веліли тільки виконувати всі твої вказівки.

Капітан Вараді хотів було перекласти, але Шалго зупинив його жестом:

— Не треба, я розумію. — І звернувся до Єллінека: — Це з'ясується на суді. Відповідайте тільки на мої запитання. Зрозуміло? — Він запалив сигару. — Ви, майоре, збирайтесь у дорогу, а я поки ще побалакаю з ними. Не завадить і вам поїхати з ними в Пешт, бо ці вбивці здатні на все. Хоч Фелмері й спритний чоловік, але досвіду в нього ще малувато. Звичайно, ти начальник і діятимеш за своїм розсудом. Моє завдання полягає лише в тому, щоб тримати зв'язок з Губером.

З виразу обличчя Балінта видно було, що слова Шалго полестили йому. Проте майорові не сподобався настрій старого, його похмура замкнутість. Коли Шалго не в настрої, якщо він не жартун, то з ним щось не гаразд.

— Ви погано себе почуваєте? — стурбовано запитав Балінт.

— Ні, все гаразд.

Майор із капітаном Вараді вийшли, приставивши до затриманих одного із своїх співробітників.

— За що ви хотіли вбити Губера? — спитав Шалго, зручно вмощуючись у крісло.

— Я одержав такий наказ від Йозефа Шлеззіга. Він тільки сказав, що Губер зрадник. А в Брауна є докази… — Герцог раптом умовк. — Пане генерал…

— Я не генерал. Продовжуйте.

— Пане, якщо ми все розповімо, чи можемо розраховувати, що на суді врахують наше щире зізнання?

— Я не суддя, — відповів Шалго, — але, наскільки мені відомо з досвіду, суд завжди враховує це. Так прийнято у судовій практиці.

Герцог розстебнув верхній ґудзик сорочки.

— Нам тепер, пане, нічого втрачати. Пан Губер — офіцер контррозвідки. Я познайомився з ним п'ять років тому, в школі по підготовці диверсантів, де він був моїм учителем. Взагалі його вважали генієм у своїй справі.

— А те, що ви сказали про його дружину, правда?

— Принаймні в мене дійсно були з нею любовні стосунки. А причина смерті Гроти — то лише моє припущення. Не тільки я, а й Браун сумнівався у випадковості автомобільної катастрофи. Браун уже кілька років підозріває Губера. Це мені розповідала сама Грета.

— В такому разі, вам має бути відомо, чому Браун не довіряє Губерові?

— Про це Браун зі мною не говорив.

— А Грета?

— Вона говорила, що родичі Губера мешкають десь у Східній Пруссії, в районі Кенігсберга.

— Тобто, на території Радянського Союзу.

— Може, й так. — Герцог попросив сигарету, і Шалго кивнув слідчому, щоб той подав йому. Єллінек теж запалив. Обоє жадібно