Хрест із сапфірами - Гілберт Кійт Честертон
— Такий самий, — промовив він. — А ось і відрізані кутики.
І священик почав їх перераховувати, що обурило його співрозмовника.
— Все правильно, — сказав священик з посмішкою апологета. — Двадцять три аркуші і двадцять два кутики. А ви, я бачу, поспішаєте приєднатися до інших.
— Хто повідомить його дружину? — запитав Херріс. — Думаю, краще ви їй скажіть, а я викличу поліцію.
— Як скажете, — байдуже відповів отець Бравн і вийшов.
Там на нього чекала інша драма, котра була більше подібна на гротеск. Його високий друг Фламбо стояв у бойовій позі, котру добряче призабув, а під ним на землі, розтягнувшись, лежав нещасний Аткінсон, розмахуючи в повітрі ногами; його капелюх і тростина для прогулянок відлетіли в протилежному напрямку і лежали на доріжці. Аткінсон не витримав вітцівської опіки Фламбо й намагався збити його з ніг, а це не було надто розумно — починати таку гру з королем злодіїв, навіть після того, як монарх зрікся свого трону.
Фламбо приготувався стрибнути на свого супротивника, та в цей момент відчув на плечі руку священика.
— Мій друже, допоможіть підвестися Аткінсону, — сказав він. — Попросіть навзаєм пробачення й скажіть: «Добраніч». Ми не повинні затримувати його ані на хвилину.
Аткінсон зібрав порозкидані речі й попрямував до воріт. А отець Бравн запитав уже цілком серйозно:
— А де індус?
Усі троє (лікар тим часом приєднався до них) мимовільно повернулися в бік тьмяного зеленого насипу серед пурпурових дерев, що погойдувалися в сутінках. Саме там вони недавно бачили темнолицього й усміхненого молільника, котрий похитувався в такт вітру. Та його там не було.
— Він його знищив! — оскаженіло закричав лікар. — Ну от, тепер усе ясно, цей темношкірий його вбив.
— А я думав, ви не вірите в магію, — тихо промовив отець Бравн.
— Звичайно, що ні, — сказав лікар, обертаючи очима. — Я лише знаю, що ненавиджу того жовтого диявола і вважаю його фальшивим чаклуном. Якщо ж він і справді чарівник, то я ненавиджу його ще більше!
— Він утік — і що тепер? — відізвався Фламбо. — Ми не можемо довести його провину ані щось удіяти проти нього.
Або навіть піти до констебля з розповіддю про самовбивство під впливом чарів або навіювання.
Тим часом священик пішов у будинок, щоб сповістити новину дружині померлого. Коли він повернувся, то виглядав трохи блідий і засмучений, та навіть коли все з’ясувалося, ніхто не довідався, про що вони розмовляли.
Фламбо, котрий упівголоса спілкувався з лікарем, здивувався, побачивши, що його приятель повернувся так швидко. Та отець Бравн навіть не звернув на нього уваги, лише підійшов до лікаря і відвів його вбік.
— Ви викликали поліцію? — запитав він.
— Так, — відповів Херріс, — вони приїдуть через десять хвилин.
— Ви не могли б зробити мені послугу? — спокійно сказав священик. — Я колекціоную такі ось дивні історії, в котрих завжди є якийсь елемент, про котрий не напишеш у поліцейському рапорті, як ось цей індус, наприклад. Я хочу вас попросити написати своєрідний рапорт, для мене особисто. Ви — розумний чоловік, — продовжував отець, серйозно й уважно дивлячись на лікаря. — Мені видається, що ви знаєте деякі подробиці цієї справи, про котрі, на вашу думку, не варто згадувати. Моя професія настільки ж конфіденційна, як і ваша, і все, що напишете, залишиться лише між нами. Напишіть усе, що знаєте.
Лікар, котрий слухав це, нахиливши голову вбік, пильно подивився на священика і сказав:
— Гаразд, — і пішов у кабінет, зачинивши за собою двері.
— Фламбо, — покликав отець Бравн, — на веранді є довга лавка, там сухо й можна покурити. Ви — єдиний мій друг на цьому світі, і я хочу поговорити з вами. Точніше, помовчати з вами.
На веранді вони зручно влаштувалися, і отець Бравн, всупереч своїй звичці, взяв запропоновану сигару. Він мовчки закурив. Дощ тарабанив по даху веранди.
— Мій друже, — врешті сказав він, — це дуже дивний випадок. Дуже дивний випадок.
— Я теж так подумав, — відповів Фламбо й мимовільно здригнувся.
— Ви називаєте цей випадок «дивним», і я його так називаю, та ми маємо на увазі зовсім інше, — заперечив священик. — Сучасний здоровий глузд змішав два зовсім різні поняття: коли ми говоримо «тайна», то маємо на увазі все дивовижне й водночас щось ускладнене. Та це половина пояснення про чудо. Воно бентежне, але водночас просте. Воно тому й просте, це сила, послана нам Богом (або дияволом) замість невпорядкованих шляхів природи або людських бажань. От зараз ви вважаєте, що ця справа — дивовижна, і тому готові назвати її чудесною. А все тому, що прийшов індуський чарівник і накликав зло. Зрозумійте, я не стверджую, що тут не було чогось духовного або диявольського. Лише рай і пекло знають причини, через які люди здійснюють дивні гріхи. На цей момент я знаю лише ось що: якщо це була чиста магія, як ви стверджуєте, тоді все це дивовижно, але це не чудо, тому що складність суперечить його природі. Чудо має бути таємничим, та його суть проста. А в цій справі все ой як непросто.
Гроза, що вже майже стихла, відновилася з новою силою, й слабке відлуння грому злилося із шумом дощу. Отець Бравн зачекав, поки із сигари впав попіл, і продовжував:
— У цьому випадку все закручене, потворне й аж ніяк не схоже на прямі удари неба чи пекла. Так, як хтось може впізнати слимака в покручених слідах, так я бачу тут заплутаний слід людини.
Велетенське око неба на мить кліпнуло білим світлом, потім знову затьмарилося, і священик продовжував:
— У всіх цих заплутаних обставинах найжахливішим є цей обрізаний аркуш паперу. Він навіть жахливіший від того кинджала, котрим убили нещасного Квінтона.
— Ви маєте на увазі записку, котру він написав перед самовбивством? — уточнив Фламбо.
— Я маю на увазі аркуш паперу, де було написано: «Я сам себе вбиваю», — відповів отець Бравн. — Мій друже, форма цього аркуша має зловісну форму — настільки зловісну, що я не бачив гіршої в цьому злому світі.
— Там просто немає кутика, — здивувався Фламбо, — і, наскільки я розумію, Квінтон саме так обрізав свій папір.
— Ну, тоді він робив це доволі дивно й паскудно, як на мій смак і вподобання. От погляньте, Фламбо, цей Квінтон — нехай Господь прийме його душу! — можливо, й був зіпсованим чоловіком, та він був справжнім митцем і майстерно володів і олівцем, і ручкою. Навіть у його почеркові, котрий так важко прочитати, відчутні сміливість і краса. Я не зможу довести того, що кажу, я взагалі не вмію щось доводити. Та запевняю вас, що йому навіть би