Той, хто вбиває - Кріс Тведт
— Чому ви не розповіли цього на допиті в поліції?
— Розповів.
Прокурор похитала головою, взяла зі столу кілька аркушів.
— Ні, на першому допиті ви заперечували будь-які інтимні стосунки з Барбарою. І лише після того, як у її помешканні знайшли вашу сперму, ви визнали, що займалися сексом, але, згідно з записами, це був звичний секс. Жодного слова про її несамовитість, про яку ви тільки-но згадали.
— Я не вважав за потрібне вдаватися в деталі.
— Вас звинувачують в убивстві, а ви не вважали за потрібне вдаватися в деталі? Ви надто сором’язливий?
Юсеф не відповів.
Ґабріеллє ледь нахилилася, на півтону підвищила голос.
— Факт у тому... що оте ваше твердження, нібито вона жадала грубого проникнення в отвори тіла, з’явилося щойно після того, як стали відомими результати судово-медичної експертизи. Хіба ні?
— Не знаю. Я не маю доступу до документів, як ви.
— Ні, ви не маєте, — сказала Ґабріеллє Соммер. — Зате має ваш адвокат. Думаю, адвокат Бренне вже б давно втрутився, якби це було не так.
Вона глянула на мене. Я мовчав, і прокурор знову обернулася до Юсефа.
— З’ясуймо ще раз, чи я добре все зрозуміла, — неспішно повела вона далі. — Ви їдете до Барбари Бломберґ. Вона раптом каже, що хоче з вами переспати. Це перший інтим між вами, але вона відразу просить проникнути рукою у її тілесні отвори, та ще й так грубо, що на слизовій оболонці залишаються розриви й гематоми? Це, щиро кажучи, викликає в мене великі сумніви. А що каже ваш досвід? Чи нормальною є така поведінка жінки, яка вперше кохається з чоловіком?
Шия Юсефа поволі почала наливатися багрянцем. Він застиглим поглядом уп’явся у Ґабріеллє Соммер.
— Не знаю, який секс полюбляєте ви, пані прокурор, — почав він, — але я собі думаю, що...
Я зірвався на ноги.
— Перепрошую, — сказав я, виходячи на середину зали, куди не повинна ступати нога адвоката, а тим паче, під час допиту супротивної сторони.
Ґабріеллє Соммер витріщилася на мене з розтуленим ротом. Вона так очманіла від мого нахабства, що не могла й слова з себе видобути.
— Що ви собі дозволяєте, Бренне? — зі щирим здивуванням запитав суддя Сандерстьоль.
— Даруйте, ваша честь! Я побачив, що мій клієнт не має води. Хотів лише подати йому склянку, — виправдовувався я.
— Дурниці! — зашипіла Ґабріеллє. — Перед підозрюваним стоїть повна карафка. Адвокат Бренне намагається...
— Нема там води, — заперечив я, піднімаючи порожню карафку. — Давати свідчення у справі про вбивство, коли тебе в ньому звинувачують, дуже нелегко. Як на мене, це найменше, чого можна вимагати в подібній ситуації, — склянку води.
Я простягнув Юсефові склянку. Він узяв її, і тієї миті наші погляди на секунду зустрілися.
— Надалі не полишайте свого місця, пане адвокате, — саркастично кинув Сандерстьоль.
— Так, ваша честь. Даруйте, — вибачився я знову своїм найулесливішим голосом.
— Що ви хотіли сказати, пане Мардал? — запитала Ґабріеллє Соммер, ще я й сісти не встиг.
— Не бачу ніяких підстав спекулювати на темі, що воно таке — звичне й незвичне поводження у ліжку, — відповів Юсеф. — Усе, що я можу, це пояснити, що ж фактично відбулося між мною та Барбарою. Ми мали шалений секс, а потім я пішов собі. На той момент вона була живою і неушкодженою.
Ґабріеллє Соммер ще не закінчила, ще не всі стріли вистріляла зі свого сагайдака, але втратила ритм. Що більше вона наступала, то глухіше замикався в собі Юсеф Мардал. Його відповіді ставали дедалі коротшими, іноді він відповідав односкладово, тільки «так» або «ні». Прокурор витягла на світ давню справу про завдання важких тілесних ушкоджень, довго копирсалася в її деталях. Я протестував, але вона відкинула мої протести.
— Адвокат Бренне першим вирішив використати цю справу, як доказову базу. Він заніс до списку свідків і постраждалого, і його батька. Тож не йому казати, що давня справа не має жодного стосунку до нинішньої.
Суддя Сандерстьоль навіть не глянув у мій бік, щоб пересвідчитися, чи не маю я заперечень.
— Продовжуйте, пані прокурор, — сказав він.
Уже майже наприкінці допиту Юсеф знову ледь не втратив самовладання. Та ще й через таке, чого ніхто з нас не очікував. Прокурор погортала свої папери й вийняла один аркуш.
— Хочу прочитати вам, пане Мардал, кілька рядків, — промовила вона.
— Звідки?
Ґабріеллє Соммер не відповіла.
— «I want to fuck you and drink your blood», — прочитала вона правильною школярською англійською. — А ось інше: «Baby, I lie beside your stiff body and I kiss your hot, cold lips, you’re my red queen, my bloody queen, my dead queen». Упізнаєте?
— Звичайно! Це мої пісенні тексти.
— А на це що скажете? «I will look into your eyes when I rip out your heart?»
— Теж мій текст. З альбому «No heart, по soul».
— Ви погодитеся зі мною, якщо я назву ці тексти кровожерними сексуальними й насильницькими фантазіями? Можливо, навіть з натяком на некрофілію?
— Я не бачив текстів, які тут наводить пані прокурор, — втрутився я.
— Їх легко знайти в інтернеті, пане адвокат, — сказала вона, навіть не глянувши в мій бік. — Не буду більше цитувати, але хотіла б почути відповідь на своє запитання.
— Відповідайте на запитання, — сказав суддя.
— Я був молодим, коли це писав, — відповів Юсеф.
— Ага! Отже, ви хочете сказати, що мали такі фантазії, коли були молодшим?
— Та ні, хочу сказати, що це доволі примітивні тексти, ото й усе, — трохи знітився Юсеф.
— Але й доволі жорстокі.
— Це — «Death Metal», — здвигнув плечима Юсеф. — Жанр такий. Це нічого не означає.
— У вашій книжці також багато насильства й жорстокості, — не відступала прокурор.
— Я пишу про світ, яким він є.
— Ваш світ — можливо...
Усе, як я й передбачав, — Ґабріеллє Соммер була жінкою, яка любила залишати останнє слово за собою.
Розділ 40
Загалом день вдався не найгірший. Найбільше я хвилювався, як Юсеф упорається з ситуацією, але все пройшло добре, розповідав я Сюнне з напханим ротом. Зголоднів, як вовк. Після довгого
