Дванадцять китайців і жінка - Джеймс Хедлі Чейз

=Пола»

Феннер повільно зім'яв телеграму в руці.

— Ось воно що! — сказав він собі. — Тепер, гадаю, врешті зможу розплутати цю справу!

Ще раз поглянув на Найтінґейла і полишив бунгало.

Але де шукати Глорію? Вона знову вільна, бо Тейлер мертвий. Феннер подумав, що, можливо, знайде її в Нулена. Звісно ж, податися вона могла будь-куди, але спочатку варто спробувати щастя там. Коли дамочка бачить три трупи нараз і сама ледь уникає такої ж долі, навряд чи вона спроможна будувати далекоглядні плани. Усе під нею захиталось, а Глорія мала лише одну людину, яку добре знала. Саме Нулена вона таки повинна знати добре, погодився сам із собою Феннер. Усе ж таки, то її чоловік!

Детектив вийшов на центральну вулицю, спіймав таксі та поїхав у казино. Двоє поліцейських, які стояли при вході, уважно зміряли його поглядами, коли він підіймався сходами. Феннер посміхнувся, побачивши таке промовисте підтвердження Нуленової обережності. Пройшов через велику залу казино, яке щойно зачинилося. Світилася тільки одна лампа, й, окрім двох прибиральників-кубинців, котрі закривали чохлами меблі, в приміщенні не було нікого. Побачивши Феннера, вони звели на нього очі.

— Нулен ще в себе? — запитав він, прямуючи в його кабінет.

— Він зараз зайнятий, — сказав один з них, намагаючись перепинити його.

Феннер відштовхнув кубинця з дороги, рвучко відчинив двері й зайшов.

Нулен, Кемеринський і Алекс сиділи за столом. Перед ними стояли чорна пляшка без етикетки і склянки. Усі палили. Підвівши очі, злякано глипнули, але побачивши, що то він, полегшено зітхнули.

Нулен сердито зирнув на нього.

— Як би ти це назвав? — гірко спитав він. — Шайфе і Скальфоні вбиті, а ці двоє хлопців ледь живі. То таке в тебе уявлення про знищення банди Карлоса?

Феннер не був налаштований жартувати. Він поклав руки на стіл і глянув Нуленові просто в очі.

— Заткни пельку, телепню! До чого ці всі сантименти? Шайфе і Скальфоні вбиті? То й що? А ти гадав, що можна виграти війну без втрат? А як щодо іншої сторони? Ми потопили їхні човни. Спалили їхню базу. Тейлер мертвий; Найтінґейл мертвий, Міллер і Баґсі також — та ще шестеро чи семеро людей Карлоса. Хіба це все не варте твоїх грошей? І частка цих хлопців подвоїлася.

Нулен витріщився на нього.

— І Тейлер? — перепитав пошепки.

Феннер кивнув.

— Залишаються тільки Карлос та Рейджер. Я хочу сам дістати цих двох покидьків. І тоді всій банді кінець!

Кемеринський підтвердив:

— Цей хлопець знає, про що говорить. Я йду з ним.

Алекс також кивнув і щось буркнув.

Детектив продовжив:

— Гаразд. То на що чекаємо? Де той бісів бар «Віскі-Джо»?

— Це в районі Ніґґер-Біч.

Феннер повернувся до Нулена.

— Я йду по Карлосову душу. Коли повернуся, маю тобі дещо сказати. Залишайся тут. То буде кінець усієї цієї справи.

Він повернувся до двох інших.

— Прихопіть із собою «томпсони». Ми йдемо до «Віскі-Джо». Карлос має бути десь там.

Алекс пішов за зброєю. Кемеринський із сумнівом у голосі запитав:

— Що, лише втрьох?

Феннер кивнув головою.

— Я починаю першим. Ви вступаєте в гру пізніше й усе підчищаєте за мною.

Детектив із Кемеринським вийшли. Алекс чекав на них у машині, обіймаючи «томпсони». Кемеринський сів за кермо, і Феннер розпорядився:

— Ви удвох берете «томпсони» та чекаєте надворі, аж поки не почуєте стрілянину. Тоді вриваєтеся й трощите все, що потрапляє під руки. І не припиняєте стріляти, поки залишиться хоч одна жива душа. Второпали?

Алекс сказав:

— Сьогодні справді неповторна ніч!

Їхнє велике авто швидко рухалося Дюваль-стріт. Ця вулиця тягнулася через увесь острів. Було вже дуже пізно, тож їм назустріч не трапилася жодна машина. Кемеринський їхав швидко. На Саут-стріт він зменшив швидкість та звернув направо. У кінці вулиці різко загальмував і зупинився. Мовив:

— «Віскі-Джо» якраз за рогом, на Ніґґер-Біч.

Феннер вийшов з машини і рушив вуличкою вниз.

Його супутники йшли за ним, прикриваючи «томпсони» полами піджаків.

— Десь за баром у нього є лігво. Ви часом не знаєте, де це?

Алекс відповів:

— За баром є якийсь склад. Можливо, це воно?

— Ходімо поглянемо.

Бар «Віскі-Джо» був уже зачинений. У темряві він виглядав просто купою темного дерева.

Алекс стиха мовив:

— Тепер цим провулком униз.

Феннер звелів:

— Будьте тут, поки я не повернуся.

І пішов провулком. Тут було дуже темно й смерділо помиями та брудом. Він ішов обережно — не крадучись, але й не здіймаючи шуму. В кінці вулички була невеличка площа. Повернувши направо й опинившись якраз позаду «Віскі-Джо», зміг розрізнити велику чотирикутну будівлю з пласким дахом. Проти зоряного неба вимальовувався лише нечіткий її силует. Підійшовши ближче, помітив двері й обережно спробував їх відчинити. Ті були замкнені. Детектив пішов уздовж стіни, намагаючись знайти вікно; потім звернув та вирушив уздовж південної стіни. Жодних вікон. За поворотом угледів приставлену до стіни залізну драбину, що стриміла кудись у темряву. Феннер здогадався, що вона виведе його на дах.

Швидко й безшумно повернувся до своїх супутників, які чекали на початку провулку.

— Гадаю, я знайшов його лігво, — мовив їм. — Там лише одні двері. Усе, що вам треба, — це залягти поруч і гатити по них, щойно ті хлопці почнуть виходити. Але не підіймайте голови — лупіть лежачи.

У темряві він помітив, як блиснули злорадною посмішкою зуби Кемеринського.

— Я залізу на дах і викурю їх звідти вам назустріч. Але не робіть помилок — щойно почнете свою роботу, виконуйте її як слід. Сам за цим пригляну.

Ті двоє щось буркнули, і Феннер попрямував до будівлі. Залізною драбиною видряпався на дах, випробовуючи кожну сходинку перед тим, як стати на неї. Нарахував сорок сходинок. Коли подолав останню, побачив над головою зоряне небо і засклений квадратний дах, крізь який пробивалося світло. Детектив знав, що мусить бути дуже обережним, ступаючи на покрівлю. Найменший звук одразу ж почують усередині. Тому спочатку пройшовся вздовж парапету і поглянув униз. Помітив Алекса та Кемеринського, котрі залягли у рові якраз напроти дверей складу. Вгледівши його, вони помахали йому. Він махнув рукою у відповідь та зійшов з парапету на дах.

Тримаючи в правій руці револьвер, просувався дюйм за дюймом назустріч квадратику світла, що пробивалося крізь засклений дах. Це зайняло багатенько часу, але зробив усе безшумно. Зісунувши капелюха