💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Детективи » Срібний павук - Василь Дмитрович Кожелянко

Срібний павук - Василь Дмитрович Кожелянко

Читаємо онлайн Срібний павук - Василь Дмитрович Кожелянко
авта і, засівши за нього, відкрили вогонь з револьверів по «опель-адміралу». Бандити у відповідь вдарили з автоматів.

— Два «томпсони» і один «маузер», — визначив Кароль. — А це «орбіта»!

— Заткнути їх гранатою? — спитав Гельмут.

— Ти не докинеш, тут понад сто метрів.

— Тоді хоч налякаю. — Гельмут жбурнув гранату у бік «опель-адмірала», яка шкоди бандитам не завдала, але стріляти вони перестали.

— Бачиш, — Гельмут поміняв обойму у своєму парабелумі, — ось так ми їх будемо забавляти, доки прибудуть жандарі.

— І ті хотинські з того боку, — додав Кароль, набиваючи свій блискучий піжонський кольт.

— Ну що, — Гельмут насунув на очі капелюх, — я щось замерз, може, трохи постріляємо.

— Давай!

Обидва висунулися з-за авта і вдарили по «опель-адміралу»: розбили вітрове скло, фари і, судячи з пронизливого вереску, поранили або вбили одного бандита. У відповідь заторохкотіли автомати. Кароль і Гельмут залягли за шини, перечекали шквал стрілянини, а потім жбурнули по гранаті. Через якийсь час вони помітили, що розбійники міняють тактику: четверо з них, по два з кожного боку, бігцем кинулися у придорожні шанці і почали просуватися до «мерседеса».

— Оточити хочуть, — оцінив ситуацію Кароль.

— Ну що ж, ціль — кабан, що біжить.

При черговій перебіжці бандитів детективи одного вбили. Ті, збагнувши, що їм протистоять добрі стрільці, почали підбиратися плазом.

— Гранат мало взяли, — зітхнув Гельмут.

— Щось фортуна кривить писком до нас, — Кароль рукою у сірій замшевій тоненькій рукавичці тер замерзлі вуха, — з одного боку бандити з автоматами, з іншого — псячий холод.

— Значить, якщо ці нас не перестріляють, то замерзнемо, як пропащі пияки за рогаткою.

— Так виходить.

— А що краще, ти як думаєш, Каролю?

— Не знаю, я ще не замерзав у шанці і мене ще не вбивали бандити.

— Як це не вбивали, а хто тобі торік зіпсував кулями новий костюм з англійської матерії?

— Я маю на увазі на смерть не вбивали.

— А, це інша річ. Зараз є шанс познайомитися з цим відчуттям.

— Фіґі з маком! — радісно вигукнув Кароль. — Ади, жандарі приїхали.

Справді, на великій, якщо це можна вжити до «Фіята-622», швидкості прибув автобус, з жандарями, які обережно починали виходити на дорогу. З «опель-адмірала» по них вдарили з автоматів і відразу двох поранили.

— Лягай! — скомандував Гельмут.

— По шанцях, по шанцях! — крикнув Кароль.

Жандарі позалягали обабіч дороги і відкрили стрілянину зі своїх карабінів у бік «опель-адмірала». До детективів, зігнувшись, підбіг суб-лейтенант Єпур.

— Вітаю, панове.

— Здоров, командире.

— Яка диспозиція?

— Як бачиш, суб-лейтенанте, бандити озброєні автоматами Шмайсера і Томпсона, а не австрійськими карабінами Верндля, як твої вояки, тож, аби не примножувати жертв, варто дочекатися хотинської погоні, тоді бандити з дванадцятьма мільйонами леїв будуть оточені і їм залишиться або здатися, або бути перестріляними.

— Мудро, — погодився суб-лейтенант Єпур.

— А поки що, командире, хай жандарі турбують їх регулярною стріляниною, аби бандитам хитрі думки до голів не лізли.

— Це можна.

Жандарі позалягали у шанці і, очевидно економлячи набої, пострілювали в бік бандитів. Цим вони добилися того, що зухвальці, які пробували були оточити детективів, відступили, і тепер усі бандити, покинувши своє авто, позалягали в шанці і мляво, теж економлячи набої, відстрілювалися.

Утворилася позиційна рівновага.

— Як на фронті Світової війни, — кинув Кароль.

— А ти звідки знаєш? — Гельмут цієї теми останнім часом недолюблював.

— Вуйко розповідав.

— А він у чиїй армії воював?

— Як у чиїй? У нашій.

— У вашій, це якій? — в Гельмутови говорив переможений Антантою німець, — французькій, англійській чи, може, американській?

Кароль хотів образитися, але збадьорююча стрілянина вганяла у ейфорію, тож він передумав і, зручніше вмостившись у шанці, трохи постріляв у бік бандитів. Гельмут теж вистріляв обойму. Потім вони знову занудьгували.

— Я змерз, як пес, — зізнався Гельмут.

— Я теж, — сказав Кароль.

— Ех, знаття би, що будемо в окопах сидіти, взяли би коньяку.

— Або хоча б термос чаю з ромом.

— Це все Попеску винен.

— А хто ще?!

— Сказав би: йдете, хлопці, на фронт, у шанці, — ми би взяли харчів, спиртного, чоботи.

— Хутряні шапки.

— Кожухи.

— Ну, кожухи — це вже занадто, я не сільський вуйко, аби від мене чути було вівцею, — скривився Кароль.

— Якби ти у цей мороз був вбраний лише у шкіряний плащ, то не зневажав би такий корисний, теплий, достойний одяг, як буковинський кожух. Теплий, мушу ще раз зазначити.

— Нє, — Кароль у своєму твідовому з теплою підкладкою пальті був категоричним, — я ще не настільки замерз, аби пройнятися повагою до селянського кожуха.

— А як щодо шуби? — хитро спитав Гельмут.

— Шуби? Якої шуби?

— Такої довгої, нижче колін, з лисячого хутра, критої сірим сукном, а комір із сивого каракуля.

— Це інша річ, — пожвавився Кароль, — до речі, точно таку, як ти описав, мав замолоду доктор Владзьо Залозецький.

— Чому мав, що, вкрали? — поставив професійне запитання Гельмут, — знайшли злодіїв?

— Тут інша історія. Тепер уже мало хто знає, що в молоді роки доктор Залозецький недовгий час захоплювався соціялістичними ідеями. Якось узимку, коли тиснув десь такий, як оце зараз, мороз, він гуляв з гарною панною у «Фольксґартені» і викладав їй свої тодішні погляди. При виході з парку їх перестрів жебрак у благенькій подертій одежині, що вибивав зубами прусський марш. А панна та, треба сказати, почитувала Ніцше і схилялася до правої ідеології, тож вона скористалася нагодою поіронізувати над лівуватим Залозецьким, насмішкувато сказавши, що зараз він має нагоду продемонструвати на

Відгуки про книгу Срібний павук - Василь Дмитрович Кожелянко (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: