Червоне доміно - Фред Унгер

— Сполучені Штати, виходячи з теперішньої політичної ситуації, не можуть дозволити, щоб східна зона розширяла свої зв'язки з центральними і південноамериканськими штатами. Кінець кінцем, і Куба завдає нам досить клопоту. За всяку ціну ми повинні паралізувати ці зв'язки. Скільки б це не коштувало! Між іншим, пан Фабріціус так само зацікавлений у цьому.

— Саме так, — зауважив Фабріціус. — Деякі англійські фірми вже також настійливо цікавляться східнонімецьким краном, тим більш, що фірма Штенгель і К° не може навіть приблизно сказати, коли ж вона…

— Стоп, сер! — сердито прохрипів Фрезер. — Я не думаю, що ваші співробітники повинні про це знати. Переходьте до деталей.

Я помітив, що зауваження американця прикро вразило Фабріціуса. Але він проковтнув пілюлю, навіть не писнувши. Дивино! Отже, тон задає цей низенький янкі, а наш акуратний і самозакоханий Фабріціус мусить йому коритися.

Запала гнітюча тиша, яку, на щастя, перебила бліда секретарка, що принесла нам каву. Ми мовчки дивилися, як вона поставила перед кожним із нас чашку і наповнила її кавою. Лише після того, як дівчина причинила за собою двері, Фабріціус знову підхопив перервану нитку розмови.

— Певна річ, що в ці останні тижні ми не сиділи згорнувши руки. Нам навіть пощастило дечого досягти, і вам би не довелося їхати до Лейпціга, якби не події тринадцятого серпня. З того дня ми не маємо більш ніяких відомостей звідти. Ми не знаємо, що там скоїлось.

— Значить, там хтось уже працює на нас? — спитала Іветта.

— Так. Двоє. Вони відомі у нас під кличкою Червоне Доміно.

— Дивне ім'я. Як взагалі до нього додумались?

— Не знаю.

— В такому разі мені хотілося б почути, яке завдання мали ті двоє і що саме вже вдалося їм зробити.

— Завдання це дуже легко сформулювати. По-перше: роздобути для нас всю конструкторську документацію крана, особливо — гідравліку. По-друге: будь-що перешкодити завершенню монтажних робіт, а тим самим і експорту крана.

— Це не так-то й багато, — зауважила Іветта. — Ну й що?

— Результати, щиро кажучи, досить мізерні. Та про це вам докладніше розкаже пан Бремель. Пан Бремель — наш довірений резидент.

Молодик прибрав поважного вигляду, відкашлявся і заговорив повчальним тоном:

— Ми зажадали від наших людей у Лейпцігу, щоб вони надіслали нам повний комплект креслень щонайпізніше до першого серпня. Четвертого серпня ми одержали креслення кількох деталей, які нас абсолютно не цікавлять, з лаконічним поясненням: мовляв, у зв'язку із заходами, яких вжили органи державної безпеки, дістати повний комплект документації і креслень неможливо. У відповідь на це ми наказали Доміно за всяку ціну завербувати кого-небудь з керівних інженерів заводу, які відповідають за монтаж крана. З цією метою ми надіслали туди гроші, бланки паспортів і посвідчення; водночас ми інформували про це й Берлін. Результат негативний. Лейпціг іще й досі не підтвердив одержання документації, з Берліна також надійшла плутана інформація.

— Чи ви послали повторний запит до Берліна?

— Так. Але до вчорашнього дня ніхто на нього не відгукнувся.

— Ясно. Тоді розкажіть ще, будь ласка, панові Томасу, як стоїть справа з випробуванням крана.

— Доміно повідомив нас у середині липня, що монтаж крана буде завершено, очевидно, десь наприкінці серпня. Потім мало бути проведене випробування — їм треба довести експлуатаційні переваги крана. Якщо випробування закінчиться успішно, то під час осіннього ярмарку кран буде показаний широкій громадськості. Як Доміно повідомляє далі, цей показ буде здійснено на міжнародній прес-конференції, в якій візьмуть участь також і представники найбільших закордонних торговельних фірм.

— Дякую. Це в основних рисах найважливіше, — знову встряв у розмову Фабріціус. — Пан Томас і фрейлейн Ніфергельт зможуть згодом самі розглянути ці папери й ознайомитися з деталями. А тепер перейдімо до ділової сторони справи. Пане Бремель, що зроблено з ярмарковими посвідченнями?

— Вони прибули вже. Ось! — Він підняв їх угору.

— Тут увесь комплект документів?

— Весь. Талони на одержання номерів у готелі теж тут. Вони житимуть у «Гранд-готелі», кімнати двісті вісімнадцять і двісті дев’ятнадцять. Усі документи я поклав у шкатулку.

— Добре. Тепер щодо вас, пане Томас. Ви поїдете до Лейпціга офіційно, як комерційний співробітник одного французького промислового підприємства. Фрейлейн Ніфергельт — ваша секретарка. Вищезгадана фірма поінформована про все, і якщо трапиться так, що із східної зони надійде запит, вони підтвердять це. Отже, з цього боку ви прикриті. Ваша віза набирає чинності вже з тридцятого серпня. Це значить, що ви маєте виїхати в середу вранці. Ваше перше завдання — відновити зв'язок із Доміно.

— До кого ми повинні звернутися?

— Прізвищ я вам називати не буду. Те, чого ви не знаєте, ви за всіх умов не зможете й виказати.

— Як же ми встановимо контакт?

— Через спеціальний тайник з допомогою пароля.

— А якщо за цей час наша група провалилася і натомість прийдуть працівники міністерства безпеки?

Фабріціус з нудьгуючим виглядом бавився моделями крана, які все ще стояли перед ним.

— Ну що ж, тоді вас іще раз спіткає невдача, пане Томас. Подбайте самі про свою безпеку. Яким чином — це я полишаю на ваш розсуд.

— Вельми втішне зауваження.

— Ви їдете не на курорт, шановний. Це вам треба було вже давно зрозуміти.

— Я зрозумів.

— Слухайте уважно, що я вам скажу: як тільки ви встановите зв'язок з Доміно, роздобудьте креслення. Креслення були й лишаються для нас найважливішим. Розтлумачте це як слід Доміно. І ніякої сентиментальності, Томасе. Не з'являйтеся мені на очі, поки не уладнаєте все. Якщо ви повернетесь, не виконавши завдання… Що саме чекає вас тоді, сподіваюсь, ви можете собі уявити?

Я глянув на Іветту. Вона сиділа, втупившись кудись перед собою, і, здавалося, зовсім не цікавилась розмовою. Мене здивував її спокій. Я ним похвалитися не міг. Зовсім навпаки.

— Я питаю, чи ми зрозуміли один одного, пане Томас?

— Так.

— А