Бар «Когут» - Джон Гришем

ідеальну в цьому випадку. За кілька хвилин через бічні двері вийшов хор і став по місцях. Вочевидь Горді поминатимуть із усіма почестями. Плакальники все підходили й невдовзі вже стояли попід стінами. Балкон заповнювався, і трійці довелося посунутися, аби звільнити місце літньому подружжю. О другій годині дня з’явився пастор і став за кафедру. Згідно з програмкою, це був преподобний Ґері Честер. Він здійняв руки, і всі встали. По проходу покотили домовину, обабіч неї йшло по чотири чоловіки ескорту. Позаду самотньо йшла виструнчена й напружена Бренда. За нею пан і пані Таннери, потім решта рідні. У Горді були старший брат і сестра-підліток, яка ледь стримувалася. Брат заспокійливо обіймав її за плечі. Коли домовину — на щастя, не відкриту — встановили попід кафедру, а рідні пройшли на свої місця, преподобний Честер махнув присутнім, щоб ті сідали.

Марк глянув на годинника: 14:12. Як довго все це тягтиметься?

Після тривалої молитви преподобного хор проспівав чотири станси гімну. Потім органістка зіграла п’єсу, більш гнітючої за яку, мабуть, не існувало. Коли вона закінчила, декілька жінок ридали. Піднявся брат Бренди, підійшов до аналоя біля піаніно і прочитав Псалом 23. Честер повернувся до кафедри й розпочав проповідь. Очевидно, він жив тут доволі давно, бо добре знав Горді. Він розповідав історії про те, як спостерігав за хлопчиком, який грав у футбол і бейсбол. Уникаючи слова «самогубство», він зосередився на темі таїнства смерті, яка часом набуває бентежливих форм. Але все в руках Божих. Усе відбувається згідно з Його замислом. Нам залишається тільки гадати про причини смертей, особливо трагічних, але Бог знає, що Він робить. Настане день, і ми дізнаємось, чому Горді так вдіяв, або ніколи не дізнаємось, але Бог — верховний архітектор усього живого й мертвого, і наша віра в Нього ніколи не згасне.

Честер умів підбадьорити — справжній фахівець. Інколи його голос слабішав — він явно страждав. Отримавши місію, що нездійсненна, він хоробро втішав словом.

Джиммі Гезбро, найкращий друг дитинства Горді, з яким Марк і Тодд неодноразово тусили на вечірках під час навчання в юридичній школі, був першим із двох, що виступили з надгробними промовами. У дитинстві Горді захоплювався зміями, він їх колекціонував. Мати заборонила йому приносити їх додому і правильно зробила. Це поманливе хобі зійшло нанівець, коли мідноголовий щитомордник вп’явся зубами в праве коліно Горді. Лікарі навіть наполягали на ампутації. Джиммі добре зробив, що розказав цю історію, додавши нотки гумору в поминки. Коли вони були підлітками, у них був улюблений поліціянт — старий на ім’я Дарден, нині покійний. Якось уночі патрульна машина Дардена зникла. Зранку її знайшли в ставку за містом. Як так сталося, роками залишалося великою таємницею, що її так ніхто й не розгадав. Дотепер. Із драматизмом і гумором Джиммі розповів історію про те, як Горді «позичив» поліційну машину і втопив її в ставку на очах у Джиммі. Храм вибухнув сміхом, який тривав кілька хвилин. До чого ж вдало обрано час, щоб після стількох років викрити реальну таємницю.

Коли сміх ущух, Джиммі знову посерйознішав. Він зривався з голосу, коли описував самовідданість Горді. Назвав його уособленням «фронтового побратима», того, хто завжди б’ється пліч-о-пліч із тобою. Того, хто завжди прикриє твій тил. Як сумно, що деякі з друзів самого Горді виявилися не настільки самовідданими. І коли він мав найбільшу в них потребу, коли він страждав, потребуючи допомоги, деякі друзі не виправдали його довіри.

Марк здригнувся, а Зола схопила його за руку. Тодд ковзнув по них поглядом. Усі троє відчули удар нижче пояса.

Так от який поголос кружляє Мартінсбурґом! Горді не відповідальний за свій вчинок. Бренда не зіграла жодної ролі в його зриві. Ажніяк. Деякі друзі з Вашингтона, округ Колумбія, приятелі з юридичної школи, знехтували ним.

Приятелі Горді сиділи, вражені гнівом і зневірою.

Зрештою Джиммі задихнувся від сліз і перервав промову. Витираючи очі, він залишив трибуну і пішов на своє місце у третьому ряді. Знову заспівав хор. Церковний служка зіграв на флейті. Однокурсник Горді з Університету імені Вашингтона та Лі виголосив надгробну промову, в якій нікого не звинувачував. Через п’ятдесят п’ять хвилин преподобний Честер прочитав завершальну молитву. Розпочалася похоронна процесія. Під ревіння органа паства встала, а ескорт покотив домовину по проходу. Бренда, тепер уже ридаючи, шанобливо йшла слідом. Багато хто ридма ридав, навіть на балконі. Марк зрозумів, що зненавидів панахиду назавжди. З якою метою вони тут зібралися? Існують набагато кращі способи втішення рідних. Не обов’язково тіснитися в напхом напханій церкві, аби поговорити про небіжчика та добряче виплакатися.

— Давай ще трохи посидимо тут, гаразд? — прошепотів Тодд.

Маркові теж спала така думка. Бренда й рідні голосять і обіймаються назовні, поки Горді завантажують у катафалк, за яким вони підуть дорогою до цвинтаря, де знов зберуться на поховання — ще один нестерпний ритуал, за яким троє друзів не збиралися спостерігати. Крім того, там, мабуть, знову почне викаблучуватися цей Джиммі Гезбро. І якщо Марк зустрінеться з ним очима, він не стримається і зацідить йому в зуби, споганивши весь день.

Вони сиділи на спорожнілому балконі й спостерігали, як недавня бригада збирає квіти й мерщій виносить їх геть — безперечно, щоб віднести на цвинтар. Коли квіти винесли, а храм знелюднів, вони ще сиділи й чогось чекали.

— Неймовірно, — тихенько сказав Марк. — Усі звинувачують нас.

— Той клятий покидьок, — сказав Тодд.

— Будь ласка, — попросила Зола. — Не в храмі.

Вони спостерігали, як наглядач прибирає розкладні стільці біля піаніно. Він глянув угору, побачив їх і, здавалося, зацікавився їх самотньою присутністю на балконі. Відтак повернувся до роботи й вийшов із церкви.

Зрештою Марк сказав:

— Ходімо вже звідси.

12

П’ЯТНИЦЯ, ДЕНЬ, КІНЕЦЬ чергового нещасного тижня. Вони не квапились повертатися до міста, тому Тодд обрав другорядні дороги й вони розсікали Віргінією. Біля містечка Беррівілль хлопцям закортіло випити, і Тодд зупинився біля крамнички. Зола, яка ніколи спиртного не вживала погодилась вести машину, що вона часто робила останнім часом, залишившись без Горді та шкільної компанії. Марк купив шістку пива й безалкогольний напій для неї.

— Куди їдемо? — спитала вона.

Тодд, який сидів поруч, вказав на знак:

— Поворот на Фронт-Рояль. Хтось бував у Фронт-Роялі?

— Ні.

— Отже, їдьмо туди, подивимось, що там.

Вони клацнули заклепками бляшанок і рушили. Через кілька миль Марк, затиснувши бляшанку між колін, перевірив телефон. Йому