Срібний павук - Василь Дмитрович Кожелянко

брате, маєш знати, що духовна твердиня нашого Ордену у видимому світі позначена матеріяльними предметами, суть — символами або ж реліквіями. Кожен з цих артефактів відіграв свою роль у людській історії, збагатився певною порцією енергії і тепер служить справі Великого Знання. Кожну з цих реліквій охороняє спеціяльний, обраний Верховним Капітулом, хоронитель. Таким є і твій учитель і товариш професор де Колюн. Довгими роками він надійно провадив свою місію з охорони довіреної йому реліквії, але ніщо матеріяльне не вічне, тож тіло брата де Колюна втомилося і він почав готувати Великий Перехід. Одночасно постало питання про його наступника, тобто нового хоронителя реліквії. Брат де Колюн вказав на тебе, брате Фабіяне.

Студент мивоволі щасливо усміхнувся. Професор де Колюн це помітив, зустрівся поглядом з доктором Шварцгауптом і осудливо похитав головою. Фабіян, все це завваживши, густо почервонів і опустив голову.

— Користуючись моментом, — сказав Шварцгаупт, — хочу застрегти тебе, брате, від однієї із найнебезпечніших вад мудрої людини, а саме — марнославства. Ніколи не шукай поцінування у смертних, бо вони завжди твою високу гру сприйматимуть за базарні циркові вистави, знання — за брехунство, а силу — за чаклунство. Ти ж знаєш, чим закінчили ці два великі ковтачі вогню, перетворювачі води у вино, збільшувачі діамантів, так звані графи Сен-Жермен і Каліостро?!

— Знаю, — прошепотів Фабіян, — я все зрозумів.

— Це добре, — посміхнувся Шварцгаупт, — отже, високодостойний де Колюн обрав тебе. Ти згоден?

— Згоден, — відповів Фабіян.

— Чи зможеш?

— Зможу.

— А чи готовий?

— Готовий.

— Добре, — Шварцгаупт підвівся зі стільця, — відтоді, як ти офіційно станеш хоронителем реліквії, твоє життя кардинально зміниться. Ти не зможеш…

— Брате Шварцгаупте, — професор де Колюн із зусиллям підвів висохлу руку.

— Що, брате?

— Я би тебе просив інструктування нового хоронителя відкласти на потім, а негайно приступити до процедури передачі, бо останній уже пісок у клепсидрі мого матеріяльного життя.

— Гаразд, — доктор Шварцгаупт пожвавішав, — я попрошу доктора Ґільйотена допомогти. Внеси реліквію.

Доктор Ґільйотен вийшов у суміжну кімнату, що правила за кабінет умираючому професору і повернувся, несучи в руках оббиту позеленілою бронзою скриньку чорного африканського дерева.

— Поклади ось тут, брате. Дякую.

Адам Шварцгаупт підійшов до столика, відчинив скриньку, вийняв сувій перґаменту. Доктор Ґільйотен тим часом розклав на столику письмове приладдя.

— Підійди, брате Фабіяне, і познайомся з реліквією.

Коли Фабіян збагнув, який предмет він має до кінця свого життя охороняти, доктор Шварцгаупт спитав його:

— Якою мовою з прийнятих у нашому Ордені як робочі ти, брате Фабіяне, хотів би зробити запис?

Після миттєвого вагання Фабіян відповів:

— Рунами.

Уривок з белетризованої біографії евентуального «літературного негра» можливих мемуарів Наполеона Буонапарте, написаної професором теології Чернівецького університету доктором Онуфрієм-Боніфітієм Гогендумитрашком, текст якої, через клерикальний статус автора так і залишився невидрукованим. 3

У Чернівцях про це не говорили, але більшість знала, що справа йде до біди. Всі — від королівського резидента Ґеорґе Алексіяну до «фаната чистоти» Яся передчували наближення катастрофи, але ніхто не міг пояснити, якої саме. Зрозуміло було, що наближається війна, але мало хто достеменно знав, з ким приятелюватиме і з ким буде воювати Велика Румунія. З одного боку, король запевнив журналіста американської аґенції «Асошіейтед прес», якому дав інтерв’ю, що Румунія як учасник Малої Антанти не змінила своєї зовнішньої політики, а з іншого — Румунія уклала дружні договори з Німеччиною та Італією. А його величність запевнив журналістів італійських часописів «Месаджеро» і «Джорнале д’Італія», що як він, король, так і весь румунський народ люблять Італію і захоплюються Муссоліні.

У Чернівцях аж кишіло різними іноземними розвідками. Аґенти совєтських НКВД і ҐРУ опиралися на місцевих комуністів та інших симпатиків соціялістичного інтернаціоналізму. Німецькі резидентури Абверу та шостого управління RSНА зовнішньої розвідки мали підтримку від прихильників націонал-соціялізму як з числа етнічних німців, так і серед радикально налаштованих румунів і мадярів. Англійська розвідка тримала в Чернівцях резидентуру на всі Балкани і завдяки чималій кількості англоманів на вищих суспільних щаблях дуже непогано себе почувала. Не бракувало також шпигунів французьких, турецьких, грецьких, угорських, югославських і навіть японських. З підпілля румунську державу як могли підривали українська ОУН, та після вбивства свого вождя, капітана Корнеліу Кодряну — румунський леґіон «Залізна гвардія». Авторитарний королівський режим не скупився на репресії, але приреченість витала над усією країною, як відлучені від церкви душі над цвинтарем між опівнічною годиною і першим піянням когута.

Чернівчани у передчутті зловісних подій з усіх сил утішалися життям. По найліпших ресторанах міста — «Дрегуляну», «Лукуллус», «Месеряшул Ромин», «Пажура Няґре», «Фрідманн», літніх «Ла Драку» і «Сімоніс» — їлося й пилося, як останнього, перед Страшним судом, дня.

Влітку чернівчани шукали додаткової насолоди на прутських пляжах. Автобусний маршрут № 6, яким курсували кілька «Фіятів-622» та один «Вольво», не мав нестачі в пасажирах, які від центру добиралися до респектабельних пляжів «Лідо», «Венеція», «Мамайя», а також пікантної «Африки», що мала залу для танців. У пляжних кав’ярнях і ресторанчиках їлося трохи менше, зате пилося так само густо, як і в місті.

Кримінальники на тлі загального стривоження геть розперезалися. Крали все — від кожухів зі склепу Шіфріса по вулиці Янку Флондор на суму понад мільйон леїв до біжутерії з приватного помешкання Ст. Саботіка по вулиці Університетській на суму дванадцять тисяч леїв. Не гребували злодії і продуктовими крамницями, хоча не завжди вдало. Двоє зловмисників надумали пограбувати молочарню на вулиці Панській, по-румунськи — Янку Флондор. На їхню біду, над молочним склепом мешкав пан сенатор доктор Володимир Залозецький, який, зачувши серед ночі гуркіт у молочарні, спустився вниз і, користаючи зі своєї надзвичайної фізичної сили, скрутив злодійчуків і здав поліції. Наступного дня жид-власник молочарні помістив у газеті «Час» вишукану подяку панови сенатору і оголосив, що відтепер аж до кінця