Вовкулаки не пройдуть - Валерій Павлович Лапікура

- Пригадую. То що?

- Так оте, що сьогодні було, дорогенький мій, воно і є.

Ой, грай, коли граєш,

Коли добрий смичок маєш.

Як не будеш добре грати,

Скажу тобі смичка втяти.

(приспівка)

В конторі у Шерифа було накурено. Дивно - братик же наче не смалить. З-за дверей чулося чиєсь “бу-бу-бу”, впереміж з короткими “ну-ну” - це вже братове. Я прислухалася.

- Я так розумію, товаришу дільничний, що у вас із нашим зниклим агітатором будуть великі неприємності.

- Ну-ну…

- Будуть, будуть! Повірте моєму досвіду. Адже це не якийсь простий селянин - довірена особа кандитата! Думаєте, як режим вам ще одну зірочку кинув, то ви вже кум королю і брат президенту? Як дали, так і здеруть! І цю, і решту! Ваш порятунок - бути з нами.

- Ну-ну…

- Ми доведемо, що це провокація, паскудна політична провокація! - далі добрих хвилин десять пояснювалося, чому це провокація, чому вона політична і чому паскудна. Олексій навіть не міг розтулити рота, щоб вставити своє “ну-ну”. О! Нарешті дійшли до суті справи:

- Ви ж розумієте, що відповідальності вам не уникнути. Але ми можемо допомогти. Отак, по-людськи.

Цікаво, що він розуміє під цим “по-людськи”?

- Якщо наш кандидат переможе, він зробить так, щоби ви уникли кримінальної відповідальності. Та що там відповідальності! Як треба - то й навчання в Академії МВС оплатимо - на стаціонарі! Квартиру за рахунок партії наймемо, щоб ви сім’ю в Київ перевезли…

- Ну-ну… я ще холостий-нежонатий.

- То нічого. Хоч самі по-людському поживете. Не все ж вам гнити у цих Колодах. А далі, між іншим, усе тільки від вас залежатиме. Бо, приміром, охорона спікера - то дуже престижна робота. Не кажу вже про охорону президента. Плюс зарплата.

- Не дуже у вас там і велика ота зарплата. Інакше, чого б майор Мельниченко касетами приторговував?

- Не будемо відволікатися, товаришу старший лейтенант, тим більше - наша партія неодноразово заявляла - до Мельниченка ніякого відношення не маємо. А ті знімки, на які ви натякали, то примітивний фотомонтаж.

- Які знімки?

- А! То не ви казали… Про що ми?

- Не про ту обіцянку, котра цяцянка, а про ту дільничному радість, котра зараз. Бо вивчить мене ваш лідер, чи не вивчить - то ще питання. А зараз що? На мені нерозкриття висить, а ви зі своєю політикою і зі своїм лідером.

- Та він хоч зараз подзвонить, куди треба. Тільки от - він має бути певен, що клопочеться за свою людину. Тому треба ось що зробити: вам люди в селі довіряють, так ви поговоріть із ними і скажіть їм, за кого саме треба голосувати. Ну, як раніше це голова колгоспу робив. От погодьтеся, гарно було б, якби тут був колгосп: як голова скаже, так люди й зробили б, і ніякої веремії з агітацією, і вам би було спокійніше. От ми - за те, щоб колгоспи відновили. Поясніть це людям!

- Ну-ну…

Я не стала далі слухати, розчахнула двері:

- Дядьку! А то не вашому кандидату на площі діти вуса й роги домальовують?

Агітатор рвонув, аж закуріло. А братусь зім’яв сигарету (таки закурив, до чого довели людину!) і зітхнув:

- Ну, ти чула? І цей мене купити хоче! За горло бере, холєра!

- Заспокойся, нічого у нього не вийде. Викинь усе сміття з голови. Ти мені краще скажи: тебе вже всі засватати намагалися?

- Оцей от останній. Либонь, з ночі чекав під офісом.

- Ну, раз останній, так ти за його кандидата і голосуй. Видати, має якщо не залишки совісті, то щось таке…

- Знаєш, мені мій знайомий розповідав, він лікар-гінеколог. Прийшла до нього на огляд бабця, древня, як теща Тутанхамона. Але - стара, не стара, а оглядати треба, як належить, на “кріслі”. Він усе зробив, миє руки, бабця одяглася, вже за двері вийшла, а тоді знову зазирає і питає: синку, а твоя мама знає, чим ти тут займаєшся?… Так оце й я думаю: знала б моя матінка, чим я тут займаюсь. Вже всі, як той казав, „водойоми” прочесав, усі закапелки у Великих Колодах обнюхав. Що я тільки не знайшов! Уявляєш - самогонний апарат либонь вісімнадцятого століття! І де? У Самуїлової тещі на