Дванадцять китайців і жінка - Джеймс Хедлі Чейз

— Відтягни цей непотріб у каюту — хочу з ним поговорити.

— Нема питань! — і Алекс виволік Міллера в маленьку, добре освітлену каюту.

Той стояв, тремтячи, й дивився на Феннера налитими кров'ю очима.

Урешті Феннер обізвався:

— У тебе є шанс, каналіє. Розкажи все — і залишишся живий. То де я можу знайти Тейлера?

Міллер заперечливо хитнув головою.

— Не знаю. Присягаюся, що не знаю!

Феннер поглянув на Алекса.

— Він не знає.

Алекс щосили зацідив Міллерові в пику. Спочатку почулося ледь вловиме пурхання руки у польоті, а потім наче щось хруснуло в обличчі Міллера. Він відлетів до стіни, затуливши лице руками.

— Де Тейлер?

— Клянуся, що не знаю! Якби знав, то сказав би! Богом присягаюся — не знаю!

Алекс підійшов до нього й відідрав руки від обличчя. Кров струменіла з розбитого носа Міллера; верхня губа була розсічена й крізь неї проглядав жовтуватий довгий зуб. Алекс ударив знову — і так сильно, що аж сам застогнав, тріпаючи забитою рукою.

Коліна Міллера підкосились, і він осів на підлогу.

Феннер у котре холодно спитав:

— То де Тейлер?

Міллер, захлинаючись сльозами та кров'ю, щось промимрив.

Феннер махнув рукою:

— Гаразд: залиш його мені!

І витягнув із внутрішньої кишені револьвер. Підійшовши до Міллера, схилився над ним.

— Вставай! — хрипко гаркнув. — Я не збираюся вбивати тебе тут. Ходімо зі мною на палубу.

Міллер поглянув, вирячивши очі, на ствол револьвера, і тихим рівним голосом, сповненим жаху, сказав:

— Він у кубельці тієї дівки — Лідлер.

Феннер так і залишився сидіти навпочіпки. Знерухомів.

— Як він дізнався про цю хату? — врешті запитав.

Міллер сперся головою об стінку. Кров і далі струменіла з його розбитого носа, але він не зводив очей з револьвера.

— Йому зателефонував Баґсі, — прошепотів.

— Баґсі?

— Так.

Феннер глибоко зітхнув.

— Звідкіля знаєш?

Але тепер Міллера вже остаточно полишив страх, поступившись спокою смерті. Він байдуже та втомлено пояснив:

— Я саме мав виїжджати, коли налетіли ви. Якраз зателефонував Тейлер. Він сказав, що Баґсі подзвонив йому і повідомив, де переховується та дівка — Лідлер. Тейлер звелів мені прибути негайно, прихопивши зі собою Найтінґейла.

Феннер випростався, підбіг до дверей каюти і гукнув Кемеринському:

— Розкочегар цю посудину! Маємо повернутися якнайшвидше!

Той відповів:

— Я більше з неї не витисну: ще трохи — й вона вибухне.

— Та зроби щось, чорт забирай! — знову озвався Феннер. — Додай швидкості!

* * *

Коли судно зайшло у гавань Кі-Вест, Феннер наказав:

— Алексе, відвезеш Міллера до Нулена. Звели йому сховати цього покидька до мого подальшого розпорядження, а тоді я передам його копам.

Апекс заперечив:

— До дідька! Може, ми просто кокнемо його й згодуємо рибам?

Феннер гостро глянув на нього:

— Роби, що кажу!

Шайфе таки вдалося збільшити швидкість судна. Незабаром усі вони поквапом сходили на берег. Зненацька Феннер побачив припаркований у тіні дерев знайомий «седан» і закричав:

— Лягай! — і сам упав ниць.

Із відчиненого вікна «седана» пролунала автоматна черга; Феннер витягнув свою зброю і тричі вистрілив. Усі впали, за винятком Міллера, котрий був надто ошелешений, аби робити будь-що. Злива куль прошила його наскрізь, і він без жодного звуку осів, зігнувшись навпіл.

Скальфоні зірвався, відчайдушно кинувся до «седана» й метнув свого останнього «ананасика». Щойно граната вилетіла йому з рук, як він упав, схопившись за горло. Граната відразу ж розірвалась, і вибуховою хвилею машину відкинуло вбік.

Феннер звівся на ноги та з криком ринувся до автівки, стріляючи від стегна. З машини виповзли троє. Один з них незграбно тримав у руці «томпсона». Здавалось, усіх їх контузило. Феннер вистрілив у чоловіка з «томпсоном», і той одразу ж упав обличчям донизу. Шайфе, пересуваючись зигзагами, поцілив у іншого та схилився над ним, для певності пристукнувши ще й рукояткою. Той, який залишився, прицілився і пальнув у Феннера, котрий ледь зауважив цівочку крові, що стікала його щокою. Детектив збив чоловіка з ніг і наступив йому на зап'ястя — так, що пістолет випав тому з правиці, та, оглушивши руків'ям зброї, нахилився над ним. Коли випростався, з-за повороту вигулькнуло ще одне авто, і, набираючи швидкість, виплюнуло автоматну чергу.

Феннер подумав: «Лише цього нам бракувало!»

Петляючи, він заховався за перекинутий «седан». Кулі прошивали вулицю та впивались у землю в нього під ногами. Шайфе, намагаючись знайти укриття, хрипко скрикнув і побрів уперед, затинаючись. З машини знову почулася стрілянина, й Шайфе впав, як підкошений.

Заховавшись за «седан», Феннер зробив кілька пострілів у бік іншої машини, відтак роззирнувся довкола, щоб побачити, чи є хто живий. Алекс і Кемеринський відступили на судно. Уже звідти запрацював «томпсон» Кемеринського. І ніч знову наповнилася спалахами та пострілами.

Феннер подумав, що йому пора забиратися звідси. Алекс і Кемеринський цілком можуть самі покінчити з позосталими бандитами. Йому ж треба якнайшвидше дістатися бунгало. Він трохи вичекав і, скориставшись паузою, коли постріли на мить ущухли, прослизнув між двома машинами та зник в одній з бічних вуличок.

Уже віддаляючись, почув завивання поліцейських сирен і гулькнув в іншу вуличку — подалі від галасу. Не міг зволікати, дозволивши поліції затримати себе навіть на хвилину.

Коли вибіг на центральну вулицю, мимо нього повільно проїхало таксі. Феннер рвонув за ним і махнув рукою водієві; той натиснув на гальма. Розчахнувши дверцята, Феннер назвав таксистові адресу.

— Тисни на всю котушку, друже! — крикнув. — Дуже поспішаю!

Водій різко розвернувся і рвонув уперед.

— Що тут відбувається? — запитав, не зводячи очей з дороги. — Скидається на те, що то справжній бій.

— Так, — підтвердив Феннер. — Бій — саме те слово.

Шофер висунув голову з автівки і сплюнув.

— Я радий, що мені — в інший бік. Тут стає надто небезпечно.

Феннер попросив таксиста зупинитися за квартал від бунгало. Той став на повороті, й детектив побіг до вілли. Будинок був яскраво освітлений, і, наближаючись до нього під'їздною алеєю, він побачив, як хтось швидко віддаляється від дверей. Феннер вивільнив револьвер з кобури.

Хлопчина в кашкеті зупинився, зачувши Феннерові кроки, й наблизився до нього. Це був посильний. Він запитав:

— Ви часом не містер Феннер?

— Так, це я, — відповів, — у тебе, може, є для мене телеграма?

Хлопчик подав йому конверт і свою облікову книгу. Поки Феннер у ній розписувався, посильний зауважив: