В погоні за Привидом - Микола Володимирович Томан

Малиновкін пригадав, як вперше дивився кінокартину «Подвиг розвідника». Якою повагою він пройнявся тоді до головного героя! «Треба бути тільки таким, як майор Федотов, — говорив він сам собі, — і я буду таким. Іншим просто не можна бути, нема чого іти тоді в розвідники…»

Єршов теж задумливо дивився у цей час в непроглядний темний степ за гальмовою площадкою вагона. «Чи пробрались уже вороги на поїзд, чи вони це зроблять десь у дорозі? — напружено думав він, — і хто вони, ці вороги: чи це сам Жанбаєв, чи Темірбек, чи Аскар Джандербеков?»

Звичайно, і Аскар міг би за наказом Жанбаєва підкласти що-небудь в один з вагонів, але за ним тепер пильно стежили, і Єршову було відомо, що до відходу поїзда він не виходив з приміщення кондукторського резерву.

Єршов не боявся, що Привидом підкуплений хто-не-будь з кондукторської бригади, його ще вдень повідомили, хто буде супроводити поїзд. Всі люди були надійні. Одного з них, — головного кондуктора Бейсамбаєва, — він знав особисто. Підійти непомітно до поїзда в Перевальську теж було неможливо, бо він охоронявся посиленим нарядом. У Жанбаєва був лише такий хід: підкрастися до поїзда на одній з проміжних станцій. Отже, треба бути уважнішим на зупинках.

— Скільки ще у нас по дорозі зупинок, товаришу Бейсамбаєв? — спитав Єршов головного кондуктора.

— Дві лишилось, — відповів головний кондуктор. — Зараз Курганча буде, а потім Абайська.

Коли поїзд прийшов на станцію Курганча, почало вже розвиднятися. Небо тепер було майже безхмарне, Вітер, який всю ніч старанно розганяв хмари, теж трохи вщух. Контури великовантажних вагонів поїзда поступово ставали все виразнішими. Можна було розгледіти уже й состави, що стояли на сусідніх коліях, і станційні будівлі.

Декілька місцевих залізничників, які вийшли зустрічати поїзд Шатрова, повільно йшли вздовж вагонів. Розмірено погойдувались у їхніх руках ліхтарі, кидаючи тьмяні плями світла на сірий пісок баласту. Бейсамбаєв привітався з одним з них, видно з черговим по станції, і пішов поруч.

Майор теж зіскочив із східців гальмової площадки і пройшов вздовж вагонів, поглядаючи на всі боки. З паровоза зіскочив хтось з бригади Шатрова, здається Рябов. Пройшли мимо оглядачі вагонів, трохи піднімаючи довгими гачками кришки вагонних букс.

Стрільці залізничної охорони теж ходили тепер вздовж состава, тримаючи гвинтівки наперевіс. До майора підійшов сержант залізничної міліції, який чергував на станції. Видно, Бейсамбаєв повідомив його, що Єршов тут найстарший. Приклавши руку до козирка, він доповів:

— У нас тут все в порядку, товаришу начальник. А у вас як?

— Та теж неначе все благополучно, — відповів Єршов. — Ви покараульте тут за мене, а я пройдуся трохи.

— Слухаюсь, — відізвався сержант.

Поцікавившись у Рябова, як у них ідуть справи на паровозі, Єршов повернувся назад і повільно пішов до хвоста поїзда, зупиняючись біля гальмових площадок і розмовляючи із стрільцями охорони. Коли він підходив уже до кінця поїзда, з хвостового вагона зіскочив Малиновкін і поквапливо попрямував назустріч йому.

— Ну, як тут справи у вас, Митю?

— Все гаразд, Андрію Миколайовичу, — відповів лейтенант і додав, понижуючи голос: — Але ви знаєте: виявляється, хвостовим кондуктором їде зі мною Темірбек. Я його тепер тільки впізнав, коли почало розвиднятись. Колишній хвостовий кондуктор несподівано захворів перед самим відходом поїзда, і його замінили Темірбеком. Так принаймні пояснив мені це сам Темірбек.

— Це дуже важлива обставина! — схвильовано промовив Єршов. — Як він поводиться?

— Флегматично, як завжди. За всю дорогу ні слова не промовив, якщо не вважати пояснення, яке дав мені всього півгодини тому.

— Мені не можна показуватися йому на очі, але ви ні на хвилину не випускайте його з уваги! — поквапливо розпорядився Єршов. — Хто зна, може саме йому доручив Жанбаєв диверсію, хоч не віриться мені, щоб він доручив цій людині таку справу.

Коли Єршов повернувся до своєї гальмової площадки, Бейсамбаєв повідомив його:

— Ну, скоро вирушимо далі. Тепер уже без зупинок. Поїзний диспетчер обіцяє «зелену вулицю» до самого Великого Кургана. Цілих півгодини на цьому зекономимо.

— Скільки ми простоїмо ще тут? — спитав Єршов.

— Хвилин п'ять, мабуть. Не більше.

— А те, що у вас на хвостовому вагоні замість Дослаєва їде Темірбек, вам відомо?

— Так, звичайно, адже Дослаєв несподівано захворів. Я забув вам про це доповісти. А Темірбека я добре знаю. Старанна людина. Родич начальника нашого, Джандербекова.

Нічого не відповівши Бейсамбаєву, Єршов знову пішов вздовж состава до хвоста поїзда.

«Чи це випадково так все вийшло, чи Темірбек має завдання від Жанбаєва? Аскар міг же спеціально все так влаштувати, щоб Темірбек потрапив на цей поїзд» — думав Єршов.

І все-таки він не дуже йняв віри, щоб головним виконавцем плану Жанбаєва був цей похмурий, тупуватий Темірбек. Ще в Москві, перед від'їздом у Перевальськ, Єршов докладно познайомився у довідковому відділі міністерства з усіма більш-менш достовірними матеріалами про знаменитого Привида. Архів міністерства мав переважно нариси і статті буржуазних журналістів у відділах міжнародної хроніки. Вони, звичайно, багато що вигадували, огортали особу Привида ореолом романтики і таємничості. Статті про нього були написані в дусі пригод досить відомого полковника Лоуренса—героя англійської розвідки, майстра міжнародних провокацій на Сході.

До всіх цих статей, вирізаних з іноземних газет і журналів, були відповідні коментарії працівників архіву. На основі всіх цих даних виходило, що Привид звичайно мав дуже невелику кількість спільників, нікому з них не довіряв і не відкривав основних своїх планів. А головний свій задум він звичайно здійснював сам, без помічників.