Таргани - Ю. Несбе
— Приблизно так само.
Повз них пройшла Ао, тримаючи в руках тацю з напоями. На ній була проста, традиційна тайська сукня з довгим розрізом на боці. Він провів її поглядом. Нескладно було уявити собі, що пан посол міг і не встояти перед такою спокусою.
В іншому кінці кімнати, перед великою картою світу, стояв якийсь чоловік, широко розставивши ноги й погойдуючись. Стрункий, широкоплечий. Його волосся, подекуди із сивиною, було підстрижене так само коротко, як і в Харрі. Глибоко посаджені очі, під шкірою перекочуються мускули, руки прибрані за спину. Відразу видно військового.
— Хто це?
— Івар Льокен. Посол називав його просто LМ.
— Льокен? Дивно. Такого прізвища нема в списку співробітників посольства, що мені дали в Осло. Чим він займається?
— Гарне питання, — осміхнулася вона й надпила коктейль. — Вибач, Харрі. Нічого, що я називаю тебе Харрі? Я сьогодні випила, було так багато роботи в останні дні, і я погано спала. Знаєш, він приїхав сюди торік, невдовзі після Мольнеса. Він, так би мовити, із тих емзеесівців, які вже нікуди не дійдуть.
— Що ти маєш на увазі?
— Що його кар’єра зіпсована. Він із військових, і в певний момент до його імені стало занадто часто чіплятися слівце «але».
— Але?
— Ти хіба не чув, як у МЗС говорять одне про одного? «Він прекрасний дипломат, але випивайло, але бабій» — і так далі. А те, що стоїть після «але», набагато важливіше, ніж те, що до, бо визначає врешті-решт подальшу кар’єру. От чому в керівництві так багато добропорядних середняків.
— У чому ж полягає його «але» і чому він опинився тут?
— Чесно кажучи, сама не знаю. Я бачу, що він призначає зустрічі, пише звіти для Осло, але більше ми нічого не знаємо. Гадаю, йому подобається бути самому. Іноді він бере намет, таблетки від малярії, рюкзак із фотоапаратурою й вирушає у В’єтнам, Лаос або Камбоджу. Самотній вовк, адже ти знаєш таких?
— Мабуть. А що за звіти він пише?
— Гадки не маю. Це знав посол.
— Не знаєш? Але ж вас не так багато в посольстві. Він займається розвідкою?
— Чого б це?
— Ну, Бангкок — центральний перевалочний пункт для всієї Азії.
Вона подивилася на нього, грайливо усміхаючись.
— Подумати тільки, якими важливими речами ми тут займаємося! Але мені все-таки здається, що МЗС просто відправило його сюди на знак подяки за довгу й в цілому вірну службу королеві й батьківщині. А крім того, я не розкриваю службових таємниць.
Знову усміхнувшись, вона поклала руку на плече Харрі:
— Чи не краще нам змінити тему?
Харрі слухняно змінив тему, а потім пішов за новою порцією напоїв. Людське тіло на шістдесят відсотків складається з води, і в Харрі було відчуття, що більша частина його самого за цей день просто випарувалася, зникла десь у цьому сизому небі.
Ао стояла разом із Санпхетом у глибині кімнати. Санпхет стримано кивнув.
— Можна води? — запитав Харрі.
Ао простягнула йому склянку.
— Що означає «LM»?
Санпхет підняв брови.
— Ви маєте на увазі пана Льокена?
— Саме так.
— Чому б вам не запитати про це в нього самого?
— А раптом ви називаєте його так тільки за його спиною.
Санпхет посміхнувся.
— «L» означає «living»[16], а «М» — «morphine»[17]. Це його старе прізвисько, він одержав його після служби у В’єтнамі по лінії ООН, наприкінці війни.
— У В’єтнамі?
Санпхет ледь кивнув, і Ао зникла.
— Льокен служив у в’єтнамських військах у 1975 році, і його взвод чекав, що їх забере вертоліт, коли на них напав в’єтконгівський патруль. Почалася стрілянина, і Льокен був поранений: куля пройшла через потиличний м’яз. Американці давно вже вивели своїх солдатів із В’єтнаму, але там ще залишалися санітари. Вони відшукували в густих заростях поранених і надавали їм першу допомогу. Із собою в них був шматок крейди, і вони позначали ним кашкети солдатів, така собі історія хвороби. Якщо вони писали букву «D», це означало, що солдат уже помер, й інші санітари з ношами не будуть витрачати час на надання допомоги. «L» означало, що потерпілий ще живий, а якщо було написано «М», то це означало, що пораненому дали морфій. Таким чином було зрозуміло, кому вже не треба колоти морфій, щоб уникнути передозування.
Санпхет кивнув у бік Льокена:
— Коли його знайшли, він був без свідомості, і морфій йому колоти не стали, просто написали на кашкеті «L" і поклали у вертоліт разом з іншими. Коли ж він отямився від болю, то спершу не зрозумів, де він. Але потім відсунув убитого, що лежав на ньому, і побачив людину з білою нарукавною пов'язкою, що робила укол іншому пораненому. Тут він усе зрозумів і почав кричати, щоб йому дали морфій від болю. Санітар постукав по його кашкету й каже: «Вибач, старий, але ти вже одержав повний шприц». Льокен не повірив, зірвав із себе кашкет і побачив, що на ньому написані букви «L> і «М». Тільки насправді це був не його кашкет, а чужий. Тоді він поглянув на солдата, якому щойно зробили укол. Він глянув на його голову, а на ній — кашкет із буквою «L", і він одразу впізнав свою м’яту пачку сигарет під ремінцем й емблему ООН. Тут він і зрозумів, що сталося. Солдат підмінив кашкет, щоб йому вкололи ще одну дозу морфію. Льокен покликав санітара, але його крики заглушило ревіння мотора. Так він і пролежав півгодини, стогнучи від болю, поки вони не прибули на поле для гольфа.
— Поле для гольфа?
— На базу. Ми так її називали.
— Виходить, і ви там були?
Санпхет кивнув.
— От чому ви так добре знаєте цю історію?
— Я був санітаром-добровольцем і приймав їх.
— І що ж із ними було далі?
— Льокен був живий, а другий так і не отямився.
— Передоз морфію?
— Навряд чи він помер від кулі в животі.
Харрі похитав головою.
— І тепер ви з Льокеном працюєте в одному місці.
— Так вийшло.
— Наскільки випадково?
— Світ тісний, — зазначив Санпхет.
— Виходить, LМ. — Харрі допив воду й, промурмотівши, що ніяк не нап’ється, пішов шукати Ао.
— Тобі його не вистачає, пана посла? — запитав він, знайшовши її нарешті на кухні. Вона обгортала серветки навколо келихів і прикріплювала їх гумками.
Дівчина кинула на нього здивований погляд і мовчки кивнула.
Харрі вертів у руці порожній келих.
— Як давно ви з ним стали
