Агент №13 - Андраш Беркеші
Отже, Шалго ще раз пересвідчився у своїй помилці. Що ж, нічого не вдієш: людині притаманно помилятися. Підслуховування вони з Лізою продовжували, але все було марно. Вірніше, немарно, бо плівки щоразу стверджували чесні наміри Губера. Проте в душі Шалго зберігав іскорку підозри. Якось він сказав Лізі:
— Хіба він дурний видавати себе? Мабуть, знає про мікрофон і подумки підсміюється над нами.
— З тобою просто неможливо говорити, любий!
— Ну й не говори. Я повірю йому лише тоді, коли він «підкине» нам хоч одного живого агента. А доти з якої речі я маю йому вірити? Тільки тому, що так виглядає гуманніше?
Коли Губер заявив, що готовий назвати прізвища агентів Меннела і взамін цього попросив дипломатичний паспорт для виїзду з країни, Ліза з переможною посмішкою глянула на Шалго, ніби промовляючи очима: ось, любий, і збулась твоя мрія.
Шалго не знайшовся, що сказати з цього приводу. Кара був радий, а товстуна гризло розчарування. «Грім би побив мою сиву голову! І чому це мене завжди допікають сумніви? Чого так важко примиритися зі своєю поразкою? Власне, що я знаходжу підозрілого у поведінці Губера?» Сидячи в машині поруч з Карою, він спробував проаналізувати свої сумніви. Наприклад, Губер твердить, що десь у тридцять восьмому році вивчив угорську мову. За один рік? Неймовірно! Якби, скажімо, у розмові Губер пояснив це тим, що в нього змалку хист до вивчення мов, що угорську мову просто любить, систематично читає по-угорськи, намагається скористатися будь-якою нагодою, щоб порозмовляти з угорцями-емігрантами. Такі пояснення ще більш-менш вірогідні. Але він повірить у те тільки в тому разі, якщо почує таке з вуст самого Губера. Далі: навіщо Губер ходив у Балатонфюреді на кладовище? Цікаво, як би він це пояснив? Припустімо, сказав би: «Так, може, це й дивацтво, але ж є люди, що колекціонують етикетки сірникових коробок або граються на старості літ у зіпсований телефон, а я люблю читати написи на надгробних плитах. Це моя манера знайомств з кожним новим містом або селом, де я буваю». Але чому він у такому разі не був на кладовищі в Еміді? А й справді, чому він не був там? Адже весь день нудився! Далі… Однак дальший хід думок перервав Кара, зупинивши машину перед готелем. Та з машини не вийшов.
— Вибач, друже, я поспішаю назад. Сподіваюся, шеф погодиться задовольнити умову Губера.
— А чому б ні? — відповів Шалго. — Якщо Губер нас не обдурює, то це буде не така вже й погана справа. Навпаки, одна з найкращих у нашій практиці за останні роки.
Кара з підозрою скоса глянув на друга.
— Ти ще й досі не віриш йому?
— Не вірю, — щиро зізнався Шалго. — І не знаю, що зі мною діється; ніяк не можу повірити йому. Мабуть, старію. Химерне відчуття, Ерне. Я, що завжди вірив тільки фактам, тепер, всупереч фактам, прислухаюсь до інстинкту. Знаю, це безглуздо, і все ж таки… Ось, наприклад, зараз мені вже здається підозрілим, чому він попросив квиток саме на літак і саме на Кубу.
— Боїться помсти Брауна.
— Це мені зрозуміло. На його місці я теж боявся б цього. Але що він робитиме там, на Кубі?
— Цього я вже не знаю. До речі, запитай в нього самого. Наскільки мені відомо, літак цього рейсу робить посадку в Празі, в Канаді чи ще десь. Губер може зійти і там.
— Отже, в такому разі виходить, що він не боїться Брауна.
— Послухай, Шалго: не ускладнюймо справи. Ось одержимо прізвища агентів, вивчимо їх, потім побачимо. Адже не він убив Меннела, тож хай собі їде з богом. Врешті-решт, то його справа, куди він утече від браунів. О, мало не забув: панові Салаї треба б добре дати під зад. Ось дешифровка тієї листівки, в якій його вітали з днем народження. — Він вийняв з внутрішньої кишені піджака той самий папірець, на якому Шалго тоді записав текст листівки. — Читай, дуже проста шифровка. Зустріч призначено в Емеді. Тепер зрозуміло, чому на датованій сімнадцятим числом листівці стоїть поштовий штемпель за п'ятнадцяте число. Між цифрами п'ятнадцять і сімнадцять різниця два. Якщо цю двійку додати до сімнадцяти, буде дев'ятнадцять. Тобто автор листівки чекав нашого друга Салаї в Емеді дев'ятнадцятого липня. А з цього випливає, що Меннел не хотів один зустрічатися з Гейзою Салаї, там була присутня і третя особа. Можливо, це була Сільвія. Правда, не виключено, що Сільвія — це псевдонім Меннела. Потім з'ясується.
— Так, — промовив Шалго. — Можливо, й так…
— Цікаво, що на це відповість Салаї? — роздумливо проказав Кара. — Подзвони Балінту і Фелмері, нехай допитають Салаї про Сільвію.
Кара поїхав, а Шалго подзвонив Фелмері й передав йому наказ полковника. Балінта знайшов у селищній Раді, де він саме розмовляв із слідчим. Майор радісно повідомив, що їм пощастило натрапити на важливий слід. Вони ще раз уважно вивчили списки мешканців готелю і встановили, що п'ятнадцятого липня в готель прибув з Мюнхена торговець-антиквар Еріх Фокс. Він заплатив за номер по тридцяте включно, а двадцятого зник.
— І ви про це досі не знали? — обурився Шалго. — Адже твої співробітники доповідали, що після вісімнадцятого ніхто з готелю не виїжджав!
— Недогляд стався саме через те, що Фокс оплатив номер по тридцяте. Двадцятого увечері він покинув готель, сказавши, що за кілька днів повернеться, але не повернувся. Хвилин п'ять тому ми розмовляли по телефону з Гедєшгалмом. За даними прикордонників, Еріх Фокс перетнув кордон двадцятого близько опівночі. Отже, нам слід встановити, чи знався Фокс із Меннелом. Таким чином, Салаї, мабуть, говорив правду.
Шалго не хотів псувати добрий настрій Балінта. Зрештою, логічно можна припустити й таке, що Меннел оволодів коштовностями, а Фокс, скориставшись сприятливою ситуацією, вбив його і разом із скарбом поквапливо покинув країну. Цим можна пояснити і ту незвичну
