Крутая плюс, або Терористка-2 - Марина Меднікова

Вийшли до впорядкованого дворика за офісом.

— Пропоную тобі розслідувати нову справу «Деметри». Вони винюхали найновітніший бізнес: використання абортивних матеріалів. Ось — Зінька повитягала з Інтернету все про це в популярному викладі. Треба розшукати їхній підпільний абортарій, зв’язки, канали збуту, кримінальні дахи.

Я не вчу. Я ставлю завдання. Я накрию їх, як ракета стратегічного призначення. Ляльку педикюршу з її смердючим Деметром — на гній. За ними крематорій вже сльози виплакав. Мета: мені — бізнес, тобі — відчуття виконаного обов’язку, бо розкрила ще один гнійник на тілі суспільства…

— Аби передати його до інших брудних рук?

— Тричі ха-ха. По-перше, чистіше моїх ручок ще попошукати треба, а по-друге, я цей бізнес легалізую… ну, майже легалізую. Платитиму податки. Там такі гроші, що вистачить і мені, й найвищим кобелям твоєї сучки влади. Даруй, маю бігти до Лаури. Забила стрілку з Шевченком. Хоч і екс-чоловік, а треба бути в формі.

Справжня жінка кожної хвилини свого життя має бути у бездоганній білизні, в свіжому педикюрі і манікюрі. А раптом потрапить під трамвай? Чи дістане пропозицію руки й серця?

Щезник вертав додому тією самою маршруткою. Де було визначене місце для биття головою.

Зі стінок осміхалася Лідія Крутая. Не схожа на справжню, з якою зазнайомився дві години тому.

Свого стану не розумів.

Син виявився блідим, дрібним, як на свій вік, підлітком, у прищах. Через них вочевидь комплексував. На Щезника не дивився, ховав очі. Щезник обмацував поглядом його обличчя. Шукав своїх рис? Згадував свої фото в такому віці? Що відчуває зрілий чоловік перед знайденим дорослим сином? Знайдіть такого — запитайте. Може, й нічого, просто цікавість: це ж я, тільки молодший.

Якби вирощував дитя з зернятка, відчуття не були б такими гострими. Життя іноді розважається.

Стріча пішла не за сценарієм, що малював собі.

Ані «привіт, батьку», ані «драстуй, папа».

Упевнена в собі бізнес-вумен, несучи хмару дорогого парфуму, не схильна була до сентиментальних сцен. Винесла документи. Запропонувала допомогу в тестуванні на батьківство. Ми не на ринку — дурити не збираємось. Одержите сертифікат, і все буде абгемахт. Утром — дєньгі, вєчєром — стулья. Хлопець при здоров’ї, — підштовхнула сина. Дбала, як для себе. Вчиться в Англії. Англійською може. Ану, скажи, Віталику.

Стидається.

Віталик мовчав, сквасивши губи та зиркаючи з-під лоба на щойно знайденого батька.

— Підійди до тата. Будеш з ним жити. В селі.

Підеш до школи.

— Не хочу, — зарепетував Віталик. — Не треба мені тата. Ма, я поїду назад до Англії, тільки не проганяй! Вчититимусь. Я хочу з тобою. Не хочу з ним…

— Зелене ще, — пояснила Крутая. — Не слише голосу крові. Проблема отци і дєті.

— Можна мені з ним поговорити?

Крутая залишила Грипу, наглядати за перебігом перемовин.

Щезник не знаходив слів. Хлопець нічого не хотів чути. Мені тут добре. Для мене нічого не шкодують. Мені купують все. Купити йому всього Щезник не міг.

— Хочеш виведу прищі? За тиждень. Без сліду.

Віталик умовк на півслові.

— Яким коштом?

— Нульовим.

— Ти ще малий.

— Буває. Поїдеш до мене, роздивишся. Може, сподобається. Я не силуватиму.

Віталик боровся з бажанням позбутися прищів.

— Ні, — сказав твердо. — Я до вас не хочу.

Щезник прокручував подумки куцу розмову з сином, аналізував, де припустився помилки, що так налякав хлопця. Я в його віці був таким самим упертюхом. Не розпитав, де вчиться, ким хоче стати… Бовдур, а не батько. Розхвилювався. Нічо’, до другої зустрічі підготуюся, заберу з собою в село, все покажу, погомонимо… Як він знайшовся? Мо’ й справді треба експертизу зробити? Ані подобини ж бо. Він якийсь білявий… У нашому роді таких не було. Втім, Ліда, здається, була русява… Багато води спливло, царство їй небесне.

Хоча вона радше проходить іншим небесним відомством… Розбалуваний — видно. Ця Крутая, певно, на хлопця грошей не шкодувала, ростила, як для себе. Чому ж так легко віддає? Хлопцеві не можна жити в селі. Йому треба вчитися.

Квартиру купити можна. А собаки? А мої трави?

Як просто ти жив досі, чоловіче, які дрібниці вважав за непереливки…

«От і настав день виборів мера нашого міста.

До виборчих дільниць зранку пішли люди. Всі добре усвідомлюють: від голови міста залежить наш з вами доброжиток. Від політики й практичних дій того, хто наступними роками очолить столицю, очікують уваги до всіх і кожного. Перед головою висувають не тільки й не стільки політичні вимоги, в ньому хочуть бачити передовсім доброго господарника, уважну й чуйну людину, справжнього батька міста. Втім, на цю посаду претендують і кілька жінок. То у висліді виборів можемо отримати і дбайливу матір міста. Ми інформуватимемо про перебіг подій на київських виборчих дільницях, покажемо й розповімо, як і кого обирають кияни».

Ткач відпрацьовував крутий гонорар на совість.

Хоч би про що розводився, тлом, другим планом, для годиться прикритим серпанком обов’язково об’єктивної інформації слугувала мать городов.

«Ось і зачинилися двері виборчих дільниць.

Комісії підраховують бюлетені. За попередніми даними, вибори визнано такими, що відбулися.

Відсоток виборців, що виявили свою активну життєву й громадську позицію, уточнюють. Але вже ясно, що понад половину проголосувало. Це — успіх. Ми дістали й проаналізували дані опитування на виході з дільниці після голосування.

— Я — за Григорія Саливоненка. Давно час упорядкувати збирання сміття. У мене дочка живе в Празі, то там штрафують, хто викидає сміття, не сортуючи. Народний банкір втрапив у яблучко.

— Лілія Крутая — жінка хазяйновита. Зробила свій бізнес, допоможе й