Кишеня, повна жита - Агата Крісті
— Дроздів? — перепитав він.
Міс Марпл енергійно закивала головою.
— Так, — сказала вона й почала декламувати:
Жито у кишені хто знайти хотів? У пиріг запечено двадцять п’ять дроздів. Це пиріг незвичний, я такий люблю, Й хочу таку страву дати королю.
А король в конторі, він у себе гість, Королева ж у вітальні хліб із медом їсть. А служниця за палацом лахи вішає свої, Чорний дрізд з’явився й хап за ніс її.
— Боже праведний, — сказав інспектор Ніл.
— Я хотіла сказати, тут усе сходиться, — пояснила йому міс Марпл. — У його кишені було жито, чи не так? В одній із газет було написано, що жито. Інші писали, там була крупа, а це може означати що завгодно. «Сніданок фермера», або навіть кукурудзяні пластівці, або навіть просто кукурудза — але там було жито.
Інспектор Ніл кивнув головою.
— Ось ми й маємо повну картину! — з тріумфом вигукнула міс Марпл. — Рекс Фортеск’ю. «Рекс» означає «король». У себе в конторі. А місіс Фортеск’ю, королева, у вітальні, їсть хліб із медом. А тому вбивці залишалося тільки почепити прищепку на носа Ґледіс.
Інспектор Ніл запитав:
— Ви хочете сказати, що вся ця історія — результат божевільної фантазії?
— Думаю, з висновками квапитися не слід, але ці аналогії справді дуже дивують. Тому вам дійсно треба провести дослідження щодо дроздів. Бо дрозди також є частиною картини.
Саме в цю мить сержант Гей увійшов до кімнати і схвильовано сказав:
— Сер!
Він замовк, побачивши міс Марпл. Інспектор Ніл, опанувавши себе, сказав:
— Дякую вам, міс Марпл. Я врахую ваші зауваження. А що ви так цікавитеся дівчиною, то, можливо, ви переглянете речі в її кімнаті. Сержант Гей незабаром проведе вас туди.
Міс Марпл зрозуміла, що в ній більше нема потреби, і задріботіла до виходу.
— Дрозди! — промурмотів інспектор Ніл сам до себе.
Сержант Гей витріщився на нього.
— Що там у тебе, Гею?
— Сер, — знову сказав сержант Гей схвильованим голосом. — Погляньте на цю річ.
Він показав йому щось загорнуте в досить брудну хусточку.
— Я знайшов це в кущах, — сказав сержант Гей. — Певно, викинули туди із заднього вікна.
Він поклав предмет на стіл перед інспектором, який нахилився над ним і оглянув його зі збудженням, яке дедалі наростало. То була майже повна банка з мармеладом.
Інспектор мовчки дивився на неї. Його обличчя набуло зосередженого й тупого виразу, який іноді був йому притаманний. Насправді це означало, що розум інспектора Ніла знову помандрував стежками уяви. Перед його уявним зором розгорталася рухлива картина подій. Він бачив нову банку з мармеладом, бачив руки, що обережно знімали з неї кришку, бачив, як знімали тонкий шар мармеладу, змішували його з невеличкою кількістю таксину, потім знову клали його в банку, розрівнювали поверхню й ретельно закривали кришкою. Він урвав свої роздуми в цьому пункті й запитав у сержанта Гея:
— Вони хіба не дістають мармелад із банки й не розкладають його на окремий посуд?
— Ні, сер. Народ привчився їсти мармелад просто з банки під час війни, коли з провізією було скрутно, відтоді так і їдять.
Ніл промурмотів:
— Це значно спростило справу для зловмисника.
— Крім того, — сказав сержант Гей, — лише містер Фортеск’ю споживає мармелад за сніданком (і містер Персівал, коли він буває вдома). Інші їдять варення або мед.
Ніл кивнув головою.
— Зрозуміло, — сказав він, — отже, отруйник не мав жодних проблем.
Після короткої перерви кінострічка стала далі розмотуватися в його голові. Тепер він бачив перед собою стіл, накритий для сніданку. Рекс Фортеск’ю простяг руку до банки з мармеладом, дістав звідти ложку мармеладу й намазав ним свій бутерброд. Це було легше, значно легше, аніж наражатися на ризик і труднощі, вкидаючи отруту у філіжанку з кавою. Абсолютно надійний метод застосування отрути! А потім? Кіноплівка знову зупинилася на короткий час, а тоді з’явилася нова картина, що вже не була такою виразною. Першу банку з мармеладом замінюють іншою з точно такою кількістю, узятою з неї. А потім — відчинене вікно. Чиїсь пальці хапають банку, і чиясь рука викидає її в кущі. Чиї то були пальці й чия рука?
Інспектор Ніл сказав діловим тоном:
— Нам треба, звичайно, віддати цю банку на аналіз. З’ясувати, чи в ній залишилися бодай якісь сліди від таксину. Ми не можемо робити висновки навздогад.
— Ні, сер. Там можуть залишитися також відбитки пальців.
— Але не думаю, що ті, які нам потрібні, — похмуро промовив інспектор Ніл. — Там будуть відбитки пальців Ґледіс, звичайно, Крампа та самого Фортеск’ю. Потім відбитки пальців місіс Крамп, продавця з бакалійної крамниці і мало ще чиї! Якщо хтось поклав сюди таксин, то він, звичайно, зробив усе від нього залежне, щоб не замацати банку своїми пальцями. Та хай там як, а ми не повинні, як я вже сказав, робити передчасні висновки. Як у цьому домі замовляють мармелад і де його зберігають?
Працьовитий сержант Гей уже підготував відповідь і на ці запитання:
— Мармелад і джем надсилають сюди пакунками по шість банок у кожному. Коли банка спорожніє, до буфету заносять нову.
— Це означає, — сказав Ніл, — отруту могли підкинути в банку за кілька днів до того, як її подали на стіл до сніданку. І кожен, хто був у домі або мав до нього доступ, міг це зробити.
Слова «мав до нього доступ» дещо спантеличили сержанта Гея. Він не зовсім зрозумів, у якому напрямку рухався розум його начальника.
Але Ніл висловив думку, яка здавалася йому цілком логічним припущенням.
Якщо банку з отруєним мармеладом підготували заздалегідь, то, безперечно, треба виключити зі списку підозрюваних тих осіб, які реально сиділи за столом під час сніданку в той фатальний день.
Що відкривало перед ним кілька цікавих нових можливостей.
Він уже планував подумки кілька розмов із різними людьми — але цього разу він будуватиме свої запитання зовсім інакше.
Він не стане дотримуватися якоїсь однієї версії…
Він навіть приділить найсерйознішу увагу міркуванням старушенції Як-пак-її-звуть про дитячий віршик. Бо не було найменшого сумніву, що текст того віршика з дивовижною точністю відповідав тому, що сталося в «Тисовій хатині». Він навіть узгоджувався з тим пунктом, що турбував його від самого початку. З житом у кишені отруєного.
— Дрозди?
