Вушко голки - Кен Фоллетт
— Щось є?
— Багато чого, — доповів той. — Треба тільки розібратися, що з цього має значення. Ось, я приніс сніданок, — Ентоні поставив на стіл чашку чаю й печиво, а сам сів з іншого боку.
Блоггс виліз зі зручного крісла та сів на стілець до столу. Чай був слабким і солодким.
— Давайте, — кивнув Блоггс.
Ентоні передав йому в'язанку з п'яти-шести паперових стрічок.
— Тільки не кажіть, що це всі злочини, що трапилися тут.
— Звісно ж ні. Ми відкинули п'яні сутички, домашні сварки, порушення режиму світломаскування, правил дорожнього руху та ті злочини, за якими вже заарештували винних.
— Так-так, пробачте, я ще ніяк не прокинуся. Зараз, дозвольте я це прогляну.
На трьох стрічках були повідомлення про пограбування будинків. Удвох випадках узяли цінні речі — прикраси й вироби з хутра.
— До речі, він може красти цінні речі для того, щоб нас заплутати. Можете відмітити місця злочинів на мапі? Можливо, це щось пояснить, — Блоггс віддав дві крадіжки коштовностей назад.
Про третє пограбування повідомили щойно — подробиць ще не було. Ентоні відмітив усі місця, де були скоєні злочини, на мапі.
У Манчестері вкрали декілька сотень продовольчих карток з управління продовольчим розподілом.
— Це не наш випадок, — Блоггс відклав папірець убік. — Йому потрібні не картки, а їжа.
Недалеко від Престона вкрали велосипед, а в Беркінгеді згвалтували жінку.
— Навряд чи він гвалтівник, але все одно відмітьте це також.
Третє пограбування відбулося поруч із місцем, де вкрали велосипед.
— Сигнальна будка, де вкрали велосипед, розташована на головній залізничній лінії чи на відгалуженні?
— Думаю, на головній, — відповів Ентоні.
— Мабуть, Фабер примудрився сховатися в поїзді так, що ми його не знайшли. Ця сигнальна будка — це перша зупинка поїзда на шляху до Ліверпуля?
— Можливо.
— Тут також вкрали пальто та залишили мокрий плащ, — прочитав Блоггс.
— Це може означати що завгодно, — знизив плечима Ентоні.
— Автівок не крали? — скептично поцікавився Блоггс.
— Ні автівок, ні човнів, ні віслюків. Зараз машини не крадуть — їх занадто легко знайти. Крадуть пальне.
— Я певен, що він вкраде автівку в Ліверпулі, — зауважив Блоггс, нервово стукаючи пальцем об коліно. — На велосипеді далеко не втечеш.
— А все-таки треба опрацювати цей слід, — наполягав Ентоні. — Нічого кращого в нас поки що немає.
— Згоден. Проте перевірте також оці два пограбування — може, крім коштовностей, там узяли також одяг чи їжу. Власники могли й не помітити цього зразу. І покажіть фото Фабера жертві зґвалтування та продовжуйте перевіряти нові злочини. Можете організувати мені транспорт до Престона?
— Я знайду вам машину.
— Багато часу знадобиться, щоб з'ясувати подробиці того третього пограбування?
— Думаю, мої люди саме зараз опитують хазяїв. Певен, що поки ви дістанетеся до сигнальної будки, я вже матиму всю інформацію щодо цієї справи.
— Поквапте їх. Я зателефоную вам звідти, — Блоггс узяв пальто.
— Ентоні? Це Блоггс. Я в сигнальній будці.
— Не гайте там часу. Третє пограбування — його рук діло.
— Ви впевнені?
— Якщо ні, то в нас тут два грабіжники погрожують людям стилетом.
— Кого пограбували?
— Двох бабць, що живуть самі в котеджі.
— Господи. Вони поранені?
— Хіба що надмірними хвилюваннями. Ви приїдете сюди?
— Виїжджаю.
З першого погляду було зрозуміло, що в цьому котеджі живуть дві старенькі: маленький старий будиночок, біля дверей росте кущ диких троянд, щедро підгноєний чайним листям, охайні грядочки з овочами в садку, що розкинувся за акуратно підстриженим живоплотом, на вікнах — біло-рожеві фіранки, у дворі — скрипучі ворота. До того ж вхідні двері погано пофарбували невпевненою рукою, а молоток на дверях зробили з підкови. Блоггс постукав підковою, і двері відчинила бабуся, якій було десь за вісімдесят. У руках вона тримала рушницю.
— Доброго ранку. Я з поліції, — привітався Блоггс.
— Е ні. Поліція в мене вже була. Забирайся звідси, поки я не відстрелила тобі голову.
Бабуся була футів п'ять на зріст і мала густе сиве волосся та бліде обличчя, вкрите зморшками. Тоненькі руки міцно тримали зброю. З кишені її фартуха стирчали прищіпки. Блоггс опустив очі й побачив, що вона взута в чоловічі робочі чоботи.
— Мадам, вранці у вас були місцеві поліцейські, а я — зі Скотленд-Ярду.
— Звідки мені знати, що ви кажете правду?
Блоггс покликав свого водія. Констебль вийшов із машини й підійшов до воріт.
— Форми досить, щоб вас переконати? — спитав Блоггс.
— Добре, заходьте, — вона відійшла, запрошуючи чоловіка в дім.
Блоггс увійшов у кімнату з низькою стелею та кахляною підлогою. Меблі були старі й важкі, усі поверхні в кімнаті вкриті декоративною порцеляною та склом. У каміні горів вогонь на вугіллі. Усюди пахло лавандою й котами.
З крісла назустріч Блоггсу піднялась інша леді — дуже схожа на першу, тільки вдвічі ширша. З її колін зіскочили двоє котів.
— Доброго дня. Мене звати Емма Партон, а це моя сестра Джессі. Не зважайте на рушницю, вона не стріляє. Джессі любить влаштовувати вистави. Може, присядете? Ви наче замолодий для поліцейського. Дивно, що в Скотленд-Ярді зацікавилися нашим пограбуваннячком. Ви приїхали з Лондона вранці? Джессі, зроби гостеві чашечку чаю.
— Ми от-от з'ясуємо, хто вас пограбував, — почав Блоггс. — Ця людина переховується від поліції.
— Я так і думала! Він міг нас убити! Лежали б тут обидві по вуха в крові! — скрикнула Джессі.
— Не кажи дурниць, — урвала її сестра. — Він був дуже милий.
— Розкажіть, будь ласка, як це трапилося, — попросив Блоггс.
— Я пішла на заднє подвір'я — хотіла перевірити, чи не знесли кури яєць. А Джессі була на кухні...
— Він застав мене зненацька, — втрутилася Джессі. — Не було навіть часу, щоб узяти зброю.
— Ти дивишся забагато ковбойських фільмів, — урвала її Емма.
— Авжеж. Твої шмарклі та поцілунки дивитися взагалі неможливо...
Блоггс дістав фотографію Фабера.
— Погляньте, будь ласка. Це він?
Джессі уважно подивилася на фото.
— Так, це він.
— Які ж ви молодці! — Емма була в захваті від роботи поліції.
— Були б молодці — вже б давно його упіймали. То що
