Наказано вижити - Юліан Семенов
— Ясно, що мене загнали в глухий кут, бригадефюрер. Я гадаю, що за кожним моїм кроком стежать, я відчуваю, що в кожному моєму слові шукають неправду. Що ж, так навіть цікавіше жити. Але вбивати мене — навіть у цьому кабінеті — нерозумно, і обернеться це проти вас страшним, непоправним ударом. Дозвольте йти?
Очі Шелленберга завмерли, щось хворобливе, важке з'явилося в них; але він усе-таки спитав усмішливо й доброзичливо:
— Ви збожеволіли?
— Я не Свіфт, бригадефюрер. Мені, як і всім нам, гарантовано смерть, тільки не від божевілля.
— Поясніть, що ви мали на увазі, коли лякали мене?
— Ні, я цього не зроблю.
— Як ви смієте, Шті…
— Смію! — Штірліц, перебивши Шелленберга, підвівся. — Все кінчено, бригадефюрер. Все. Нема начальників, нема підлеглих. Є розумні люди і є дурні. Є люди освічені, а є люди темні. Поразка роздягає суспільство, оголює добре й погане, ніяких попусків; тільки правда; виживуть ті, хто має голову на плечах, хто знає і пам'ятає. Так що зараз ви зацікавлені в мені аж ніяк не менше, ніж я в вас. А коли ні, то бог з вами. Смерті я не боюсь, бо тайкома, незважаючи на заборону фюрера, вірю у Всевишнього.
Шелленберг підвівся з-за столу, походив по кабінету, з хрустом заклавши руки за спину, потім зупинився біля вікна, заклеєного хрест-навхрест паперовими смужками, щоб шибка не вилетіла від вибухових хвиль, зітхнув і гірко сказав:
— А ви мені дедалі більше подобаєтесь, Штірліц. Який мерзотник! А взагалі все правильно: ми, верхні, програли країну, ви маєте право на позицію, кожному своє. Ідіть. І знайдіть мені в Ейхмана розумного, нещасного, але відчайдушного єврея. Він має вступити в контакт з рабином швейцарської общини в Монтре і з екс-президентом Швейцарії Музі — як мій особистий представник. А от чим від торгуватиме і по якій ціні, я скажу вам після того, як ви мені доповісте: «Він готовий до діла, і якщо він нас зрадить, я пущу собі кулю в лоб». Такий поворот вас улаштовує?
Штірліц кивнув і стомлено сказав:
— Хайль Гітлер!
…Мюллер дивився на Штірліца важко, зосереджено, з відвертою неприязню.
— Так, — сказав він нарешті, — ви правильно вичислили мої ходи. Я справді ввійшов у діло. Так, я справді домовився з Шелленбергом про координацію деяких кроків. Так, справді, готую ті досьє, якими можна буде торгувати в недалекому майбутньому з людьми Даллеса. Так, справді, мій шофер Ганс повідомлятиме мені про вас усе, але найдужче він повинен стежити за тим, щоб Шелленберг не ліквідував вас, коли ви зробите те, що він вам доручив. Тому не поспішайте, Штірліц. Не поспішайте! Ви повинні стати потрібним Шелленбергу в такій мірі, щоб він без вас заплавав. Відомий вам цей боксерський термін? Чи ви більше знаєтесь на тенісних? І не здумайте так відкрити себе перед Борманом, як відкриваєтесь переді мною. Ми з Шелленбергом, на жаль, змушені цінити розум інших: Борман не має цієї риси, бо ніколи не вів практичної роботи; давати вказівки легко, провести їх у життя — набагато складніше.
Мюллер підвівся, підійшов до сейфа, відчинив масивні двері, вийняв папку, поклав її перед Штірліцом:
— Це досьє адмірала Канаріса. Не зважайте на грайливість стилю, — нещасний, на жаль, був невиправним оригіналом, але те, що тут зібрано, прояснить, чому я сподіваюся на порятунок. Я маю на увазі сутичку американців з росіянами, бо тільки це дасть нам можливість лишитись. Читайте, Штірліц, я вірю вам, як собі. Читайте, вам це треба знати…
«Джерело, близьке до Білого дому, повідомило мені, що іще влітку сорок першого року президент Рузвельт дав вказівку створити ВСС — «Відділ стратегічних служб»[4], організацію, якій ставили в обов'язок займатися політичною розвідкою і «чорною пропагандою», спрямованою проти країн осі.
Справу цю курирує п'ятдесятивосьмирічний Вільям Джозеф Донован, якого називають «диким», — республіканець школи президента Гувера, тобто прихильник «сильної руки»; явний противник правлячої демократичної партії Рузвельта; ірландський католик, тобто бунтар за вдачею, що відкидає будь-які авторитети, крім, звичайно, свого; мільйонер, хазяїн адвокатської фірми, що обслуговувала некоронованих королів Уолл-стріту. Після призначення шефом ВСС «дикий Білл» зразу ж вступив у конфлікт з дуже близькою Рузвельтові людиною — з драматургом Робертом Шервудом, з тим, хто писав кістяки всіх промов президента і кого одного з перших було направлено на роботу у «Відділ».
Будь-яка ідея втілюється на практиці під впливом того, хто керує повсякденною роботою; завжди у найідеальніший задум корективи вносять не ті, які придумали, а саме ті, які взялися за те, щоб видумку зробити дійсністю.
За первинним задумом Рузвельта все було сконструйовано таким чином, щоб ВСС підкорявся об'єднаним штабам армії, флоту і авіації, але Донован, ветеран першої світової війни, нагороджений трьома вищими нагородами Америки, зміг сепарувати ВСС від армії і флоту.
Донован був чудовим тактиком і вмів хитрувати: він набрав до ВСС багато таких співробітників, що закінчили Вест-Пойнт, тобто вважалися людьми армії, кадровими військовими, — це заспокоїло генералів; потім «дикий Білл» розчинив двері ВСС для «цивільних» — для тих, хто представляв інтереси корпорацій та банків. А оскільки так уже повелося в Америці, що навчальні заклади дістають фінансову підтримку не від держави, а від корпорацій, відслужуючи їм за це наукою, то разом з керівниками промисловості й фінансів до ВСС прийшла провідна професура найпрестижніших університетів.
Коли Донован зібрав навколо себе штаб вірних йому людей, серед яких на перших порах виділялися представник «Юнайтед Стейтс стіл корпорейшен» Луїс Рім, магнат з Гаваїв, мультимільйонер Атертон Річардс, професор Гарвардського університету Джеймс Крафтон Роджерс і банкір з Нью-Йорка Джеймс Варбург, начальник ВСС сказав:
— Друзі, починаючи будь-яку роботу, треба усвідомлювати, яким ми хочемо бачити її результат. Якщо працювати, озираючись на бюрократів з Державного департаменту, ми не зрушимо я мертвої точки; дипломатія — наука легальних можливостей, тоді як наша справа нелегальна з самого початку. Якщо ми вирішимо підстрахувати себе від
