ніхто не нажив би капіталу на підробці квитків на спортивні змагання, на шантажуванні вуличних продавців овочів. Філіп Меринос бачив усе це і вводив у дію все нові відділи. На погано світлених вулицях на початку відбудови буйно квітнули такі злочини як роздягання запізнілих прохожих. Створений Мериносом «відділ роздягання» систематизував хаотичні взаємини в цьому прибутковому ділі: з того часу купи точно оціненої одежі заповнювали магазини кооперативу «Торбинка», і вигук: «Роздягайся, пане!», що не раз лунав у похмурих завулках зруйнованих вулиць, був швидше робочою формулою, ніж грізним вигуком грабіжника. Відомо було, що на величезних просторах Мазурських озер, цієї чарівної місцевості, куди приїздили туристи та де проводило відпустку безліч людей, несло службу всього кільканадцять міліціонерів. Це створювало чудові перспективи для діяльності невеличкої групи сильних і обдарованих фантазією службовців «відділу екскурсій і відпочинку» кооперативу «Торбинка». Після кожної службової поїздки в цей район, де було повно байдарок, що снували поодинці, та закоханих пар, що шукали самотності на лоні природи, ця група поверталася до варшавської бази, навантажена сотнями фотоапаратів, годинників, різних коштовностей та грішми, здобутими за допомогою таких нескладних знарядь як шматок кабеля, залізна труба чи просто дерев'яна палиця. Для того, щоб успішно розвивати своє підприємство і створювати все нові й нові відділи, Філіпу Мериносу потрібні були дві речі: по-перше, процвітання хуліганства; по-друге, — символ, що був би пострахом, грозою, водночас незаперечним авторитетом для варшавських шахраїв і хуліганів. Так виник міф про громадянина Кудлатого. Уміло вигадана, обміркована до останніх подробиць чутка поширилась по Варшаві. Коли вона обросла вуличними сагами й легендами, настав час діяти. Якось глупої ночі Меринос і Роберт Крушина привезли напівпритомного виродка Яна Хаберека з Рембертова у підвал на вулицю Багно. Через кілька днів після цього сталася велика злодійська розправа в одному з бараків на Корольковій вулиці. Авторитет громадянина Кудлатого серед злочинців був уже такий сильний, що коли хтось із людей Мериноса запропонував передати громадянину Кудлатому засудженого за нелояльність злодія, всі з ентузіазмом пристали на це. Підсудного доставили вночі на вулицю Багно, звідти труп його був вивезений перед світанком і кинутий на луках в околиці міста, за Західним вокзалом. Відтоді слава про громадянина Кудлатого стала справжнім культом. Таємнича безплотність цієї постаті збільшувала віру в її могутність, забобонно переростала в якусь надприродну силу. Треба визнати, що Філіп Меринос геніально поставив цю криваву оперу. Хаберека в ролі Кудлатого не бачив ніхто, окрім приречених до страти та Роберта Крушини, який відчував перед ним невимовний жах. Людей, яких мали були віддати Кудлатому, приймав сам Меринос, так щоб не бачив навіть Крушина. Так довго грав свою роль Меринос, що під кінець і сам уже не знав добре, хто з них громадянин Кудлатий, хто бандит і кат Хаберек, а хто Філіп Меринос, голова кооперативу «Торбинка». Одне можна сказати напевне, Бухович, тобто Меринос, переживав найкращі дні свого життя: вінсамовладно керував злочинним світом Варшави, завдяки так майстерно створеній легенді. Він здійснив свої давні мрії про могутність і вдовольнив свою жадобу до таємничої, лихої слави. Гроші та матеріальні здобутки були для Буховича засобом, а не метою, — за мету його стало здійснення безмежного жадання піднестися над людьми свого середовища, жадання, яке точило його з ранньої молодості. І от, коли Філіп Меринос досяг вершин лави й могутності, на обрії з'явився Генрик Новак під різвиськом ЗЛИЙ. З'явився невідомо звідкіль, виринув з виру великого міста і відразу ж ударив у підвалини змурованої Мериносом імперії, оголосив невблаганну війну силам, що були фундаментом його влади. Ясна річ, що Меринос не міг знехтувати цю атаку. Він рушив на боротьбу під стягом громадянина Кудлатого. Етапи цієї боротьби: схоплення Сюпки та провокація з його зізнаннями, щоб звинуватити ЗЛОГО у вбивстві Мехцінського; випадок на базарі, де ЗЛОГО мусили вбити або знешкодити; вбивство Кубуся Віруса, за що провину мали звернути знову ж таки на ЗЛОГО; генеральна мобілізація варшавських хуліганів на розправу із ЗЛИМ перед стадіоном. Все це вам відомо.
Йонаш Дробняк замовк, запала глуха тиша. Якусь хвилину всі тамували віддих: кожен відчував, що ясна, прозора розповідь цієї надзвичайної людини змішується голові в якусь безладну купу вражень, в хаотичне плетиво думок. І раптом усі заговорили один поперед одного.
— Звідки вам це відомо? — вирізнився з загального омону голос Вітольда Гальського, і знову залягла тиша.
Обличчя Йонаша Дробняка запроменіло посмішкою, його довгий ніс піднявся з кумедною поважністю вгору.
— Звідки відомо? — повторив він, — признаюсь, мені важко відповісти на це запитання. Відомо, по-перше, тому, що я за професією бухгалтер і вмію розшифровувати наймайстерніше замасковані в документах таємниці підприємств. По-друге… — Йонаш Дробняк похнюпився й почервонів; по його жовтавому худому обличчі пробіг промінь сором'язливості, як у людини, що от зараз розкрила свою найглибшу таємницю. — По-друге… — повторив він, — тому, що я… детектив-аматор. — Він поволі, обережно підвів голову, ніби чекаючи, що всі вибухнуть сміхом. Але слухачі мовчали. — Щоб довідатися про давні події на Сєкєрках, я мусив там провести деякий час. Мене цікавила атмосфера того місця, я вивчав криміналістику, а також шукав контакту із злочинним світом. Із ЗЛИМ було інакше: це він сам нав'язав нам усім контакт з собою. Зовнішня таємничість і всюдисутність Новака-ЗЛОГО виходить з незмірно реального і конкретного явища — з поширення хуліганства у Варшаві. У Варшаві трапляється багато скандалів, на кожному кроці скандал, починаючи із сварок у чергах за молоком, вічної війни пасажирів з обслугою транспорту — аж до кривавих пиятик у шинках. Сторонні свідки, як правило, не втручаються в ці скандали, але ЗЛИЙ — навпаки — на кожному кроці втручався. Звідси й пішло все це…
Всі замислились. За хвилину обізвався редактор Едвін Колянко:
— Ви неоціненна людина, Дробняк!
— Не треба було його відразу арештовувати, — зауважив Калодонт, досить агресивно звертаючись до Дзярського, — і садовити в тюрму…
— Правда… — рішуче ствердив Генек Шмігло.
— Громадяни, — спокійно, але досить рішуче заявив Дзярський, — серед вас я репрезентую державу і закон. Генрик Новак заарештований іменем закону.
Йонаш Дробняк помовчав, потів сказав:
— Я гадаю, поручик Дзярський має рацію. Генрик Новак мусить відбути кару. Єдиний шлях до нас лежить для нього через судовий зал та через тюремну камеру. Іншого шляху немає.
Тут він привітно вклонився всім і зник так само швидко й несподівано, як і з'явився.
