Імітація - Євгенія Анатоліївна Кононенко
Мар’яна Хрипович народилась в одній з київських слобідок у незаможній інтелігентній родині...
Так, вона народилась у будиночку без води на Саперній Слобідці. Під Лисою горою. Коли вони познайомились багато років тому, вона мешкала біля червоного університету, наймала кімнатку. А батьки жили, здається, на Сирці. Потім її мама померла, батько одружився з іншою жінкою... Отже,
...народилась в інтелігентній родині в Києві.
Для їхнього товариства було важливо, хто народився в середмісті, хто в передмісті, а хто за межами стольного града. І сама Мар’яна завжди підкреслювала, що вона зі слобідки з-під Лисої гори. А чи має це значення для київської газети, яка замовила некролог по Мар’яні? Виправлять, якщо їм не підійде. Поїхали далі:
По закінченні школи вступила на факультет мистецтвознавства Київського художнього інституту. Вже на перших курсах її статті з теорії мистецтва друкувалися в київських і московських часописах...
...а також, поки не вийшла заміж за Васю Молданського, підробляла натурницею на факультеті живопису свого інституту. 180 радянських карбованців на місяць. Але це не для преси. Тим більше не для некролога.
В ті часи, що зараз нам здаються далекими, майже нереальними, Мар’яна Хрипович пропагувала напівзаборонене тоді авангардне малярство: нібито гнівно критикувала буржуазне мистецтво, а насправді привертала до нього увагу якнайширшого загалу. У своїх мистецтвознавчих розвідках вона уперто наголошувала саме на українському корінні багатьох всесвітньо відомих митців. Досконало володіючи кількома іноземними мовами, завжди намагалася доносити до співвітчизників надбання світової мистецької думки.
Гаразд. Що ще? Багато всього було. І пиво, і вино на божевільних пагорбах за художнім інститутом, і все, що вони кричали одне одному у вічі на тих самих пагорбах:
— Ти йдеш по трупах, Мар’яно!
— Кожен нікчема каже сильній людині: ти йдеш по трупах!
Він не нікчема. Якби вона зараз писала про нього аналогічний текст, список заслуг також був би вагомим...
По закінченні Художнього інституту Мар’яна Хрипович продовжує наукову роботу, викладає у мистецьких закладах України. Не тільки малярство і скульптура, а й театр, музика, література, а також поєднання і взаємозбагачення найрізноманітніших проявів культури входять до кола її наукових зацікавлень. Коли почалася перебудова, її талант по-справжньому розгорнув свої крила.
Звичайно, почали «випускати», дорвалася до закордонних годівничок!
Пані Мар’яна викладає у провідних університетах Європи, Канади, Сполучених Штатів, опановує... ні... вона нібито завжди в цьому петрала... вдосконалює, так, правильно, вдосконалює нові провідні методи наукових досліджень, застосовує їх на рідних теренах. Результатом її творчої праці стала монографія «Диявол у світовій культурі XX століття», книга, яка випередила свій час.
Усі сумнівні ідейки, що зароджувались і визрівали під час їхніх дияволічних сварок на киянівських пагорбах, увійшли до цієї дещо сумбурної, проте, немає сумніву, цікавої книги. І хоч би висловила подяку! Це було б так по-американськи! «Дякую другові юності, під час розмов з яким я збагнула, що неодмінно маю написати цю книгу!»
Якщо в колах і українських, і західних інтелектуалів ім’я Мар’яни Хрипович стало відомим завдяки її науковим працям, то всенародна цікавість до її постаті виникла завдяки гостро проблемним матеріалам у вітчизняних медіа. З її думками можна було не погоджуватись, але до них не можна було ставитися байдуже.
Зі шкіри лізла, щоб привернути до себе увагу! Господи, її вже нема, нема! Вона знайшла страшну — дай, Боже, щоб миттєву, смерть під колесами потяга, і ти, між іншим, дивним чином відчув її смерть, але все ще за інерцією сперечаєшся з нею, як із живою! Ще довго ми не звикнемо, що її нема... Ой, хороше речення!
Ще довго ми не звикнемо до того, що її нема. Ще довго ми будемо полемізувати з нею, як із живою. Такі, як Мар’яна Хрипович, залишаються вічними співрозмовниками живих.
Світла пам’ять про Мар’яну Хрипович, прекрасну жінку, увічнену не лише завдяки технічному прогресу на фотознімках...
Ой же ж любила небіжчиця виламуватися перед усякою фототехнікою!
...але й на полотнах і у скульптурі, назавжди залишиться в нашій культурі...
Ні, культура тут ні до чого, є канон «назавжди залишиться в наших серцях», і це, як Отче наш. Двісті мільярдів разів експлуатується, і все одно без змін... Невже це все? Щось замало як на таку масштабну постать... Так, забув про головне, про фонд Роджера Біста!
Останні два роки свого життя Мар’яна Хрипович самовіддано працювала...
Конкурентам мало не горло перегризла — в прямому значенні! — всім, хто, крім неї, мав необережність претендувати на цю посаду!
...у фундації GIFTED CHILD INTERNATIONAL Усі свої сили віддавала вона допомозі обдарованим дітям України, пропаганді їхньої творчості на батьківщині й за кордоном.
