Картковий будинок - Майкл Доббс
Розділ тридцять четвертий
Кожен політик має свої принципи. Просто деякі принципи на такій рідкісній хвилі, що знадобився б телескоп у Джодрел-Бенк, щоб визначити їх.
Вівторок, 16 листопада —
середа, 17 листопада
Уркгарт оголосив про свій намір балотуватися на виборах на прес-конференції, зібраній у палаті громад, саме вчасно, щоб охопити ранні вечірні новини і перші видання наступного дня. Це було не якесь там збіговисько на тротуарі, а оголошення, підкріплене історичною атмосферою Вестмінстерського палацу з його шляхетними кам’яними коминками, темним дубовим оздобленням і нестаріючим авторитетом. Все було піднесено, стримано, майже скромно. Ніхто не звинувачував Семюела, Вултона і решту. Біля Уркгарта була Мортіма, і він підкреслив, що це було сімейне рішення. Він справляв враження людини, неохоче втягнутої у крісло влади, яка поставила свій обов’язок перед колегами і країною понад особисті інтереси. Атож, це був політичний театр за ретельно відрепетируваним сценарієм, та Уркгарт зіграв чудово.
Наступного дня, зранку в середу, Лендлес також зібрав прес-конференцію: ще трохи театру, та з цілком іншою атмосферою. Лендлес сидів у одній з розкішних приймалень готелю «Ріц» за довгим столом, уставленим мікрофонами, лицем до камер і питань фінансової преси. Поруч з ним, майже затулений його дебелим тілом, сидів Маркус Фробішер, голова «Юнайтед прес Груп», якого, хоча він теж був промисловим магнатом, тут явно відкинули на другорядну роль. З одного боку великого відеоекрана програвалися найкращі рекламні матеріали «Кронікла», перемішані з кадрами того, як Лендлеса вітають працівники, як він тягне важелі, щоб запустити друкарські преси, і як він загалом керує своєю імперією у теплій і людяній манері. І цей чоловік власного персоною сидів тут, усміхаючись на камери.
— Доброго ранку, леді та джентльмени.
Лендлес закликав юрбу до порядку далеко не тим кокні, до якого він вдавався у приватних розмовах.
— Дякую вам, що прийшли, незважаючи на те, що вас не попередили заздалегідь. Ми запросили вас сюди, щоб розповісти про один з найзахопливіших кроків уперед, які здійснила британська індустрія зв’язку з часів, коли Джуліус Ройтер заснував свою першу телеграфну службу в Лондоні понад сто років тому.
Він підсунув ближче один з мікрофонів, щоб виграти хвильку й дати своїм словам подіяти.
— Сьогодні ми хотіли би зробити історичну заяву. Ми вирішили створити найбільшу групу газет у Сполученому Королівстві, яка забезпечить платформу для того, щоб знову перетворити нашу країну на світового лідера інформаційних послуг.
Він усміхнувся до присутніх, потім до Фробішера.
— Група «Кронікл ньюзпейперз» зробила пропозицію придбати повний акціонерний капітал «Юнайтед ньюзпейперз груп» за ціною в одну цілу і чотири десятих мільярда фунтів. Це на сорок відсотків більше за теперішню ринкову ціну. І я радий сказати, що рада директорів «Юнайтед ньюзпейперз груп» одностайно прийняла пропозицію.
Більше посмішок. Фробішер також посміхався, та Лендлес своїм магнетизмом і своєю статурою відтягував усю увагу, лишаючи інших борсатися в тіні.
— Ми також узгодили умови майбутнього управління об’єднаною групою. Я стану головою і директором нової компанії, а мій добрий друг і колишній конкурент, а тепер уже колега...— він простягнув здоровенну лапу до плеча Фробішера, зупинившись лише біля самої його шиї,— буде президентом.
Кілька мудрих голів у кімнаті кивали з розумінням. Вони знали Лендлеса, не мали й сумніву, що він одноосібно стане на чолі нового підприємства. Фробішера так високо турнули, що від нього можна було розгледіти саму лише сраку. Він сидів, нап’явши машкару задоволення.
— Це величезний крок для британської газетної індустрії і для всієї країни загалом. Об’єднане підприємство контролюватиме більше національних і головних регіональних видань, ніж будь-яка видавнича група. Злиття наших міжнародних філіалів зробить нас третьою серед найбільших видавничих груп на світі. Це стане плацдармом для нашої амбіційної програми стати найбільшою видавничою групою на планеті. І заснованою просто тут, у Британії.
Він засяяв посмішкою, його величезне обличчя вищирилося хижим усміхом.
— Хіба то не захопливо! — заявив він, повертаючись до свого східно-лондонського акценту, а камери замиготіли, ніби за його командою.
Він дав їм кілька хвилин, поки знову не взявся за віжки.
— А тепер, я знаю, вас розривають питання — тож почнімо!
Кімнатою пролетів захоплений гомін, і ліс рук вистрілив угору, щоб привернути увагу Лендлеса.
— Гадаю, щоб бути справедливим, я маю вислухати перше питання від когось, хто не працюватиме на нашу групу,— пожартував Лендлес.— Чи зможемо ми знайти когось такого невезучого, хто б пасував під цей опис?
Він театрально прикрив очі від яскравого світла й обвів поглядом збори у пошуках годящої жертви, а всі засміялися з його розв’язності.
— Містере Лендлес,— вигукнув бізнес-редактор «Сандей таймз».— В останні роки уряд дав чітко зрозуміти, що, на його думку, британські газети вже й так сконцентровані у надто малій кількості рук. Уряд дав зрозуміти, що використає свої засоби щодо контролю монополій і злиття для уникнення подальших укрупнень. Яким чином ви очікуєте отримати необхідне схвалення уряду?
Багато голів у кімнаті закивали на згоду. Гарне питання. Здалося, ніби Лендлес теж погодився.
— Чудове зауваження,— сказав він, широко розводячи руки, мов хотів пригорнути питання до грудей і повільно задушити до смерті.— Ви праві, звісно, уряду доведеться приймати рішення. Газети є частиною світової інформаційної індустрії. А вона росте і змінюється щодня. Вам усім це відомо. П’ять років тому ви всі працювали на Фліт-стріт, на старих друкарських машинках і пресах, які варто було б викинути на брухт, ще коли капітулював цісар. Сьогодні індустрія модернізована, вона децентралізована, комп’ютеризована.
— Шкода! — вигукнув якийсь голос, і кімната вибухнула ностальгійним сміхом за днями довгих рідких ланчів[41] у винному барі «Ель Віно» і тривалих страйків друкарів, які давали їм тижні, а іноді й місяці відпустки — час, коли вони могли писати книжки чи будувати човни і мріяти мрії, при цьому зберігаючи повну зарплатню.
— Ви знаєте, це мало змінитися. І нам треба продовжувати зміни, ми не можемо стояти на місці. Нам слід визнати конкуренцію не лише одне від одного, а й від супутникового телебачення, місцевого радіо, ранкових телепрограм тощо. Більше людей вимагатимуть інформації двадцять чотири години на добу, з усіх кінців світу. Вони
