Худий - Дешіл Хеммет
Мімі обернулася до Маколея і просичала:
— Ах ти, сучий сину!
Гілд вирячився на неї, здивований цим вигуком, схоже, більше ніж усім почутим раніше.
Маколей заворушився. Я не став дивитися, що він надумав, а затопив лівою рукою йому в щелепу. Удар вийшов сильний, я збив Маколея з ніг, але в ту саму мить відчув, як мене наче вогнем обпекло з лівого боку, і зрозумів, що то розійшлася загоєна рана.
— Що ти ще від мене хочеш?! — гарикнув я на Гілда. — Може, тобі його в целофан загорнути?
31
Близько третьої ранку я зайшов до нашого номера в готелі «Номенді». У вітальні сиділа Нора, Дороті й Ларрі Кроулі — Нора з Ларрі грали в трик-трак, Дороті читала газету.
— Маколей справді їх убив? — відразу спитала Нора.
— Так. Чи пишуть ранкові газети про Уайнента?
— Ні, — відповіла Дороті, — лише про арешт Маколея. А що?
— Маколей і його вбив.
— Та ну? — здивувалась Нора.
— Чорт забирай! — лайнувся Ларрі.
Дороті заплакала. Нора здивовано подивилась на неї.
— Я хочу додому, до мами, — проскиглила Дороті.
Не дуже охоче Ларрі запропонував:
— Із задоволенням відвезу тебе, якщо ти…
Дороті сказала, що хоче їхати. Нора допомогла їй зібратися, не роблячи спроб відмовити. Ларрі, приховуючи незадоволення, взяв капелюха й пальто. Вони з Дороті вийшли.
Нора провела їх, зачинила двері й, притулившись до них спиною, мовила:
— А тепер поясни все мені, містере Чараламбідіс.
Я похитав головою.
Вона сіла на диван поруч зі мною.
— Тільки без цього. Якщо хоч дрібницю випустиш, то я…
— Мені слід спершу скропити душу, щоб я зміг говорити.
Нора лайнулась і принесла мені напій.
— То він зізнався?
— З чого б це? Хто ж визнає себе винним в умисному вбивстві? А тут-бо не одне вбивство, і принаймні два з них здійснено свідомо, так що окружний прокурор не візьме до уваги ніяких пом'якшувальних обставин. Йому нічого не лишається, як все заперечувати.
— Але ж він їх убив?
— Ясна річ.
Нора прибрала склянку від мого рота.
— Досить відволікатись, розповідай по порядку.
— Так от, виявилось, що Маколей разом з Джулією довгий час водили Уайнента круг пальця. Адвокат втратив грубі гроші на біржових операціях, а коли довідався про минуле Джулії — як і передбачив Мореллі, — то вони разом з дівчиною згуртувалися проти старого. Ми примусимо бухгалтерів перевірити рахунки Маколея і Уайнента і, думаю, легко виявимо, як гроші одного перетекли до кишені другого.
— То ви ще напевно не знаєте, чи пограбував він Уайнента?
— Звісно, що знаємо. Це був єдиний шлях. Уайнент збирався вирушити в подорож 3 жовтня, бо в той день узяв у банку п'ять тисяч доларів готівкою, одначе не зачинив лабораторію і не здав у оренду свою квартиру. Все це зробив Маколей через кілька днів. А Уайнента було вбито ввечері 3 жовтня в будинку Маколея в Старсдейлі. Нам це відомо, бо коли вранці 4 жовтня кухарка Маколея, яка ночувала вдома, прийшла на роботу, адвокат перестрів її на ґанку із скаргами, заплатив за два тижні наперед і тут-таки звільнив, не пустивши до будинку, аби вона не побачила труп чи криваві плями.
— Як ви це з'ясували? Тільки не випускай нічого.
— Буденна робота. Природно, що після затримання Маколея ми пішли до контори і до його будинку, щоб зібрати всі можливі свідоцтва — звичайні дурні запитання на кшалт: «Де ви були вночі 6 червня 1894 року?» — і нинішня кухарка сказала, що працює тут лише з 8 жовтня — от і все. Ми також знайшли стіл з ледь помітними, але не до кінця зішкрябаними плямами, схожими на кров людини. Експерти взяли пробу і, можливо, зможуть дати нам відповідь. (Як з'ясувалося, то була коров'яча кров.)
— То, значить, ви ще не певні, що він…
— Облиш! Звичайно, впевнені. Інакше бути не могло. Уайнент розкрив, ідо Джулія з Маколеєм шахрують, і вирішив — справедливо чи помилково, що вони ще й наставляють йому роги, — відомо, що він був страшенно ревнивий. Тож він пішов до Маколея і розсварився з ним, не думаючи про наслідки, а той — перед загрозою ув'язнення через шахрайство — вбив старого. В цьому ми переконані. Жодного сумніву. Отже, він опиняється з трупом — доказом, позбутися якого найважче. Дозволь відсьорбнути віскі для підкріплення.
— Один ковточок, — погодилась Нора. — Це тільки гіпотеза, як я розумію?
— Називай як хочеш. Для мене — достатньо.
— Але я вважала, що для того, аби назвати людину злочинцем, необхідно довести її провину, а коли є хоч найменший сумнів, то…
— Це справа суддів, а не детективів. А тут — ловиш того, кого підозрюєш у вбивстві, садовиш його за грати, розповідаєш усім про свою підозру, а портрет злочинця друкуєш у газетах. Окружний прокурор будує своє звинувачення, відштовхуючись від твоєї інформації, а ти тим часом розшукуєш нові подробиці, з'являються свідки, які упізнали його портрет у газетах, — вони б ніколи не подумали, що він злочинець, якби ти його не заарештував, — і, врешті-решт, ти відправляєш його на електричний стілець.
(Через два дні одна жінка з Брукліна впізнала у Маколеї Джорджа Фоулі, який ось уже три місяці наймав у неї квартиру.)
— Але ж це виглядає дуже непорядно.
— Якби злочини здійснювали за законами математики, — відрізав я, — їх би так само і розплутували. Та більшість з них далекі від цього, і даний випадок — не виняток. Я зовсім не проти твого розуміння добра і зла, однак говорячи, що Маколей швидше за все розрізав труп, аби непомітно занести його до міста у валізах, висловлюю те, що виглядає найімовірнішим. Це могло статися 6 жовтня або й пізніше — адже спершу він мусив звільнити двох науковців, які працювали на Уайнента — Прентіса і Макногтона, — і зачинити лабораторію. Він поховав Уайнента під підлогою разом з одіжжю якогось опасистого чоловіка, справді кульгавого, і паском з ініціалами Д. У. поклавши все так, щоб його не дуже попсувало вапно, яке мусило геть виїсти труп небіжчика, — і знову зацементував підлогу над могилою. За допомогою розшуків поліції та публікацій у пресі ми напевно з'ясуємо, де він купив чи роздобув одяг, ціпок і цемент.
(Пізніше стало відомо, що цемент він придбав у торговця вугіллям і лісом з верхньої частини міста, що ж до іншого — встановити нічого не вдалося.)
— Сподіваюсь, — без оптимізму погодилась Нора.
— Отже, головного клопоту він позбувся.
