Бар «Когут» - Джон Гришем

Сидячи за столом, пані Санчес порівняла обидві копії карток. Та сама фірма, та сама адреса, різні телефонні номери. Швидкий пошук у базі даних Асоціації адвокатів підтвердив, що ні Марк Апшо, ані Зола Паркер не є її членами. Вона викликала свого співробітника Чапа Ґронскі, чия офіційна посада називалася «помічник радника з дисциплінарних питань», і дала йому дві копії бізнес-карток. За годину Ґронскі повернувся з результатами дослідження.

— Я перевірив списки кримінальних справ, призначених до слухання. У чотирнадцяти з них як повірений фігурує Марк Апшо. З ім’ям Золи Паркер не пов’язано жодної справи. Але останні три місяці активно діє такий собі Тодд Лейн — його ім’я є щонайменше в сімнадцяти справах. Цікава річ, до січня цього року вони обидва ніде не фігурували.

— Схоже в нашому місті розкручується стартап юридичної фірми, — зауважила пані Санчес. — Саме те, що нам треба.

— Мені відкрити провадження? — спитав Ґронскі.

— Поки що ні. Адже офіційної скарги немає. Коли вони знову з’являться в суді?

Ґронскі пошурхотів роздруківками:

— У одного з клієнтів Апшо слухання з КСС у шістнадцятому відділі о десятій ранку.

— Підіть гляньте. Поговоріть із Апшо, подивимось, що він скаже на своє виправдання.

О ДЕСЯТІЙ РАНКУ ЧАП ҐРОНСКІ сидів у залі судді Канту, спостерігаючи за парадом. Після третього визнання вини й вироку діловодка вигукнула ім’я Джеремі Планкмора. У задньому ряді піднявся з місця молодик, стурбовано роззирнувся, немов шукаючи підтримки, й почимчикував по проходу. Коли він підійшов наодинці до суддівської лави, суддя Канту запитав:

— Пане Планкморе?

— Так, Ваша честь.

— Тут сказано, що ваш адвокат Марк Апшо. Я не бачу його в залі.

— Так отож:, Ваша честь, я теж не бачу. Вже три дні йому надзвонюю, а він не відповідає.

Суддя Канту подивився на діловодку. Та знизала плечима, мовляв, звідки мені знати. Тоді він подивився на помічника прокурора, який так само знизав плечима.

— Добре, поки що відійдіть, пане Планкмор, я займусь вами пізніше. Подивимось, може додзвонимося до пана Апшо. Мабуть, він заплутався в своєму розкладі.

Планкмор сів у першому ряді, переляканий і збентежений. У бій вступив інший адвокат.

Ґронскі відзвітував перед пані Санчес, і вони вирішили зачекати два дні, доки, згідно з розкладом, у залі суду не з’явиться пан Лейн.

ДЖЕРЕМІ ПЛАНКМОР ВИРІШИВ копнути глибше. Узявши друга для підтримки, він того-таки дня з’явився за адресою, вказаною на бізнес-картці його адвоката. Апшо запросив у нього тисячу баксів, вісімсот із яких уже отримав готівкою. Решта була у Джеремі в кишені, але віддавати її він не збирався. Проте збирався поговорити з паном Апшо щиро-відверто, вимагаючи компенсації. За вказаною в картці адресою жодної фірми вони не знайшли. Узявши в барі «Когут» по пиву, вони побалакали з барменкою — щільно татуйованою дівчиною на ім’я Пеммі. Її нелегко було розговорити, особливо після того, як Джеремі почав допитуватися про Марка Апшо та юридичну фірму в цьому будинку. Вона проголосила, що нічого не знає, а ці питання її, схоже, дратували. Джеремі здалося, що вона щось замовчує, і він написав свої ім’я та номер телефону на паперовій серветці. Він простягнув її Пеммі й попрохав:

— Якщо наткнешся на Марка Апшо, скажи йому, щоб подзвонив мені. Інакше я поскаржусь на нього в Асоціацію адвокатів.

— Як я казала, не знаю таких, — відповіла Пеммі.

— Гаразд, гаразд, це на той випадок, якщо ти на нього наткнешся, — сказав Джеремі і вийшов разом зі своїм другом із бару.

УЧУВШИ ДЖЕКПОТ, ДАРРЕЛЛ КРОМЛІ розвинув екстраординарну швидкість. Він заплатив 3500 доларів лікарю-пенсіонеру за «прискорений розгляд» Рамонових медичних записів. У висновку цей експерт написав більш прямолінійно, ніж доктор Кунс, а саме: «заходи, вжиті персоналом лікарні й відповідальними лікарями неприпустимо нижчі за прийняті стандарти обслуговування пацієнтів і становлять грубу недбалість».

Даррелл ухопив це двосторінкове резюме й долучив його до двосторінкового позову, який подав у Окружний суд від імені свого клієнта Рамона Т. Тейпера проти повіреного Марка Апшо та його фірми. Суть позову була очевидною: повірений Апшо перетримав розгляд справи про медичну недбалість, допустивши закінчення строку давності, що унеможливило відшкодування збитків лікарями та лікарнею. Рамон вимагав компенсації реальних і штрафних збитків у розмірі 25 мільйонів доларів.

Даррелл надіслав копію позову на поштову адресу бару «Когут», оплативши додатково 100 доларів посильному із суду за вимогу передати лист особисто в руки пану Апшо. Проте в барі посильний зіткнувся із труднощами в пошуках фірми. Він вирішив, що вона розташована вище — він нарахував три поверхи над баром, — але єдині видимі двері, ті, що збоку, були зачинені. Він попитав у самому барі, і менеджер сказав йому, що ніякої юридичної фірми там немає. Про Марка Апшо, безперечно, теж ніхто нічого не чув. Посильний намагався залишити позов менеджерові, але той категорично відмовився його прийняти.

Посильний намагався знайти цю фірму або Марка Апшо протягом трьох днів, але зазнав невдачі.

Даррелл Кромлі так і не додумався перевірити, чи є Марк Апшо членом Окружної асоціації адвокатів.

ЮРИДИЧНА ФІРМА ВЗЯЛА на озброєння стратегію мобільності. Щоранку вона, залишивши будинок, курсувала містом: від кав’ярень до бібліотек, від до книгарень до вуличних кафе — і де б компаньйони не таборились, вони відкривали ноутбуки й прочісували телефонні довідники в пошуках нових клієнтів. Сторонній спостерігач міг би зацікавитися, над чим так запекло працюють ці троє, які тихенько бубоніли, обмінюючись одне з одним іменами й адресами, у той час як багатий асортимент їхніх стільникових телефонів постійно вібрував у німому хорі знехтуваних викликів. Ці троє, безсумнівно, вкрай усім потрібні, але дуже рідко відповідають на дзвінки. Цей спостерігач, а таких не було, так і не розгадав би цієї загадки.

ЯКОСЬ УНОЧІ ТОДД робив прибирання за шинквасом після того, як останні клієнти розплатилися та пішли, і тут із кухні вигулькнув Мейнард, який доволі рідко показувався в барі «Когут», і спитав:

— А де Марк?

— Нагорі.

— Клич його сюди. Треба побалакати.

Тодд зрозумів, що назрівають неприємності. Він подзвонив Маркові, який двома поверхами вище, у конторі фірми, опрацьовував разом із Золою телефонний довідник, додаючи імена клієнтів до їхнього колективного позову. За кілька хвилин Марк увійшов у бар. Вони пішли слідом за Мейнардом до порожньої кабінки. Їхній господар мав суворий вигляд, був у кепському настрої й жадав отримати відповіді на деякі питання.