Тридцять дев’ять сходин - Джон Бакен
— Але до цього часу його вже тиждень не було серед живих!
— Листа було написано і відправлено двадцять третього. Він явно не чекав настільки швидкої загибелі. Його донесення, як правило, потрапляли до мене не раніше ніж через тиждень, оскільки заради прикриття відправлялися спочатку в Іспанію, а вже потім у Ньюкасл. У нього, знаєте, була справжня манія — постійно замітати сліди.
— Що ж він написав? — затинаючись від хвилювання, запитав я.
— Нічого суттєвого. Просто повідомив, що йому загрожує небезпека, але він знайшов, де її перечекати в товаристві доброго друга, а потім знову дасть знати про себе перед п’ятнадцятим червня. Він не вказав адреси, але повідомив, що живе поряд із Портленд-Плейс. Гадаю, він просто хотів очистити вас від підозр — на той випадок, якщо з ним щось станеться. Отримавши листа, я вирушив до Скотланд-Ярду, з’ясував подробиці слідства і дійшов висновку, що другом Скаддера були саме ви. Ми навели про вас довідки, містере Ганней, і переконалися, що маємо справу з цілком респектабельним джентльменом. Мені здалося, що я зрозумів мотиви вашого зникнення. За ним стояв не тільки страх перед поліцією, а й інший мотив, — а коли я отримав каракулі Гаррі, то здогадався про все інше. Я чекав на вашу появу весь минулий тиждень.
Можете собі уявити, який камінь звалився з моєї душі? Я знову відчув себе вільною людиною, оскільки відтепер протистояв ворогам своєї країни, а не її законам.
— А тепер давайте подивимось на записник, — сказав сер Волтер.
У нас пішла ціла година на те, щоб його заново прочитати. Я пояснив Булліванту ключ до шифру, і він майже відразу його засвоїв. У кількох місцях він виправив моє тлумачення тексту, але в цілому я все зрозумів правильно. Діставшись кінця, сер Волтер змінився на обличчі і деякий час сидів мовчки.
— Навіть не знаю, що з усім цим робити, — вимовив він нарешті.— В одному Скаддер не помилився: у тому, що має відбутися післязавтра. Як, чорт забирай, вони зуміли це пронюхати? Ось що найгірше. А всі ці дурниці — війна, «Чорний Камінь» — просто якась безглузда мелодрама. Я ніколи не довіряв судженням Скаддера — на жаль, у нього був художній темперамент, він завжди прагнув прикрасити будь-яку інформацію, зробити будь-яку історію яскравішою, ніж її замислив сам Усевишній. У Скаддера взагалі було повно дивацтв. При словах «фінансова аристократія», наприклад, очі у нього буквально наливалися кров’ю. «Чорний Камінь», — повторив він. — «Der Schwarze Stein». Ніби в дешевому бульварному романі. І весь цей лепет про Каролідеса… Ця частина найбільш неправдоподібна, оскільки я знаю, що високоповажний Каролідес, швидше за все, переживе нас обох. Жодній державі у Європі не потрібна його смерть. До того ж він запобігав перед Берліном і Віднем, чим завдав моєму шефу кілька неприємних хвилин. Ні, тут Скаддер явно щось наплутав. Чесно кажучи, Ганнею, я взагалі не вірю в цю частину його розповіді. Усе набагато простіше: іде якась брудна гра, про яку він дізнався надто багато і поплатився за це життям. Але я готовий заприсягтися, що це звичайна агентурна робота. Якась велика європейська держава розвиває власну систему шпигунства, і в її методах немає нічого екстраординарного. Оскільки платить вона відрядно, мерзотники, які працюють на неї, навряд чи обмежаться одним-двома вбивствами. Вони хотіли б залучити наші військово-морські диспозиції для своєї колекції в Марінеамт?[47] Але тоді ці схеми будуть просто покладені під сукно — тільки й усього.
У цей момент до кімнати зайшов дворецький.
— Міжміський дзвінок із Лондона, сере Волтер. Це містер Гіт, він бажає поговорити з вами особисто.
Мій хазяїн попрямував до телефону.
Через п’ять хвилин він повернувся з побілілим обличчям.
— Я прошу вибачення у тіні Скаддера, — глухо вимовив він. — Сьогодні, на початку восьмої, був застрелений Каролідес.
Глава 8
Поява «Чорного Каменя»
Наступного ранку я спустився до сніданку після восьми годин безтурботного сну без сновидінь і застав сера Волтера за розшифруванням телеграми, що лежала на столі між кексами і джемом. Його вчорашній бадьорий рум’янець здавався злегка побляклим.
— Після того як ви пішли спати, я ще цілу годину розмовляв по телефону, — сказав він. — Я домігся, щоб мій начальник поговорив з першим лордом[48] і військовим міністром — вони привезуть першого заступника начальника французького генерального штабу Ройє на день раніше. Телеграма ця якраз доводить до відома про те, що все владнано. Ройє буде в Лондоні о п’ятій вечора. Це ж треба: кодове слово для настільки поважної персони — «кабанчик»! — Він указав мені на страви, що стояли на столі, і продовжував: — Щоправда, я не надто впевнений, що з цього вийде якась особлива користь… Якщо вашим «друзям» вистачило розуму, аби розкрити первісний план, їм цілком вистачить його, аби виявити зміни в цьому плані. Дорого би я дав за те, щоби з’ясувати, де саме відбувається витік інформації… Ми вважали, що крім нас п’ятьох у всій Англії немає нікого, хто знав би про візит Ройє — і можу вас запевнити, що у Франції таких людей ще менше, оскільки вони стежать за цими речами навіть ретельніше, ніж ми.
Поки я їв, він продовжував говорити — і не встиг я закінчити трапезу, як став, на власний подив, повноцінною довіреною особою.
— Хіба диспозиції кораблів не можна змінити? — нарешті запитав я.
— Можна, — сказав він. — Але ми хочемо цього уникнути, якщо знайдеться якась можливість. Диспозиції — результат колосальної інтелектуальної роботи штабів, і будь-яка зміна їх тільки погіршить. Крім того, неможливо просто змінити один або два пункти диспозицій. Хоча дещо — у разі потреби — гадаю, усе-таки можна зробити. Але ви бачите, як це важко, Ганнею. Наші вороги не настільки дурні, щоб залізти в кишеню або портфель до Ройє або затіяти ще якусь дитячу гру в тому ж дусі. Вони знають, що це спровокує конфлікт і змусить нас насторожитися. Їхня мета — отримати цю інформацію так, щоб ніхто з нас ні про що не здогадався, а Ройє повернувся в Париж, будучи цілком певним, що його місія абсолютно конфіденційна. У будь-якому іншому разі вони зазнають фіаско,
