Сицилієць - Маріо Пьюзо

— Чому б не подарувати йому мішок зерна чи курку, якщо вже так? Турі, наші життя й життя наших людей тут, у горах, залежать від твоєї мужності, твоєї волі, твого лідерства. Як ми можемо йти за тобою, якщо ти пробачаєш таких зрадників, як Фрізелла? Він порушив закон омерти. «Друзі друзів» уже прикрасили б вивіску перукарні його серцем та печінкою, навіть якби мали менше доказів. Якщо ти його відпустиш, кожен жадібний зрадник знатиме, що може раз донести на нас безкарно. І один із цих разів може стати нашою смертю.

— Фрізелла — дурний блазень, жадібний та зрадливий, — розсудливо мовив Терранова. — В інші часи він був би просто містечковий нудило. Але тепер він небезпечний. Відпускати його надто ризиковано. Він недостатньо розумний, щоб виправитися. Просто вирішить, що ми несерйозні люди, а за ним так вирішать і багато інших. Турі, ти пригнітив «друзів друзів» у Монтелепре. Кінтана, їхня людина, тепер украй обережний, хоч і робить необачні заяви. Якщо ти відпустиш Фрізеллу живим, «друзі» вирішать, що ти слабкий, і випробовуватимуть тебе далі. Карабінери стануть сміливішими, небезпечнішими, боятимуться менше. Навіть жителі Монтелепре шануватимуть тебе менше. Фрізелла не повинен жити.

Останні слова він вимовив мало не з жалем.

Ґільяно уважно вислухав їх. Вони були праві. Він відчував погляд Пассатемпо й читав його думки. Якщо Фрізелла житиме, Пассатемпо ніколи вже не можна буде довіряти. Немає шляху назад, до життя одного з лицарів Карла Великого, до розв’язання суперечок у чесному бою на полі золотої парчі. Фрізеллу потрібно стратити, до того ж так, щоб вселити в серця людей якомога більший жах.

Ґільяно спала на думку ідея. Він розвернувся до капрала Сільвестро й спитав:

— А ти що скажеш? Марешалло мав видати тобі своїх інформаторів. Перукар винен?

Сільвестро знизав плечима, його обличчя було незворушне. Він мовчав. Усі розуміли, що для нього мовчання — справа честі, щоб не зрадити колишню довіру. Мовчання було його способом сказати, що перукар точно має якийсь зв’язок із маресьяло. І все одно Ґільяно мав переконатися. Він усміхнувся капралові й сказав:

— Тепер час тобі довести свою вірність. Ми всі разом рушимо до Монтелепре, і ти особисто стратиш перукаря на площі.

Аспану Пішотта замилувався хитрістю друга. Ґільяно дивував його. Він завжди поводився шляхетно, але все одно міг влаштувати пастку, гідну Яґо. Вони всі знали капрала як людину правдиву й чесну, яка чинить по справедливості. Він ніколи не погодиться стратити перукаря, якщо не буде впевнений у його провині, і байдуже, чого це йому коштуватиме. Пішотта помітив слабку усмішку на обличчі Турі. Якщо капрал відмовиться, буде оголошено, що перукар невинний, і його відпустять.

Але капрал погладив свої густі вуса й подивився кожному з них у вічі.

— Фрізелла так погано стриже, — мовив він, — що тільки за це заслуговує смерті. Уранці я буду готовий.

На світанку Ґільяно, Пішотта та колишній капрал Сільвестро рушили дорогою до Монтелепре. За годину до того з табору вийшов Пассатемпо разом із десятком людей, щоб перекрити всі вулиці, що вели до центральної площі містечка. Терранова лишився головним у таборі, готовий вести решту банди в місто, якщо вони потраплять у серйозну біду.

Коли Ґільяно з Пішоттою вийшли на площу, усе ще було дуже рано. Бруковані вулиці й вузькі провулки були политі водою, навколо платформи, на якій того давнього фатального дня парувалися віслюк та мулиця, бавилися діти. Ґільяно наказав Сільвестро вигнати дітей із площі, щоб вони не стали свідками того, що от-от станеться. Сільвестро послухався з таким запалом, що діти порснули звідти, мов курчата.

Коли Ґільяно з Пішоттою зайшли до перукарні з автоматичними пістолетами напоготові, Фрізелла саме підстригав одного заможного землевласника. Перукар припустив, що вони прийшли викрасти його клієнта і, хитро посміхаючись, зняв із нього простирадло з таким виглядом, наче вручав їм приз. Землевласник, старий селянин, який розбагатів під час війни, продаючи худобу італійській армії, гордо підвівся. Але Пішотта відмахнувся від нього й сказав, вишкірившись:

— У тебе немає стільки грошей, щоб заплатити нам викуп, немає сенсу з тобою зв’язуватися.

Ґільяно був насторожі, не зводив очей із Фрізелли. Перукар досі тримав у руках ножиці.

— Поклади їх, — мовив він. — Там, куди ти рушиш, тобі не доведеться стригти волосся. Виходь на вулицю.

Фрізелла впустив ножиці, його широке блазенське обличчя скривилось у клоунській гримасі, коли він спробував усміхнутися.

— Турі, — сказав він, — я не маю грошей, перукарня щойно відкрилася. Я бідна людина.

Пішотта схопив його за густе волосся, витягнув із перукарні на бруковану вулицю, де на них чекав Сільвестро. Фрізелла впав на коліна й почав верещати:

— Турі, Турі, я ж стриг тебе, коли ти був дитиною, чи ти не пам’ятаєш? Моя дружина голодуватиме. У мого сина проблеми з головою.

Пішотта бачив, що Ґільяно вагається. Він копнув перукаря й сказав:

— Варто було подумати про це, перш ніж почати доносити.

Фрізелла почав ридати.

— Я ніколи не доносив на Турі. Я розповідав маресьяло про крадіїв овець, присягаюся життям моїх дружини й дитини.

Ґільяно подивився на нього згори вниз. Він відчував, що це розбиває йому серце, що він учинить те, що навіки зламає його. Але м’яко сказав:

— У тебе є хвилина, щоб покаятися перед Богом.

Фрізелла глянув на трьох чоловіків, що оточили його, і побачив, що милосердя не буде. Він схилив голову, пошепки молячись. Тоді знову підвів очі й сказав Ґільяно:

— Не дай моїм дружині й дитині голодувати.