Наказано вижити - Юліан Семенов

— Ви записуєте всіх, хто працює із заарештованими?

— Що ви… Одиниці… Вибірково…

— Серед кого вибираєте?

— Серед найрозумніших, Штірліц… А що, коли цей єврей утече від вас у Швейцарії?

— Ми тримаємо його дружину й дітей — він нікуди не втече. Нехай ваші люди приготують на Вільгельмштрасе сертифікати на виїзд дітей і зроблять новий паспорт на його дружину…

— Ви хочете їх випустити?

— Я хочу, щоб він вірив мені. Я пообіцяв, що сім'ю його відправлятимуть по черзі, залежно від стадій виконання ним нашої роботи.

— А коли він прийде в Берн до росіян, розповість їм свою історію, запропонує послуги і попросить допомогти сім'ї?

— Ну й як вони йому допоможуть? Напишуть вам записку? Надішлють ноту рейхсміністру Ріббентропу?

Мюллер посміхнувся:

— Ви з ним продовжуватимете роботу в камері? Чи вважаєте за краще конспіративну квартиру?

— У вас, мабуть, зараз важко з такими квартирами — де до того ж добре годують.

— Не ображайте гестапо-Мюллера, дружище. Навіть після того, як сюди прийдуть завойовники, в мене збережеться принаймі з десяток цілком надійних барлогів… А чого це ви почали питати моїх вказівок? Робіть самі як знаєте, в хитрому змійстві я вам не порадник, самі, як пітон, весь із кілець сплетені…

— Я думаю, що днів через три зможу вивезти його за кордон… Гадаю, що в Швейцарію мені одразу ж немає потреби їхати, кілька днів він установлюватиме контакти, підходитиме до союзників і рабинів, до Музі, вестиме зондування…

— А я вважаю, що вам неодмінно треба бути з ним перші дні. Поговоріть, — звичайно, з Шелленбергом, та якщо хочете знати мою думку, то прошу: залишати його не можна, Ейхман не спускав з нього очей, коли брав із собою в Будапешт.

…Шелленберг знизав плечима:

— Я не лишав би його самого… В перші години можлива некерована реакція… Він у нас насидівся, прийде до американців або — що найстрашніше — до росіян, усе стане відомо Москві, наша остання надія — собаці під хвіст.

(Мюллер відкрив Шелленбергу лише соту частину правди; він сказав, що в Швейцарії у Штірліца були дивні контакти з невстановленими людьми неарійської національності; більше він нічого йому не відкрив — дуже молодий, не встежить за емоціями, злякається: людина він боягузлива, коли в своєму кабінеті тримає стіл, у який вмонтовано два кулемети, крім трьох фотоапаратів, звукозаписувальної апаратури і спеціального вловлювача, на випадок, якщо відвідувач принесе динаміт. Мюллер грав усіма навкруг себе — Шелленбергом також. Він ні словом, звичайно, не обмовився бригадефюреру, що його головне завдання полягає в тому, щоб Москва постійно була в курсі його, Шелленберга, переговорів із Заходом; саме це було основою тієї комбінації, яку він проводив зараз, узявши пайщиком Бормана. Він розумів, що Борман, навпаки, вважає його, Мюллера, своїм пайщиком. Він припускав, що й Шелленберг переконаний, ніби він, Мюллер, щасливий, тому, що вони віднині разом. «Дурненький. Я ж граю тебе, ти взагалі сидиш за моїм ломберним столиком, як болванчик, якому надавали мічених карт. Вважай і розраховуй як хочеш… Шелленберг. Нехай. На здоров'я. По-справжньому розраховують після того, як зробили діло, а не до того — так мені казали клієнти із середовища бандитів у Мюнхені, коли я був щасливим і безтурботним інспектором кримінальної поліції. Борман повівся благородно, він дав мені сім рахунків у банках, усі інші рахунки у мене відкрито по своїх каналах; тікати зараз поки що неможливо; по-перше, для того, щоб знайти зрадника — а ним стану я, — Гіммлер зніме з фронту дивізію, йому плювати на фронт, аби тільки вернути мене, бо я знаю все; по-друге, свої ж зрадять, передавши всі дані про мене союзникам і нейтралам: «Він утік, а мені гинути? Заздрість править світом, чорна, маленька, кусюча заздрість. Ні, зникнути можна тільки під час артилерійської канонади, коли остаточно впаде те, на чому засновано цю державність, — порядок, фанатизм і страх».)

— Хто здійснюватиме зв'язок з Фрайтаг? Мюллер сказав, щоб я контактував з нею в Копенгагені… Або в Фленсбурзі…

— Вона готова до від'їзду?

— Так.

— Домовтесь, що через п'ять-шість днів ви чекатимете її в Фленсбурзі… Поточну інформацію краще передавати з нашого посольства, в неї залегендований контакт: обмін між університетами на державному рівні і таке інше… Та й потім у них тепер теж безлад: усі ждуть нашого краху, ввесь світ жде, але багато людей стали цього боятися, повірте… Шведи їй не заважатимуть… Тим більше вона їде не до когось там, а до Бернадота, і не в російське заходитиме посольство — в німецьке…

Проводжаючи Штірліца до дверей, Шелленберг — як і раніше — взяв його під руку й лагідно спитав:

— А якщо раптом Мюллер пошле свою людину до росіян і запропонує їм мою голову, шию рейхсфюрера, Кальтенбруннера, вашу нарешті, як думаєте, вони підуть з ним на контакт?

— Думаю, що ні, — відповів Штірліц без паузи, дуже рівним, спокійним голосом, ніби говорив сам з собою. — Ви для них були б набагато цікавіші.

— Я знаю. Але я туди нікого не пошлю, я — європеєць, а Мюллер з баварського села, причому мати, я чув, пруссачка, він це приховує, бо всі пруссаки в чомусь трохи росіяни… Значить, думаєте, удару в спину з його боку ждати поки що не слід?

Штірліц стенув плечима:

— Біс його знає… Думаю, все-таки — ні… Ви просили мене минулого разу сказати вам, що я пущу собі кулю в лоб, коли кандидат Ейхмана зрадить нас у Швейцарії, і після цього ви по-справжньому поясните мені суть майбутньої справи… Я можу сказати, що ручаюсь за Рубенау…

— Я хочу спробувати фронтально розкласти єврейську карту, Штірліц… Я вирішив поторгувати євреями в наших концтаборах, а замість цього зажадати гарантій на Заході для нас з вами і миру для німців. Але щоб Кальтенбруннер чи Борман не почали чергового раунду боротьби проти нас, незважаючи на перемир'я, яке я вклав з Мюллером, я поставлю перед ними її другу умову, яку легко виконати: не тільки рабини, але кожен єврей повинен бути викуплений. Вартість розраховується в кінських силах моторів і в літрах пального; словом, я даю машини армії, ми допомагаємо фронту, шкурка варта вичинки, камуфляж патріотизмом має бути значно надійніший, ніж у Берні… Єдине, кого я зараз боюся, — це Москву; тільки Кремль може зламати наше діло, якщо знову натисне на союзників.

— Думаєте, вони все-таки натиснули?

— Ще й як, — відповів Шелленберг. — Відомості не липові, дуже надійні, з Лондона… Гаразд, тепер ви знаєте все. Я жду, коли ви — після роботи з Рубенау —