Таргани - Ю. Несбе
Харрі підняв чайну чашку й кивнув портрету:
— А він, бачу, слизький тип!
— Ти маєш зрозуміти, Харрі, є дві речі, над якими в Таїланді краще не жартувати…
— Королівська родина й Будда. Спасибі, зрозумів.
Грюкнули двері.
— Отакої, — прошепотіла Ліз, піднявши безволосі брови. — Насправді вони звичайно бувають дрібніші.
Харрі не став обертатися. За планом, їм належало почекати, поки Ву не візьметься до їжі. Людині з паличками в руці важче буде схопитися за зброю, якщо, звісно, вона в нього є.
— Сів, — повідомила йому Ліз. — Господи, та таких треба заарештовувати за одну зовнішність. Так, було б добре, якби ми могли затримати його хоча б на той час, поки будемо розпитувати.
— Як це? Чолов’яга викинув поліцейського при виконанні з другого поверху.
— Знаю-знаю, але хочу попередити тебе, щоб ти особливо не сподівався. Кухар Ву чоловік непростий. Він входить до однієї з родин, а в них гарні адвокати. Ми тут звикли, що він прибрав дюжину чоловік, скалічив у десять разів більше, і при цьому в поліції на нього доказів катма.
— Ти сказала «кухар»? — перепитав Харрі, перегнувшись через паруючий рулет, що його поставив перед ним офіціант.
— Він отримав це прізвисько кілька років тому. Ми знайшли одну його жертву, я вела справу й була присутня при розтині. Труп пролежав довгий час, перш ніж його виявили, і так роздувся, що був схожий на чорно-синій футбольний м’яч. Трупний газ отруйний, так що патологоанатом вислав нас із приміщення, а сам надягнув протигаз. Я стояла біля вікна й усе бачила. Щойно він почав розтин, як стінка шлунка луснула й звідти повалив зеленуватий газ.
Харрі, змінившись в обличчі, поклав рулет назад на тарілку, але Ліз цього навіть не помітила.
— А головне, що всередині трупа вирувало життя. Патологоанатом аж до стінки відскочив, коли зі шлунка посипалися якісь чорні тварини, вони падали на підлогу й розбігалися врізнобіч. — Вона приклала вказівні пальці до скронь. — Гігантські жуки.
— Жуки? — скривився Харрі. — Але ж вони не могли завестися в трупі?
— Коли ми знайшли вбитого, у нього в роті була вставлена пластикова трубка.
— Він що…
— Смажені жуки в Чайнатауні вважаються делікатесом. Ву насильно нагодував ними бідолаху…
— І навіть не обсмажив їх? — Харрі відсунув від себе тарілку.
— Дивні це створіння — комахи, — продовжувала Ліз. — Ти розумієш, як їм вдалося вижити в шлунку, незважаючи на газ і все таке?
— Не розумію й розуміти не хочу.
— Що, занадто гостро?
До Харрі не відразу дійшло, що вона мала на увазі замовлений ним рулет. Він відсунув тарілку на край стола.
— Ти звикнеш, Харрі, головне — їсти потроху. Знаєш, тайська кухня нараховує більше трьохсот традиційних страв. Раджу захопити додому кілька рецептів, щоб вразити уяву коханої.
Харрі кашлянув.
— Або мами, — додала Ліз.
— На жаль, мами в мене теж немає, — похитав головою Харрі.
— Це мені варто висловити співчуття, — відповіла вона, і тут розмова спішно обірвалася. Офіціант ніс тацю до столика Ву.
Ліз дістала чорний службовий пістолет із кобури на стегні й зняла із запобіжника.
— «Сміт-вессон» шістсот п’ятдесят, — вимовив Харрі. — Важка штучка.
— Тримайся за мною. — Ліз підвелася з-за столу.
Піднявши голову, Ву зовсім незворушно вп’явся прямо в дуло пістолета. Палички він тримав у лівій руці, права лежала на колінах. Ліз щось пискляво крикнула тайською, але він зробив вигляд, що не чує. Не повертаючи голови, він обвів очима зал, помітивши Нхо й Сунтгорна, а потім уперся поглядом у Харрі. Слабка посмішка промайнула на його губах.
Ліз крикнула ще раз, і Харрі відчув холодок на потилиці. Інспектор звела курок, і права рука Ву поповзла вгору й лягла на край стола. Порожня. Харрі почув, як Ліз видихнула крізь зуби. Поки Нхо й Сунтгорн надягали на Ву наручники, той як і раніше не відводив погляду від Харрі. Коли його виводили, виглядало це як цирковий номер за участю силача й двох карликів.
Ліз сунула пістолет назад у кобуру.
— Гадаю, ти йому не подобаєшся, — промовила вона, указавши на палички, що стирчали вертикально вгору з рисової кульки.
— Он як?
— Це стародавній тайський знак, який означає, що Ву бажає тобі смерті.
— Тоді йому доведеться понудьгувати в черзі, — посміхнувся Харрі, згадавши, що хотів попросити собі пістолет.
— Ну що, ходімо дивитися, може, побачимо екшен? — сказала Ліз.
По дорозі на ринг їх зустріли збуджені крики юрби й оркестр із трьох музикантів, що гримів і дудів, немов тінейджери під кайфом.
Два боксери з кольоровими пов'язками на чолі й плечі щойно вийшли на ринг.
— Це наша людина, Іван, у синіх штанах, — сказала Ліз. Біля входу на стадіон вона витягла гроші з кишені Харрі й віддала їх букмекерові.
Вони відшукали свої місця, у першому ряду, прямо за рефері, і Ліз задоволено причмокнула. Вона перемовилася кількома словами із сусідом.
— Я так і думала, — сказала вона Харрі. — Ми поки ще нічого не пропустили. Якщо хочеш подивитися справжній двобій, приходь сюди по вівторках. Або по четвергах у «Лунпхіні». Взагалі ж є багато… ну добре, сам розумієш.
— Є багато бульйонних пар.
— Що-що?
— Бульйонні пари. Так ми називаємо це по-норвезьки. Коли два поганих ковзанярі змагаються один з одним.
— Чому бульйонні?
— Тоді краще відразу піти й купити собі бульйону.
Коли Ліз сміялася, очі її перетворювалися на вузькі блискучі щілинки. Харрі раптом зрозумів, що йому, загалом, подобається дивитися на старшого інспектора й слухати її сміх.
Обидва боксери зняли з голови пов’язки, обійшли ринг по колу й здійснили щось на зразок маленького ритуалу: приклали голови до кутових стовпів, стали на коліна й виконали трохи танцювальних па.
— Це називається рам нуай, — пояснила Ліз. — Вони танцюють на честь свого особистого кхруу, гуру й духа-заступника тайського боксу.
Музика замовкла, й Іван пішов у свій кут, де вони разом із тренером схилили голови й склали руки.
— Вони моляться, — прокоментувала Ліз.
— Він дійсно має потребу в цьому? — заклопотано запитав Харрі. І подумав про значну суму, якої тепер не було у нього в кишені.
— Якщо хоче виправдати своє ім’я.
— Іван?
— Усі боксери вибирають собі ім’я. Іван так назвав себе на честь
