Пригода опівночі. Однієї дощової осені - Андрій Гуляшки

саме вона сховала, але ж ви наказали мені тільки пильнувати добре, і я стримався. А руки в мене страшенно свербіли. Потім я пішов у село. Батько відразу повів мене за хату і звелів: «Біжи швидше і перекажи гостеві, що Колібариха зустрічалася з чоловіком біля дороги на Видлу. А Ракіп, хай йому чорт, гайнув через луку на дорогу, що веде в Тешел, зупинився перед новісіньким автомобілем і розмовляв з шофером. А потім той автомобіль поїхав, а Ракіп поліз у воду рибу ловити». Батько мені сказав, що все це бачив син Халіла Алітева, який сховався в печері над дорогою і звідти пильно стежив.

Абакум підвівся з лави й випростався.

— Ахмеде, — промовив він, — розпали вогонь.

Коли хмиз розгорівся, Абакум вийняв із скриньки рацію, поставив її на лаву, підсів до вогнища і почав складати шифровану телеграму. Через двадцять хвилин він уже передавав її у відділ полковникові Ванову:

«Синя «Волга» прямує в Софію. Забезпечте їй безперешкодне просування. Ніде і ні в якому разі не зупиняйте. Одночасно зробіть так, щоб Теофілова і Подгоров помітили, що за ними стежать. Чекайте машину і не спускайте очей з «інспектора». Заарештуйте його одразу ж після того, як він зустрінеться з Подгоровим або з Теофіловою. Лейтенант Марков хай займе місце в тому самому літаку, яким Подгоров з Теофіловою полетять у Пловдив, і весь час стежить за ними. В Пловдиві треба негайно заарештувати власника машини, на якій Подгоров і Теофілова збираються їхати в Тешел. Якщо й власник машини поїде разом з ними, то накажіть затримати його після повернення з Тешела».

Поставив «кінець» і довго сидів після цього над рацією, схиливши голову.

Ахмед стояв біля дверей, виструнчившись як новобранець. Абакум усміхнувся йому, потім склав усе в скриньку і глянув на годинник — було близько дев'ятої години. «Вони ще встигнуть на останній літак», — подумав Абакум і стомлено позіхнув.

— Ахмеде, — промовив він, — підкинь дров у вогонь і збігай в село до того чоловіка, який привів мене до тебе. Передай йому, що я наказую негайно заарештувати Ракіпа Колібарова. Але дружину його нехай не займає. Запам'ятав?

— Запам'ятав.

— А тепер слухай далі. — Абакум потер лоба. — Скажи тому чоловікові, щоб дістав парокінного довгого воза і постелив на дно сіна й дві ковдри. Рівно о дев'ятій годині хай чекає з кіньми біля дороги на Тешел. А ти приходь за півгодини раніше, і ми з тобою підемо туди, де стоятиме віз.

Абакум простягнув руки до вогню і замовк.

— Там на верхній полиці — хліб і бринза, — соромливо промовив Ахмед.

— Дякую тобі від щирого серця, — сказав Абакум і прислухався. У комині завивав вітер. Кілька дощових краплин зашипіли, впавши на вогонь.

17

Абакум набив люльку, притулився спиною до теплої стіни і заплющив очі. Невідомі цього рівняння було знайдено, залишалось тільки вивести розв'язок.

Чи були в цій складній грі випадковості? На перший погляд, щасливою випадковістю здавалося те, що Абакум розшукав тайник під поваленою обгорілою сосною. Та про яку випадковість може йти мова, коли Абакум ще в Софії знав, що біля Триграда повинна бути явка, тайник, де агенти діставали накази від закордонного центру.

Він знав з досвіду, що цілеспрямовані шукання завжди увінчуються успіхом, бо на допомогу органам Державної безпеки приходять десятки таких добровольців, як Ахмед.

Звичайно, тут не було «щасливої випадковості».

Світозар Подгоров? Але якби не було Світозара Подгорова, був би хтось інший. І цей «інший» почав би так само, як Світозар Подгоров, рухатися по орбіті навколо Теофілової. Механіка шпигунства мала свої невблаганні закони «гравітації», і Абакум знав їх дуже добре. Досить було відкрити один «світ» системи, як у його гравітаційному полі одразу неминуче з'являлись інші «світи».

Абакум вибив люльку і посміхнувся: тут, як і в момчиловській справі, він не розраховував ні на які випадковості. Ворог знову використав шантаж як надійний засіб підкорення чужої волі. Боян Ічеренський тримав у своїх пазурах Кузмана Христофорова, бо знав про його злочинну діяльність за кордоном. Світозар Подгоров затягнув Ірину в свої тенета тому, що іноземна розвідка вчасно дала йому викривальний документ.

Абакум вийняв з бумажника довгасту картку, яку знайшов у таємній касеті Подгорова, і довго розглядав її. Невеликий річковий пароплав — видно частину верхньої палуби. Біля рубки сидить, спершись на спинку лави, молодий гітлерівський офіцер в есесівській формі. Він тримає на колінах дівчину в літньому платті з квіткою на грудях. Праву руку дівчина опустила вниз, а лівою ніжно обвила шию офіцера. Дівчина щасливо всміхається. Це була Ірина Теофілова.

На звороті картки напис, зроблений хімічним олівцем: «Відень. Квітень 1944 р.».

Абакум знав, що Іринин батько працював судновим механіком на Дунаї і користувався репутацією чесної людини. Як опинилась його дочка на колінах в есесівського офіцера?

Але це не мало значення. Значення мала картка в руках Світозара Подгорова, і, як видно, він уміло використав цей викривальний документ.

Захов сховав знімок і знову набив люльку. Вогонь догоряв. Вітер тихо завивав у комині, а в шибки вікна постукували дощові краплини.

Не описуватиму фінальної сцени цієї складної драми. Я — ветеринарний лікар і тому не люблю тяжких сцен. Але хоч мимохідь розповім два цікавих епізоди.

Коли стемніло і Ахмед увійшов у хатину, він замість Абакума побачив там горбаня з кошлатими вусами і огидною цапиною борідкою. Невідомий був дуже схожий на покійного ходжу, і бідний Ахмед спочатку подумав, що це привид. Витріщив очі, і дух сперло йому в грудях. Та це тривало тільки мить. Ахмед був мужній хлопець. Вихопивши довгий мисливський ніж, він кинувся на непроханого гостя. Та вусач вправно скрутив йому руки. Ніж упав додолу, і в хатині пролунав веселий сміх.

Абакумові довелося потім двічі знімати бороду й вуса, щоб заспокоїти недовірливого Ахмеда.

А коли вони підійшли до Даудової кошари, була вже ніч. Світозар Подгоров спритно скочив з воза, але Ірина