Наказано вижити - Юліан Семенов

наскоків Державного департаменту і станемо консультувати свої кроки з армією, ті замучать нас погодженнями та субординацією; велике право армії — відкритий удар, завоювання простору; наша справа не має нічого спільного і з цією доктриною. Ми зобов'язані знати все, що відбувається в світі, ми зобов'язані не просто розуміти тенденції розвитку в Римі, Бангкоку, Берліні чи в Мадріді, ми повинні організовувати ці тенденції, ростити людей, формувати думку, готувати заздалегідь партії й прем'єрів, щоб уже потім з ними, тобто з нашими кадрами, працював Державний департамент, а якщо буде потрібно — то й армія. Заради Америки ми готові лишитися в тіні, нехай лаври переможців дістануться тим, хто позує репортерам; великий бізнес, на якому утвердилися Штати, не любить реклами, він віддає перевагу свободі рук в ім'я великого дійства. Гроші у нас є, за роботу треба вміти платити, хто як не Уолл-стріт знає про це; тому ви не маєте права скупитися й розмінюватися на дрібниці; ви повинні підтримувати риск: свободу рук нашим співробітникам гарантовано — тільки за цих умов ми створимо такий апарат таємного дізнання, який буде потрібен Америці віднині і назавжди! Пам'ятайте: думати треба не про сьогоднішній день і навіть не про завтрашній: Німеччина приречена, війну на два фронти не дано виграти жодній державі; наше завдання полягає в тому, щоб уже зараз думати про майбутнє того світу, в якому житиме Америка…

Донован був прекрасним оратором: його двічі висували на пости — віце-губернатора і губернатора Нью-Йорка від республіканців, він умів переконувати — навіть Рузвельта; був сміливою людиною, воював на передовій, тому не боявся брати на себе відповідальність («Єдине, за чим шкодую, — говорив він у вузькому колі друзів, — то це за тим, що був дуже молодий у вісімнадцятому, коли служив у Росії, в нашому експедиційному корпусі; наші йолопи витали в емпіреях: «ось-ось більшовики впадуть самі». А вони самі ніколи не впадуть. Коли б я мав тоді свободу рук, я знав би, як повернути до Петербурга Керенського»); він мав чудові зв'язки з тими, хто платить в Америці. Тому він і почав роботу широко і всеохватно.

— Не лякайтеся найсумнівніших контактів, — безперестану повторював Донован своїм співробітникам. — Шукайте людей скрізь, де тільки можна; коли б я був певен, що запрошення Сталіна на пост віце-директора ВСС принесе успіх справі, я не задумуючись попросив би його зайняти кабінет навпроти мого й підтримував би з ним найкращі стосунки — до того дня й години, коли з Гітлером буде покінчено…

Головним відділом ВСС стало управління досліджень, розвідки й аналізу. Не тільки банкіри, випускники Вест-Пойнта і юристи зібралися тут, а й цвіт американської журналістики, починаючи з Джозефа Олсопа і кінчаючи Уолтом Ростоу. Очолювали роботу професори Шерман Кент[5] і Еврон Кіркпатрік[6].

Але створення другого за масштабом і значенням підрозділу ВСС, названого «відділом робітничого руху», викликало у Вашінгтоні бурю. Перший ударив у дзвони тривоги директор ФБР Джон Едгар Гувер, який ревниво стежив за тим, як Донован розгортає політичний розшук у світі; Гувер, котрий звик бути безконтрольним хазяїном секретної служби в країні, виявився непідготовленим до того, що всі закордонні операції привласнив собі мільйонер з Уолл-стріту.

— Нехай це і не його ідея — створити «робітничий відділ», а полковника Хебера Бланкенхорста, за яким не тільки армія, але й сенатор від Нью-Йорка Роберт Вагнер, — доводив своєму покровителю сенатору Трумену шеф ФБР, — все одно це неприпустимо! Подумати тільки — він запрошує тих, хто зв'язаний з робітничим рухом, у державну установу США! Він призначив шефом цього відділу єврейського юриста Артура Гольдберга[7]; його предки емігрували до нас з Росії.

Трумен, як підтверджує моє джерело, близький до Капітолію, слухав Гувера мовчки, певних відповідей не давав, відбувався жартами, проте всі імена записував на окремих аркушиках паперу.

Взагалі замислитися було над чим: Донован дозволив Гольдбергу запросити у «Відділ» кількох учасників «батальйону Лінкольна», які воювали в Іспанії пліч-о-пліч з російськими комуністами проти військ генералісимуса Франко і льотчиків рейхсмаршала Герінга; більше того, він узяв на роботу тих профспілкових діячів, які раніше активно виступали проти монополій і підтримували страйкарів.

Але Донован посміювався:

— Я уявляю, що буде з Гувером, коли він дізнається, що я запросив в управління «досліджень, розвідки й аналізу» колишнього німецького комуніста Герберта Маркузе. Гувер уміє ловити гангстерів та шпигунів у Штатах, але він нічого не розуміє в міжнародних справах: я не можу працювати з підпільними профспілками в окупованих країнах без допомоги радикалів; ніхто так точно не визначить ситуацію в рейху Гітлера, як Маркузе; настане час, і ми розберемося з нашими лівими, але це буде після того, як вони зроблять усе для перемоги над нацистами і зміцнення наших позицій у Європі, коли там утвориться вакуум.

І все-таки Донована викликали в Капітолій на розмову — звичайно, з «подачі» Гувера. Так само посміюючись, він сказав:

— Якщо ми хочемо мати організацію, котра складається з кристальних — з нашого погляду — людей, яких міряє своєю міркою Гувер, тоді вийде мертвонароджене дитя, бо працюють люди, а не анкети; дайте моїм співробітникам шанс на риск запрошувати в апарат того, кого вони вважають за потрібне. Візьміть до уваги, що відділ контррозвідки ВСС очолює такий відомий усім вам юрист, як Джеймс Мерфі, — він завжди захищав інтереси наших концернів, саме тому й налагодив чудові стосунки з профспілками, особливо лівими, щоб знати про все, що відбувається в стані противника.

Донован говорив це в ті дні, коли перші бюлетені ВСС почали надходити в Білий дім. Готували їх молоді співробітники ВСС Артур Шлесінджер[8], Леонард Мікер[9] і Рей Клайн[10]; інформація була цікава, об'єктивна; від Донована відчепилися, він тільки цього й добивався; руки розв'язані; почали перекидати агентуру в Лондон, Африку, Китай, Індію; пішла справжня робота про запас…

Потім Донован створив МО — відділ моральних операцій, тобто штаб психологічної війни, де писали сценарії радіограм на Німеччину, Італію, Японію; там же випускали листівки для руху Опору в Європі, розробляли кістяки газет для підпілля, підшукували майбутніх редакторів, коментаторів, провідних репортерів, тобто налагоджувався зв'язок з європейською інтелігенцією.

Оскільки у відділ МО треба було залучати людей лівих переконань (бо праві у глибині душі завжди щиро симпатизували фашизмові), Донован, уміло балансуючи, створив СІ — особливий відділ секретної розвідки і СО — відділ спеціальних операцій. Він організував роботу цих ключових відділів таким чином, щоб лівий філософ Герберт Маркузе завжди передавав свій аналіз шефу, а ним був або мільярдер