Срібний павук - Василь Дмитрович Кожелянко
— Не вірю! — заволав Гельмут.
— Можеш не вірити, — знизав плечима Кароль, — старі люди не дадуть збрехати. Але це ще не кінець. Через два дні доктор Залозецький вже у драповому пальті знову проходив парком і побачив того самого жебрака. Той стояв у своєму подертому дранті і цокотів зубами. На гнівне запитання Залозецького, де, мовляв, подарована ним тепла шуба, жебрак бундючно відповів: «Не пасує!»
— Так, — глибокодумно промовив Гельмут, — чернівецький гонор — страшна сила.
— Але найцікавіше те, — продовжував Кароль, — що після тієї історії доктор Залозецький засумнівався у соціялістичних ідеях, почав перегляд своїх поглядів у правий бік і, зрештою, дійшов до президентства Українською національною партією.
— Але до найпередовішої ідеології націонал-соціялізму ваш Залозецький не дозрів, — кинув Гельмут.
— Ні, — підтвердив Кароль, — він затятий англофіл.
— О, підмога! — вигукнув Гельмут.
З хотинського боку їхали два старенькі «паккарди». За двісті метрів вони зупинилися, з них висипалися поліцаї і почали стріляти по бандитському «опель-адміралу» з револьверів. Бандити огризнулися автоматними чергами.
Кароль підкликав командира жандарів і звелів дати команду своїм підлеглим готуватися до штурму.
— Бандити оточені!
Жандарі поміняли обойми у своїх карабінах і розсипалися лавою перпендикулярно до дороги.
— Слухай мою команду! — вигукнув суб-лейтенант, але несподівано замовк і повернув голову в бік польової дороги. По ній з новоселицького боку повз танк. Не останньої модифікації, але ще досить боєздатний англійський танк часів Світової війни, переданий у 20-х роках Румунії як члену Малої Антанти.
— Підмога, — невпевнено промовив суб-лейтенант.
— Але кому? — резонно запитав Гельмут.
— Зараз побачимо, — зловісно процідив Кароль.
Танк повертів туди-сюди бойовою баштою і вистрелив у бік жандарського автобуса. На щастя, не поцілив, і снаряд розірвався в полі.
— Танк бандитський! — зарепетували жандарі і зібралися втікати. Суб-лейтенант, погрожуючи револьвером, змусив їх позалягати в шанці. Танк тим часом підбирався до «опель-адмірала», бандити радісно його вітали, підносячи з шанців руки з автоматами.
— Що робити? Що робити? — бідкався суб-лейтенант.
— Давайте сюди всі гранати! — звелів Кароль.
Жандарі подали детективам свої німецькі гранати з дерев’яними ручками. Кароль з Гельмутом зробили з них дві зв’язки — скріпивши своїми шовковими краватками по п’ять гранат, потім повитягали шнурки з черевиків і з’єднали кільця запобіжників.
— Хай жандарі стріляють безперестанку, суб-лейтенанте, набоїв не шкодуйте, бо гірше буде!
Командир жандарів запобігливо закивав головою і люто скомандував підлеглим «Вогонь!».
Кароль одним шанцем, Гельмут другим поповзли по-пластунськи. Доповзши на достатню відстань, вони майже одночасно жбурнули зв’язки гранат у танк. Один вибух лише розірвав танкову гусеницю, зате інший потрапив у двигун і запалив бойову машину бандитів. Серед тих почалася паніка — одні втікали в поле, де їх, мов зайців, вистрілювали жандарі, інші підносили догори руки — цих розстрілював їхній ватажок Теодор Грібан. Він встиг убити двох охочих здаватися, але затим і сам упав від жандарської кулі. Побачивши, що вбито ватажка, решта бандитів здалися.
— Я замерз, як… навіть не знаю, хто, — підвівшись з шанцю, тремтів Гельмут.
— А я вже поволі змінюю своє ставлення до селянського кожуха! — цокав зубами Кароль.
До них підійшов суб-лейтенант Єпур, приклав долоню до картуза і кучеряво спитав, чи колеґи не розділять з ним радість великої перемоги розпиттям фляжки домашньої сливовиці. Детективи, не дочекавшись кінця урочистої промови, разом вигукнули «Так», схопили суб-лейтенатна попід руки і затягнули у свій «мерседес».
Рік Божий 1244-й для донедавна квітучої, як рай, а останні десятиліття волею Папи Римського і французького короля ввергнутої у посейбічне інферно землі Лангедоку видався вогненним. Цілу зиму королівські солдати з благословення «псів господніх» — святих інквізиторів — отців домініканців палили села, які ще не очистилися від альбігойської скверни, а в березні надійшла черга палити живих людей. Хоча це не зовсім люди, бо як учив нанебесахнинісущий фра Домінік Ґусман, катари — мерзенні єретики, треба вогнем випалювати їх, та так, аби сімені не залишилося! А за це, діти мої, свята католицька церква гарантує вам відпущення гріхів, ну й для підтримання гріховної плоті в неголодному існуванні маєте дозвіл заволодіти дещицею з добра єретичного, себто, йдучи в хрестовий похід супроти цих так званих катарів, маєте такі ж привілеї, наче б йшли на поганих сарацинів магометських — бий, ріж, пали, грабуй, Гвалтуй, нанизуй на списи немовлят і успадкуєш Царство Небесне! Бо єресь альбігойська — від лукавого! Хіба це не сатанинське вчення: нема одного Бога, а є два — які змагаються за панування над світом, це — бог добра і бог зла, безсмертний дух людський звернутий до бога добра, а тлінна його оболонка тягнеться до темного бога?! Або це — Бог не міг сотворити світ, бо це означало би, що Він сотворив зло, адже ніхто не буде заперечувати, що земне життя людей протікає у мерзенному гріху, моральних вадах і всеохоплюючому злі. А все це тому, що матеріяльний світ сотворив Сатанаїл — старший Божий син, який і править своїм творінням. Та що там казати, якщо ці єретики не визнають ні Святої Трійці, а значить, й Ісуса Христа як Сина Божого, ні католицьких таїнств, зокрема хрещення немовлят, ні навіть Хреста як символа, бо це, мовляв, знаряддя тортур! Але найстрашніше — катари вчать: «Не проливай крові», а це вже зазіхання на підвалини всієї християнської цивілізації. Тому — палити!
До капітана королівських латників, які охороняли замкнутих у підвалах замку Монсегюр найзапекліших єретиків, підійшов високий на зріст чернець у домініканській рясі.
— Прошу благословити, отче. — Капітан зняв шолом і схилився у поклоні.
— Хай Бог благословить, сину. — Домініканець покрив капітанську голову хресним знаменням. — Чи пильнуєте добре, капітане, єретичне поріддя?
— З Божою поміччю, отче.
— Святу справу чините, королівські воїни, — патетично виголосив чернець, — святу справу. Завтра очисний вогонь позбавить твердь земну від цієї диявольської погані
