Хрещений батько - Маріо Пьюзо
Але пізніше цього вечора у квартирі Клеменци, розташованій через повітряний колодязь від власних вікон, Віто Корлеоне отримав ще один урок у науці, яку він лише починав опановувати. Клеменца вибухнув прокльонами, Тессіо насупився, а потім обидва почали говорити, чи не міг би Фануччі задовільнитися двома сотнями доларів. Тессіо казав, що міг би. Але Клеменца не поділяв його оптимізму.
– Е ні, шрамуватий виродок напевне пронюхав від того гуртовика, що скупив у нас одежу, скільки ми заробили на цьому ділі. Фануччі й цента не скине з трьохсот доларів. Доведеться платити все сповна.
Віто неабияк здивувався, але завбачливо не виказав своїх почуттів.
– А чому ми мусимо йому платити? Що він може зробити з нами, адже нас троє? Ми сильніші за нього. У нас є зброя. Чому маємо віддавати йому зароблені нами гроші?
Клеменца терпляче пояснив:
– У Фануччі є приятелі. Це справжні бандюги. Він має зв’язки й з поліцією. Аякже, він хотів би, щоб ми розповіли йому про свої наміри, а він виказав би нас поліції й мав би за це її вдячність. Поліція відповіла б йому послугою за послугу. Це його манера. А крім того, він має дозвіл від самого Маранцалли на операції в нашому районі.
Газети часто писали про Маранцаллу як про гангстера, котрий нібито є ватажком злочинної банди, що заробляла шантажем, гральними підприємствами і збройними грабунками.
Клеменца налив вина власного виробництва. Його дружина поставила на стіл тарілку з ковбасою салямі, оливами і батоном італійського хліба, взяла стілець і вийшла посидіти з подругами перед будинком. Ця молода італійка всього кілька років як приїхала до Америки і ще не розуміла англійської.
Віто Корлеоне сидів із товаришами й пив вино. Ще ніколи не доводилося так ворушити своїм розумом, як оце зараз. Його самого дивувала чіткість власних думок. Він пригадав усе, що йому було відомо про Фануччі. Пригадався той день, коли цьому чолов’язі черконули ножем по шиї й він тікав вулицями, тримаючи капелюха під підборіддям і збираючи туди кров. Пригадав убивство хлопця, що різонув його, і те, якою ціною відкупилися від смерті двоє інших. І раптом йому спало на думку, що у Фануччі немає впливових зв’язків. У людини, що інформує поліцію й дозволяє відкупитися від помсти, їх просто не може бути. Справжній ватажок мафії знищив би всіх нападників. Ні. Фануччі просто поталанило вбити одного з них, але він знав, що не заскочить двох інших, бо вони вже готові до нападу і не дадуться зненацька. Отож він дозволив їм відкупитися. Просто особисте нахабство і фізична сила дозволяли йому збирати данину з власників крамничок та з азартних гравців по квартирах. Але Віто Корлеоне знав принаймні одне таке гральне кубло, де не платили Фануччі, і з господарем було все гаразд.
Отже, Фануччі діяв сам. Або ж для виконання окремих доручень наймав гангстерів за гроші. І це наштовхнуло Віто Корлеоне ще на одне рішення. Щодо напрямку, у якому має піти його життя.
Саме цей випадок переконав його: у кожної людини є своє єдине призначення. Адже того вечора він міг би виплатити Фануччі данину і знову стати робітником продуктової крамниці або ж навіть з роками завести власну. Але доля вирішила, що він має стати «доном», і послала йому Фануччі, щоб настановити на рокований йому шлях. Коли спорожнили пляшку вина, Віто обережно запропонував Клеменці й Тессіо:
– Якщо хочете, дайте мені кожен по двісті доларів, а я розплачуся з Фануччі. Я гарантую, він візьме таку суму від мене. Залиште все на мене. Вам ні про що не доведеться турбуватися.
Клеменца одразу ж зиркнув на нього з підозрою. Віто холодно додав, звертаючись до нього:
– Я ще ніколи не брехав своїм товаришам. Поговоріть завтра самі з Фануччі. Хай він запитає вас про гроші. Але не платіть йому. І не встрявайте в суперечки з ним. Скажіть, що вам треба дістати гроші і що ви все передасте йому через мене. Дайте зрозуміти, що ви згодні виплатити повністю суму, яку він установив. Не торгуйтеся. Це вже буде моя справа – домовитися з ним про ціну. Нащо дратувати його, коли він справді такий небезпечний, як ви кажете.
На тому й постановили. Наступного дня Клеменца переговорив із Фануччі, аби переконатися, що Віто не вигадав усієї цієї історії з грошима. Пересвідчившись, Клеменца прийшов до Віто на квартиру і віддав йому двісті доларів. Він зміряв поглядом Віто Корлеоне і сказав:
– Фануччі мені заявив, що про менше як триста він і слухати не схоче. Як ти збираєшся його схилити на менше?
Віто Корлеоне поважно відказав:
– Хай це вже тебе не обходить. Тільки запам’ятай, що я роблю тобі послугу.
Тессіо прийшов пізніше. Він був стриманіший за Клеменцу, гостріший, кмітливіший, але не настільки завзятий. Він відчував, що тут щось не так, щось не гаразд, і був трохи стурбований. Порадив Віто Корлеоне:
– Будь обережний із цим виродком з «Чорної руки», він хитрий як сутанник. Хочеш, я буду свідком, коли ти передаватимеш йому гроші?
Віто Корлеоне заперечно похитав головою. Він навіть не схотів відповісти. Просто наказав Тессіо:
– Передай Фануччі, що я сплачу йому гроші отут, у мене вдома, сьогодні ввечері, хай приходить о дев’ятій. Доведеться пригостити його склянкою вина і схилити на меншу суму.
Тессіо похитав головою.
– Не думаю, щоб у тебе щось вийшло. Фануччі ніколи не відступається.
– Я порозуміюся з ним, – відповів Віто Корлеоне. З роками ця фраза мала стати легендарною, ніби деркотіння гримучої змії перед смертельним укусом. Коли він став «доном» і пропонував своїм опонентам порозумітися, вони знали, що це остання можливість уникнути кровопролиття й убивства.
Віто Корлеоне наказав дружині після вечері вивести обох синів, Сонні й Фредо, на вулицю і ні в якому разі не впускати їх до хати, доки він не скаже їй, що можна. Вона мала сидіти на сторожі біля входу до помешкання. У
