Таргани - Ю. Несбе

Незакінчена фраза зависла в повітрі, немов якийсь натяк, але Харрі його не зрозумів.

— До речі, ви самі не схильні до надмірності, інспекторе? А то, дивлюся, ви щось кульгаєте.

— До надлишкової віри в західну техніку ведення бесіди. Що було, те було, але вже пройшло.

— Що саме пройшло — віра чи травма? — Брекке дивився на Харрі з тією ж невловимою усмішкою, як і після похорону. Так ніби завів із ним якусь гру.

— Сподіваюся, що вилікувався й від того й від іншого. Я їду додому.

— Так швидко? — Неонове світло падало на пітне чоло Брекке. — Бажаю побачити вас завтра в гарній формі, інспекторе.

На Суравонг-роуд Харрі піймав таксі.

— Масаж, сел?

Розділ 19

Коли Нхо забрав Харрі біля «Рівер-Гарден», сонце саме зійшло й приємно світило на них серед присадкуватих будиночків.

Вони дісталися «Барклай Таїланд» до восьмої години, і всміхнений охоронець, із зачіскою під Джимі Хендрікса й аудіоплеєром у вухах, пропустив їх на підземний паркінг. Після довгих пошуків Нхо нарешті припаркувався на єдиному гостьовому місці, між БМВ й «мерседесами», просто біля ліфтів.

Спершу Нхо вирішив було почекати в машині, оскільки його норвезька обмежувалася словом «спасибі», якого Харрі навчив його за чашкою кави. На що Ліз із деяким викликом зазначила, що «спасибі» завжди виявляється першим словом, якого біла людина намагається навчити тубільця.

До того ж Нхо не сподобалося це місце: всі ці дорогучі тачки тільки притягають до себе крадіїв. Нехай паркінг й опоряджений відеокамерами, однаково не можна покластися на охоронця, судячи з того, як він стоїть й клацає пальцями в такт музиці з плеєра, поки відкривається шлагбаум.

Харрі піднявся на ліфті на десятий поверх і ввійшов у хол «Барклай Таїланд». Представившись, він глянув на годинник. І подумав, що доведеться почекати Брекке, однак секретарка повела його назад до ліфта, провела карткою по зчитувальному пристрою і натиснула на букву «П», пояснивши Харрі, що це «пентхаус». Потім вона вислизнула з кабіни, а Харрі почав підйом на небо.

Щойно двері ліфта відчинилися, як Харрі побачив Брекке, що стояв посеред кабінету на блискучому брунатному паркеті. Брокер, спираючись на масивний стіл із цінної деревини, притискав до вуха слухавку. Другу він притримував плечем. Усе інше в цьому приміщенні було суцільне скло. Скляні стіни, стеля, журнальний столик, навіть стільці й ті скляні.

— Ми ще поговоримо, Томе. Будь обережний, щоб тебе сьогодні не зжерли. І, як домовилися, позбудься рупій.

Із ніяковою усмішкою глянувши на Харрі, він підніс до вуха іншу слухавку, мигцем глянув на годинник, що миготів на дисплеї комп’ютера, коротко вимовив: «Так» — і поклав трубку.

— Що це було? — запитав Харрі.

— Це моя робота.

— У чому ж вона полягає?

— Щойно мені треба було забезпечити доларовий кредит для одного клієнта.

— Великий? — поцікавився Харрі, обводячи поглядом панораму Бангкока за склом: місто розкинулося перед ними, наполовину затягнуте смогом.

— Дивлячись із чим порівнювати. Гадаю, потягне на середній річний бюджет однієї норвезької комуни.

У цей момент задзвонив черговий телефон, і Брекке натиснув кнопку селекторного зв’язку:

— Прийміть повідомлення, Шено, я зараз зайнятий.

І відпустив кнопку, не чекаючи підтвердження.

— Багато справ?

Брекке розсміявся.

— Хіба ви не читаєте газет? В Азії валютна криза. Усі в штани понакладали й скуповують долари як божевільні. Банки й брокерські контори день у день стають банкрутами, і народ уже почав стрибати з вікон.

— Але не ви? — запитав Харрі, мимоволі потираючи поперек.

— Я? Я брокер, зі стерв’ятників.

І він помахав руками, зображуючи крила.

— Такі, як ми, заробляють гроші хай там що, поки тривають торги й люди продають і купують. Як кажуть, «Showtime is good time»[21], а зараз шоу триває цілодобово.

— Ви, виходить, круп’є в цій грі?

— Саме так, добре сказано, треба б запам’ятати. А інші ідіоти — просто гравці.

— Ідіоти?

— Звичайно.

— А я гадав, що ці трейдери досить спритні типи.

— Спритні-то вони спритні, але все одно круглі ідіоти. Вічний парадокс полягає в тому, що чим вони спритніші, тим більше метушаться на валютному ринку. Але ж вони краще за інших повинні розуміти, що постійно вигравати в рулетку неможливо. Нехай я не набагато розумніший за них, але я, принаймні, розумію такі речі.

— Виходить, ви, Брекке, ніколи самі не сідаєте за рулетку?

— Буває, я роблю ставки.

— А це не перетворює вас на одного з ідіотів?

Брекке простягнув Харрі коробку із сигарами, але той відмовився.

— Розумно. Смак у них огидний. Я курю їх тільки тому, що так треба. Тому що в мене є гроші.

Похитавши головою, він взяв сигару.

— Ви бачили фільм «Казино», інспекторе? Із Робертом Де Ніро й Шерон Стоун?

Харрі кивнув.

— Тоді ви пам’ятаєте сцену, де Джо Пеші розповідає про хлопця, котрий єдиний з усіх постійно заробляє собі гроші грою? Насправді він не грав, а робив ставки. На перегонах, на баскетбольних матчах й іншому. Це не те ж саме, що рулетка.

Брекке посунув скляний стілець до Харрі й сам теж усівся.

— Будь-яка гра — це везіння, а тоталізатор — ні. Тоталізатор заснований на двох речах: психології й інформації. Виграє найхитріший. Візьмемо хоча б того хлопця з «Казино». Він тільки й робить, що збирає інформацію: про родовід коней, про те, як пройшло тренування минулого тижня, що за корм їм дають, скільки важив жокей сьогодні вранці, — одним словом, всю інформацію, яку інші не в змозі зібрати, або добути, або перетравити. Потім він підсумовує її й створює картину того, які шанси на успіх у кожного коня й що роблять інші гравці. Якщо в коня високі шанси, він ставить на нього. У такий спосіб він і заробляє свої гроші. А інші їх втрачають.

— Так просто?

Брекке застережно підняв руку й глянув на годинник.

— Я знав, що один японський інвестор із банку «Асахі» повинен був приїхати до Патпонгу вчора ввечері. Зрештою я знайшов його на Четвертій Сой. Діставав від нього інформацію до третьої години ночі, потім віддав йому свою дівку й повернувся додому. На роботі я був сьогодні вже о шостій ранку і скуповував бати. Він незабаром теж прийде на роботу й купить бати на чотири мільярди крон. Але тоді я вже знову стану продавати їх.

— Гроші, схоже, величезні, але методи, боюся, майже незаконні.

— Майже, Харрі. Саме майже.

Брекке