Осінній сезон смертей - Андрій Анатолійович Кокотюха
До залу увійшов приятель Ольги Суховій, теж у спортивному костюмі, з мокрою головою, вочевидь, із басейну. В руці він недбало тримав «уоки-токи». Мабуть, його низенький викликав по рації.
— Ось Ігор тебе засік, — кивнув на нього Мухтар. — Каже — ти давно тут крутишся, винюхуєш щось. Так от, мій земляк Гоша поручився за тебе, він дав у цьому слово мужчини. Якщо він помилився в тобі, то накликав ганьбу на свою голову. Ти —
гість, котрий зганьбив честь господаря, а за честь земляка я стану горою. І якщо ти зараз доведеш, що ти — людина порядна, я покараю своїх людей… Але якщо ні — покараний будеш ти.
Мухтар закінчив свій монолог і схрестив руки на грудях, приготувавшись слухати. Мені стало незатишно. Потилицею я відчував пронизливий погляд Ігоря, я точно впевнений — він цю кашу заварив.
— Нехай усі вийдуть.
— Для чого? У мене, дорогий, нема секретів від моїх людей.
— У мене теж нема секретів. Ми поговоримо наодинці, а далі тобі вирішувати.
Мухтар скривив рота у подобі посмішки.
— Гаразд, це вже цікаво, — він кивнув на двері, і всі четверо вийшли з залу, косуючи на мене вороже. — Ми самі, дорогий. Говори.
…П’ять метрів від краю трампліна до прозорої води, видно вкрите кахлями дно басейну. А ззаду — шепотіння інструктора: «Вдихни глибоко, вдихни — і вперед, головне — вдихнути, а потім само все вийде, головне — вдихнути…»
Глибокий вдих — і вперед!
— Я журналіст. Ось документи (цікаво, коли я встиг перекласти посвідчення?) — на початку вересня я мало не опинився на місці бармена. Здуру, сп’яну… Мені пощастило, але я бачив, що людину там заплутати і зламати просто. Я зацікавився цією справою, вона ж мене напряму зачепила. Спочатку стежив за розслідуванням, писав. Потім, коли бармена посадили, довго думав і сумнівався. А потім ще одну дівчину вбили, менти це за самогубство видали, їм же невигідно такі помилки визнавати. Ну, і нарешті мені вбивця подзвонив. Сказав, що не хотів бармена підставляти, і щоб довести, що Юра невинен, буде вбивати далі.
Мухтар мовчки крутив у руках моє посвідчення.
— Якщо я вирахую справжнього вбивцю, то врятую людей і допоможу витягнути бармена. Адже, повторюю, я був майже на його місці, і невідомо, чи рятував би хтось мене.
Я замовк, чекаючи запитань. Мухтар простягнув мені документ і сперся руками на розчепірені коліна.
— Так, тут якась сволота вбиває гарних дівчат. Я хотів би випустити кишки цьому шакалові. Але я тут хазяїн, і то не можу його знайти, хоча й шкода мені Юрка — гарний хлопець. Я тобі більше скажу, — очі його ледь примружилися. — Я боюся, що бармен усіх нас почне закладати. Хлопець гарний, але перед обличчям смерті слабка людина. Тому я теж хотів би витягнути його звідти. А тепер, дорогий, скажи дві речі: як ти думаєш ловити цього шакала і чому нашу розмову не повинні слухати мої люди?
Глибокий вдих — і…
— Почну з другого. Один із твоїх не хоче, щоб знайшли справжнього вбивцю. До смертей він не причетний і бармена не підставляв. Але є людина, котра може постраждати, якщо вбивцю буде знайдено. А людина ця — його друг.
— Про кого ти говориш?
— Вибач, не скажу. Раптом я помиляюся? Навіщо мені ворог?
Мухтар потер перенісся вказівним пальцем.
— Ти не дурна людина, дорогий. Добре, про це говорити більше не будемо. Відповідай на перше питання.
Він вислухав мою версію мовчки, вогники азарту блищали в його очах.
— Мені цікаво. Дуже цікаво. Повториш це моїм людям, разом придумаємо що-небудь.
— Ну, припустімо, бігти до цього Мухтара і відмічатися в нього ти не зобов’язаний!
Алла, за її словами, чотири рази за вечір прибігала до мене, і, не заставши в черговий раз, запанікувала. Моя розповідь про події останньої доби не заспокоїла її, а налякала. Вона не чекала, що підключаться місцеві бандити. Запевняння, що про її участь у справі я не сказав ані слова, трохи допомогли.
Я розповідав:
— Добре, далі так було: Мухтар змусив мене розповісти про свій план і зобов’язав своїх нукерів підстрахувати, якщо буде необхідність. Я висловив побоювання, що про ці наші заходи завтра буде знати якщо не все студмістечко, то весь «Зодіак» принаймні. Уяви — Мухтар образився!
— Авжеж, ти образив його гідність.
— З Ігорем, гадаю, розберуся сам. Адже віднині його бос — мій покровитель. З двома іншими проблем не буде. Одного, більшого, звуть Алик, іншого теж Алик, себто Маленький Алик. Чим вони можуть допомогти реально — поки не знаю. Подивимось.
— А що Гоша?
— О-о, Гошик загорівся! На нього, правда, наказ Мухтара не поширюється, але він і без того буде брати активну участь.
Я замовк, задумливо вилив кавову гущу на блюдце, повозив по ній ложечкою.
— Гадаєш? — посміхнулася Алла.
— Та я б не проти дізнатися, що з усього цього вийде… Добре, відступати нема куди, уперед!
«ЗОДІАК»Я кивнув бармену, замовив каву, коньяк, бутерброди. Третій вечір одне й те саме. І, швидше за все, цей вечір теж пройде безрезультатно.
Спочатку обоє Аликів горіли жагою діяльності. У перший
