Таємниці аристократів. Детективні історії отця Бравна - Гілберт Кійт Честертон

У цьому, та й всьому иншому вони були протилежністю один одного, та жоден з них не поступався бодай у чомусь иншому. Обоє були доволі статечними чоловіками, здібними і користувалися популярністю. Обоє займали високе становище у суспільстві. Та все в них, від їхньої слави до зовнішнього вигляду, було инакшим, їх годі було порівняти. Сер Вілсон Сеймор належав до того типу публічних осіб, яких знають усі втаємничені. Що вище ви вибиратиметеся по службовій драбині, що в тісніше коло державних діячів чи знаменитостей ви входитимете, то все частіше будете чути про сера Вілсона Сеймора. Він — чи не єдина розумна особа у десятках нерозумних комісій, що працюють над усілякими проблемами, починаючи від реформи Королівської академії і закінчуючи проектом про введення біметалізму[14] на користь процвітання великої Британської імперії. А ще він був просто всемогутнім у сфері мистецтва. І ніхто не міг збагнути, чи він належить до відомих аристократів, що опікуються мистецтвом, чи ж він — великий митець, яким опікуються аристократи.

Його зовнішність була «видатною», саме в такому розумінні: водночас звичайна й унікальна. Шовковий циліндр містера Вілсона Сеймора був зразком вишуканости, а водночас він не був схожим на жоден инший шовковий циліндр — трішки вищий, і це додавало зросту його власникові. А власник був високим і струнким, він трохи сутулився, однак зовсім не виглядав кволим. У нього було сріблясто-сиве волосся, та це не додавало йому літ, воно було трохи довше, аніж це прийнятно для чоловіків, та не робило його женоподібним; волосся було хвилястим, та воно не виглядало завитим. Навпаки, акуратна гостра борідка додавала обличчю мужности та рішучости, і він навіть був схожий на старих адміралів пензля Веласкеса,[15] картинами якого був завішаний його будинок. Його сірі пальчатки мали ледь блакитний відтінок, трішки вишуканіші, ніж в инших джентльменів, а ціпок зі срібним руків’ям був трішки довшим від двох десятків инших ціпків, якими джентльмени хизувалися і виставляли напоказ у театрах та ресторанах.

Инший джентльмен був нижчого зросту, та ніхто не назвав би його коротуном, а лише міцним чоловіком приємної зовнішности. Його волосся також було хвилястим, однак коротко підстриженим і світлим, а голова — масивною та міцною, такою, напевно, добре розбивати двері, як колись казав Чосер про свого мірошника. Вуса цього джентльмена були як у військового, зрештою, постава та манера триматися також видавали його військове минуле, хоч такий відкритий і проймаючий погляд більш притаманний колишнім морякам. Його обличчя було майже квадратним, а підборіддя було справді квадратним, так само, як і його плечі, і навіть жакет.

Він також був публічною особою, хоча його слава була зовсім иншою. Щоб почути про капітана Катлера, про облогу Гонконга і великий похід через Китай, зовсім не обов’язково бути членом вищого світу. Ви могли почути про нього всюди, де б ви не пішли; його портрет друкували на поштових листівках; мапи та схеми його баталій слугували ілюстраціями для журналів; пісні на його честь можна було почути майже в кожному мюзиклі та ледь не в кожній шарманці. Популярність капітана Катлера, можливо, була більшою мірою тимчасова, аніж його суперника, однак вона була ширша, безпосередніша та доступніша. У тисячах англійських будинків його шанували так само, як адмірала Нельсона. Та все-таки сер Вілсон Сеймор був набагато впливовішим.

Двері їм відчинив підстаркуватий слуга, або костюмер, його обличчя промовисто свідчило про підірване здоров’я, а постать та обшарпаний піджак і штани підозріло контрастували з сяючим інтер’єром костюмерної кімнати великої актриси. Кімната була оздоблена і обставлена дзеркалами різноманітної форми, вони стояли під різними кутами, і часом могло видатися, що все це — грані одного велетенського алмаза. Инші ознаки розкоші, наприклад чудові квіти, декілька кольорових диванних подушок, театральні костюми безмежно помножувалися завдяки всім цим дзеркалам і нагадували шаленство арабських ночей; все це розмаїття крутилося, виблискувало і змінювалося, аж паморочилося у голові.

Обоє джентльменів завели розмову з неохайним костюмером, називаючи його Паркінсоном, і запитали про міс Аврору Ровм. Паркінсон відповів, що вона в иншій кімнаті, та він негайно повідомить її про відвідувачів. На обличчях обох гостей промайнула тінь, тому що инша кімната належала відомому акторові, який також був задіяний у цій виставі; а міс Аврора належала до того типу жінок, якими не можна не захоплюватися і в той же час люто не ревнувати. Та вже через кілька секунд внутрішні двері відчинилися, і міс Аврора з’явилася так, як вона з’являлася завжди, не лише на сцені, а й у приватному житті: і здалося, що навіть тиша вибухнула аплодисментами, зрештою, цілком заслуженими. Вона була одягнена у дещо дивакуваті шати, а сині і зелені відтінки одягу виблискували так, що нагадували пір’я павича. Такими кольорами завжди захоплюються діти та естети. Яскраве каштанове волосся обрамовувало чарівне обличчя, таке небезпечне для всіх чоловіків, а особливо для юнаків та сивіючих панів з життєвим досвідом. Зі своїм колегою, знаменитим американським актором Ісидором Бруно, вона здійснила надзвичайну поетичну та фантастичну інтерпретацію твору «Сон літньої ночі». Партнери талановито зіграли роль Оберона та Титанії. Серед вишуканих казкових декорацій, її зелений костюм у містичному танці досконало передавав невловиму індивідуальність королеви ельфів. Однак у денному світлі, і навіть у вечірньому, кожен чоловік бачив лише її лице.

Міс Аврора обдарувала обох чоловіків своєю сяючою і загадковою посмішкою, котра багатьох збивала з пантелику й утримувала на такій небезпечній відстані від неї. Актриса взяла квіти від Катлера, вони були тропічні і дуже дорогі, так само, як і його перемоги; потім вона також прийняла подарунок від сера Вілсона Сеймора, який він дав дещо недбало, як для джентльмена. Вихованість не дозволяла йому виявляти зайвий запал, а небажання дотримуватися умовностей не дозволяло йому дарувати щось просте, наприклад, квіти. Він знайшов рідкісну дрібничку, сказав він, — грецький кинджал часів Мікенської культури, такий кинджал цілком могли носити у часи Тезея та Іполита. Мідний кинджал сподобався йому своєю дивовижною формою, котра нагадувала листок; ця річ була досконала, як грецька ваза. Якщо ця дрібничка сподобається міс Ровм або якось придасться для акторської гри, то він сподівається, що вона…

Внутрішні двері різко відчинилися, і на порозі з’явилася висока постать, яка ще більше контрастувала з сером Сеймором, аніж капітан Катлер. Це був чоловік приблизно шести футів зросту, міцної статури, його м’язи були напружені, він був одягнений у розкішну леопардову шкіру і золотисто-коричневе вбрання Оберона. Ізидор Бруно був схожий на язичницького бога. Актор сперся на щось, що