Хрест із сапфірами - Гілберт Кійт Честертон
— І це все? — запитав Фламбо після довгої павзи. — Це, врешті, і є та проста й банальна правда?
— Та ні, — відповів отець Бравн.
Перш ніж стихнути, вітер загудів десь поміж віддалених дерев, ніби насміхаючись з отця Бравна. А він тим часом продовжував:
— Я говорю все це лише тому, що ви вважаєте, ніби неможливо поєднати тютюн із розібраним механізмом або свічки з коштовностями. Десять фальшивих філософій можуть пояснити Всесвіт; десять фальшивих теорій можуть пояснити таємницю замку Ґленджил. Та нам потрібне одне правильне пояснення таємниці замку… і таємниці світу. А там немає ще чогось?
Кревен засміявся, Фламбо посміхнувся, підвівся та пройшовся вздовж столу.
— Пункти п’ять, шість, сім і т. п., — сказав він, — цілком безглузді, щоб їх пояснювати. Цікава колекція, я вам скажу. Ось погляньте: олівців немає, зате є стрижні від олівців. Ось безглузда бамбукова палиця з роздвоєним кінцем. Можливо, це теж знаррядя для злочину. Та от злочину немає. Більше загадкових предметів немає, зате є кілька старих молитовників та малих католицьких картин, що їх зберігали в цій родині, напевно, ще із середньовіччя. Здається, родинна гординя в цьому замку була сильніша, ніж пуританство. Ми звернули увагу на ці предмети лише тому, що вони якось дивно зіпсовані.
Буря за вікном нагнала довкола замку Ґленджил темні хмари, і в довгій кімнаті зробилося зовсім темно, коли отець Бравн узяв у руки молитовник. У кімнаті ще було темно, коли священик заговорив, та його голос лунав, як голос зовсім іншої людини.
— Містере Кревен, — сказав він, ніби помолодшавши років на десять, — ви ж маєте право оглянути могилу? Що швише ми це зробимо, то краще, треба якнайшвидше з’ясувати цю жахливу справу. Якби я був на вашому місці, я б негайно пішов і зробив це.
— Негайно? — спитав здивований детектив. — Але чому?
— Тому що це серйозна справа, — відповів отець Бравн. — Ідеться не про тютюн чи коштовності, на це можуть бути сотні причин. Та є одна причина, котра змушує мене діяти негайно. Ці релігійні зображення не просто забруднені чи пописані, вони знищені не так, як би це могла зробити дитина або пуританин. Вони попсовані дуже обережно й дуже незвично. Всюди вирізано слово «Бог» і німби довкола Дитини Ісуса. І тому, кажу вам, беріть своє доручення, лопату і йдемо відкривати могилу.
— Що ви хочете сказати? — вимогливо запитав лондонський інспектор.
— Я хочу сказати, — відповів священик, і його голос залунав голосніше, ніж ревіння грози, — я хочу сказати, що зараз сам диявол сидить на верхівці вежі цього замку й реве, як сто слонів, і ревіння його подібне до того, котре описане в Одкровенні. По суті, йдеться про чорну магію.
— Чорна магія, — тихо повторив Фламбо. Він був надто освічений, щоб вірити в такі речі. — А що тоді означають інші дивні речі?
— Ай, напевно, якусь гидоту, — нетерпляче відповів отець Бравн. — Мені звідки знати? Наскільки здогадуюсь, всі конюшні розташовані внизу? Можливо, тютюн і бамбукова палиця потрібні для тортур. Можливо, ці божевільні їдять після цього віск і сталеві деталі. Можливо, з графіту виробляють якийсь сильний наркотик. Ми найшвидше зможемо розгадати цю таємницю на пагорбі, на кладовищі.
Його приятелі не надто розуміли, про що ж ідеться, та слухняно прямували за ним на пагорб, а вечірній вітер ударяв у їхні обличчя. Проте вони слухняно йшли, як автомати; Кревен тримав у руці сокиру, а в кишені у нього лежало доручення. Фламбо взяв масивну лопату дивного садівника; отець Бравн узяв маленьку позолочену книгу, з котрої вирізали Боже ім’я.
Стежка на кладовище була коротка і звивиста, однак у таку вітряну погоду вона видавалася заплутаною й довгою. Куди сягав погляд, їх супроводжували сосни, що від вітру схилялися в один бік. І цей поклін видавався велетенським і марним, так ніби все це відбувалося на безлюдній планеті. У сірувато-синьому лісі лунала пронизлива пісня вітру, як антична печаль давніх язичників. У шумі листя вчувалися дивні голоси останніх поганських богів, котрі поневірялися й блукали у цьому дивному лісі та ніяк не могли віднайти дороги на небо.
— Розумієте, — тихо, але спокійно промовив отець Бравн, — шотландці ще до Шотландії мали дуже цікаву долю. Зрештою, вона й тепер цікава. Та в доісторичні часи шотландці справді вірили в демонів. І саме тому, — привітно завершив він, — так швидко прийняли пуританське богослов’я.
— Мій друже, — Фламбо обурено повернувся до отця Бравна, — що має означати оця вся маячня?
— Мій друже, — також серйозно відповів отець Бравн, — справжні релігії мають одну важливу рису — матеріялізм. Самі розумієте, сатанізм — це справжня релігія.
Вони вийшли на лісисту верхівку пагорба — одну з небагатьох галявин розбурханого лісу. Огорожа, частково дерев’яна, а частково дротяна, скреготала від вітру, ніби повідомляючи їм, де проходить межа кладовища. Інспектор Кревен підійшов до кута могили, Фламбо поставив лопату і сперся на неї; вони обоє тремтіли від вітру, так само, як і дерев’яно-дротяна огорожа. В ногах могили ріс високий сріблясто-сірий чортополох. Раз чи двічі, коли вітер зривав колючу кульку, Кревен злегка відскакував, ніби це було небезпечно.
Фламбо встромив лопату в траву, що свистіла від вітру, і далі, у мокру землю. Потім зупинився і сперся на лопату, як на ціпок.
— Продовжуйте, — м’яко сказав священик. — Ми лише хочемо знайти правду. Чого ви боїтеся?
— Я боюся її знайти, — відповів Фламбо.
Лондонський детектив відізвався високим голоском, котрий йому особисто видавався бадьорим:
— Я от дивуюся, чому він так ховався від усіх. Думаю, йдеться про щось огидне. Може, він був прокажений?
— Або ще щось гірше, — сказав Фламбо.
— Про що ви подумали? Що може бути гіршим від прокази? — підтримував розмову детектив.
— Поняття не маю, — відповів Фламбо.
Він якийсь час мовчки стояв і дивився на могилу, врешті приглушено сказав:
— Боюся, це хибний крок.
— Ви ж знаєте, у нас є дозвіл, — тихо сказав отець Бравн, — нам усе вдасться.
Фламбо почав енергійно копати, хоч надворі вже було темно. Та вітер встиг відігнати важкі сірі хмари, що вкривали навколишні пагорби. Чоловік показав на сірі поля, слабо освітлені зорями, перш ніж відгорнув землю з грубо обтесаної труни. Кревен підійшов уперед, тримаючи сокиру, зачепився за чортополох, але не відступився. Він працював
