Дванадцять китайців і жінка - Джеймс Хедлі Чейз
Феннер дав йому двадцять п'ять центів.
— То ми так дуримо злодіїв, синку! — відповів, поквапно запхавши телеграму в кишеню, й піднявся сходами в будинок. Штовхнувши вхідні двері, зайшов усередину.
У вітальні на килимі лежав Баґсі, й під його головою розпливлася темна калюжка крові. Очі кольору зеленого аґрусу були напівзаплющені та бездумно дивилися на Феннера. Рот зморщився, а жовті зуби оскалилися не то в посмішці, не то в рикові.
Феннер зупинився, роззираючись навкіл. Він уже нічим не міг допомогти Баґсі — той був мертвий. Детектив витягнув у нього пістолет і повільно пройшов у хол. Трохи постояв, прислухаючись, і ступив до спальні. Тейлер сидів у маленькому круглому кріслі, й на обличчі його застиг вираз здивування. Засохла цівочка крові виднілася в кутику губ. Очі були порожні та нерухомі.
Феннер кинув:
— Ну й ну! — та оглянув кімнату. Легко було здогадатися, що сталося. Тейлер сидів обличчям до дверей. Можливо, він саме розмовляв із Глорією, коли увійшов хтось, кого Тейлер добре знав. Вочевидь, Тейлер звів очі, аби поглянути, хто це, й, пересвідчившись, що то свої, заспокоївся. І саме цієї миті у нього й поцілили.
Феннер підійшов до Тейлера і торкнувся його руки. Вона була ще теплою.
Почувся звук, наче десь унизу пересунули стілець. Звук долинав з кухні. Феннер завмер, дослухаючись. Стілець скреготнув знову.
Детектив підійшов до дверей і визирнув. Безшумно пересуваючись, зійшов униз і, тримаючи в руці револьвер, заглянув у кухню. Там стояв Найтінґейл, важко спираючись на спинку стільця. Він тримав пістолет, однак, помітивши Феннера, в'яло опустив його.
Той запитав:
— Ти поранений? — бо щось у позі Найтінґейла наштовхнуло на таку думку.
— Вони всі мені уже в печінках сиділи, — протягнув Найтінґейл. І почав повільно обходити стілець. Феннер підійшов, щоби допомогли йому сісти, але він гарячково викрикнув:
— Не чіпай мене!
Детектив відступив, спостерігаючи за тим, як Найтінґейл із зусиллям опускається на стілець. Нарешті це йому вдалося. Найтінґейл витер піт з чола.
Феннер мовив:
— Не хвилюйся — зараз я знайду лікаря!
Найтінґейл заперечно хитнув головою:
— Я мушу тобі дещо сказати. — Жоден лікар не дасть мені нових нутрощів, — додав він, нахилившись та підтримуючи обома руками низ живота.
— Я застрелив Тейлера, а той негідник Баґсі дістав мене. А я ж думав, що йому можна довіряти. Він випустив у мене п'ять куль перед тим, як я поцілив у нього. Але мій постріл був влучним.
Феннер спитав:
— Чому ти застрелив Тейлера?
Найтінґейл тупо дивився на підлогу. Коли знову заговорив, голос його був дуже хрипкий.
— Вони вбили мою Керлі. І цим підписали собі смертний вирок. Я хотів дістати також Карлоса, але, боюся, це мені вже не під силу.
— Вони вбили її тому, що ви з Керлі домогли мені втекти!
— Так, але Тейлер давно хотів її спекатися. Вона забагато знала. Нам обом було відомо надто багато. Знали ми й про тебе.
Під стільцем почала утворюватися червона калюжка. Феннер бачив, що кров витікає з Найтінґейла повільно та невпинно, наче вода з погано закрученого крана.
— Ця сучка Глорія була на чолі всього: вона та її китаєць.
— Який ще китаєць? — м'яко запитав Феннер.
— Чанг. Це той, якого вони підкинули тобі в офіс.
— То ти про все знав?
Найтінґейл заплющив очі. Й міцніше обхопив руками живіт. Лише в такому положенні — нахилившись уперед — він і міг сидіти, щоб не впасти. Нарешті проказав слабким, ледь чутним голосом:
— Так, я знав усе. Карлос дізнався про того чинка, з яким Глорія йому зраджувала. Коли Тейлер поїхав з нею в Нью-Йорк, Чанг вирушив теж. Чинк виконував спеціальні Карлосові доручення. Карлос запідозрив, що китаєць бавиться з Глорією, тож підіслав двох своїх людей, щоби приглянули за ними. Ті все з'ясували і вбили чинка. Саме Тейлер наказав їм підкинути його в твою контору.
Феннер стояв, розмірковуючи.
— Але чому? Чому саме мені, чорт забирай?
Раптом Найтінґейл розгледів у себе під ногами калюжу, що поступово збільшувалася.
— Невже це з мене? — здивовано прошепотів. — Ніколи не думав, що в мені стільки крові.
Феннер настійливо перепитав:
— То чому саме мені? Що за такий задум?
Найтінґейл хитнув головою.
— Не знаю. Вони вели якусь дуже складну гру.
Говорив він дедалі повільніше, і кожне слово давалося йому нелегко.
— Щось пішло не так під час тієї їхньої поїздки в Нью-Йорк. Щось таке, що розладнало їхні плани.
— Чанг? А що, Глорія справді любила його?
Феннерові здалося, що справа нарешті починає розплутуватися.
Найтінґейл зіщулився ще більше, але не здавався. Біль швидко охоплював його всього, і він помирав на очах, однак продовжував удавати, що йому не боляче. Хотів довести Феннерові, що стерпить усе без жодних нарікань.
Нарешті Найтінґейл вичавив із себе:
— Вона просто шаленіла за ним. Це був єдиний чоловік, який міг дати їй те, чого вона так прагнула. Більше він їй був ні для чого: вона жадала лише грошей та його східної пристрасті. А тут її обдурили двічі...
І він почав повільно розхитуватися на стільці.
— А де вона зараз?
— Утекла, щойно почалася стрілянина. Так чи інакше, Тейлер «пришив» би її, якби я не вписався. Тепер уже шкодую, що... не зачекав трохи... і поспішив застрелити Тейлера...
Феннер не встиг його підхопити, й Найтінґейл сповз на підлогу.
Ставши на коліна, детектив підняв йому голову.
— Кротті — хороший хлопець, — ледь чутно прошепотів приречений на смерть. — Передай йому, що я був на твоєму боці. Я з ним розрахувався.
Він глянув на Феннера крізь товсті скельця окулярів, намагаючись додати ще щось, але це йому не вдавалося.
Детектив сказав:
— Я все йому передам. Ти мені здорово допоміг.
Найтінґейл прошепотів:
— Дістань... Карлоса. У нього є... лігво... поблизу бару «Віскі-Джо»...
Найтінґейл спробував посміхнутися на прощання, однак лице закам'яніло, і він помер.
Феннер обережно поклав його голову на підлогу й підвівся. Витер руки носовичком, втупившись порожнім поглядом у стіну навпроти. Залишалося покінчити з Карлосом — тоді, можливо, й з усією цією справою буде завершено. Запихаючи носовичок у кишеню, намацав телеграму:
«Та мертва жінка, яку ти сприйняв як Мерієн Дейлі, за відбитками пальців ідентифікована як викрадена донька Ендрю Ліндсея.
