Подружжя по сусідству - Шері Лапіння

Якби все вдалося так, як він планував, то це була б історія про дитину, яку викрали, доки няня спала внизу. Але вона не змогла. Марко був у відчаї, тож йому довелося імпровізувати. Він переконав Анну залишити Кору вдома за умови, що вони ходитимуть до неї щопівгодини. Якби на радіоняні працювало відео, нічого не вийшло б, але оскільки там було тільки аудіо, все мало бути гаразд. Він винесе Кору до машини, яка вже чекатиме на нього. Він знав, що, залишаючи дитину вдома саму, вони з Анною потрапляють під удар, але вважав, що це може спрацювати.

Якби він думав, що існує бодай найменший ризик для Кори, то ніколи б не погодився на таке. Ні за які гроші.

Було нестерпно важко не бачити доньки ці кілька днів. Не мати можливості потримати її, поцілувати в маківку, відчути запах її шкіри. Не мати можливості зателефонувати й спитати, як вона там.

Не знати, що, в біса, коїться.

Марко знову нагадує собі, що з Корою все добре. Треба просто зачекати. Незабаром усе закінчиться. У них будуть і гроші, і Кора. Особливо він шкодує через те, які страждання це приносить Анні, але він каже собі, що вона буде така щаслива, коли повернуть Кору, що, можливо, в неї з’явиться якийсь сенс. За останні місяці він збіса змучився із цими своїми фінансовими проблемами, страшенно втомився спостерігати за тим, як його дружина котиться у прірву доземною спіраллю.

Все це виявилося складніше, ніж він сподівався. Коли Брюс Ніланд не зателефонував протягом дванадцяти годин після викрадення, Марко місця собі не знаходив. Вони домовилися, що до першого контакту має минути не більше дванадцяти годин. Коли минув полудень суботи, а Брюс так і не зателефонував, Марко вирішив, що той не витримав. Справа отримала багато медійної уваги. Найгірше було те, що Брюс не відповідав на номер, на який Марко мав зателефонувати в разі надзвичайної ситуації. А іншого способу зв’язатися з ним не було.

Марко передав дитину змовнику, який не здатен навіть дотримуватися плану і з яким неможливо вийти на зв’язок. Від хвилювання він втрачав розум. Адже Брюс не нашкодив дитині, правда?

Марко порозмірковував над тим, щоб зізнатися в усьому поліції, розповівши все, що знає про Брюса Ніланда, сподіваючись на те, що вони зможуть відслідкувати їх із Корою. Але вирішив, що це занадто великий ризик для Кори. Тож він вирішив вичекати.

А потім поштою прийшов комбінезон. Отримавши його, він відчув неймовірне полегшення. Він подумав, що Брюс, мабуть, побоявся телефонувати додому, як було заплановано, навіть з мобільного із передплаченими послугами і з антивизначником. Напевно, його тривожила присутність поліції. Тому він знайшов інший спосіб.

Протягом двох наступних днів усе закінчиться. Марко відвезе гроші на місце зустрічі, яке вони до того разом вибрали, і забере Кору. А коли все буде вже позаду, він зателефонує в поліцію й розповість їм. Дасть їм неправильне описання Брюса й машини, на якій він приїхав.

Якщо й існував простіший спосіб швидко заробити два мільйони, він не міг збагнути який. Бачить Бог, він намагався.

Батьки Анни приїхали з грошима в четвер уранці. Пачки сотень. П’ять мільйонів доларів без пакування. Банкам довелося рахувати їх апаратами. Довелося попотіти, щоб так швидко зібрати стільки грошей. Це було складно. Річард переконується в тому, що всім це зрозуміло. Вони займають несподівано багато місця. Річард спакував їх у три великі спортивні сумки.

Марко схвильовано дивиться на свою дружину. Анна з матір’ю разом сидять на канапі, Анна ховається під крилом матері, яке захищає її. Анна видається маленькою та вразливою. Марко хоче, щоб Анна була сильною. Йому необхідно, щоб вона була сильною.

Він нагадує собі, що вона відчуває неймовірне напруження. Сильніше за те, яке відчуває він, якщо це можливо. Він от-от зламається під цим пресом, а він же знає, що відбувається. Вона — ні. Вона не знає, чи заберуть вони Кору сьогодні, — лише сподівається. Натомість він знає, що протягом наступних двох-трьох годин Кора вже буде вдома. Невдовзі все це закінчиться.

Брюс переведе частину грошей, що належить Марко, на офшорний рахунок, як і планувалося. Вони більше ніколи не контактуватимуть. Між ними не буде жодного зв’язку. Марко вийде сухим із води. В нього буде його маля плюс необхідна готівка.

Раптом Анна відкидає руку матері та встає.

— Я хочу поїхати з тобою, — каже вона.

Марко, ошелешений, дивиться на неї. Її очі ніби затягнуті плівкою, а все тіло тремтить. Вона так дивно дивиться на нього, що на мить йому здається, що вона все зрозуміла. Неможливо.

— Ні, Анно, — каже він. — Я їду сам. — І рішуче додає: — Ми вже обговорювали це. Ми не можемо міняти плани в останню мить.

Йому потрібно, щоб вона лишалася осторонь.

— Я можу лишитися в машині, — каже вона.

Він міцно обіймає її й шепоче їй на вухо:

— Ч-ш-ш-ш… усе буде добре. Я повернуся з Корою, обіцяю.

— Ти не можеш обіцяти. Не можеш! — її голос переходить у лемент. Марко, Еліс та Річард нашорошено спостерігають за нею.

Він обіймає її, доки вона не заспокоїться, і цього разу батьки не втручаються, дозволяючи йому бути чоловіком. Нарешті він відпускає її, дивиться їй у вічі й каже:

— Анно, мені вже час іти. Я буду там за годину. Я зателефоную тобі, коли вона буде в мене, гаразд?

Анна, трохи заспокоївшись, киває, напруга відбивається на її обличчі.

Річард іде з Марко, щоб завантажити гроші в машину, припарковану в гаражі. Вони виносять сумки через задні двері, кладуть їх у багажник і зачиняють його.

— Щасти, — каже Річард, який теж виглядає напруженим. — Не віддавай гроші, поки не