Наказано вижити - Юліан Семенов

— Можемо зараз з'їздити?

Лорх заперечливо похитав головою:

— Я можу привезти його завтра під вечір.

— Було б добре зробити це сьогодні… Ніяк не вийде?

— Ні, я мушу бути на роботі о шостій, а ми тільки о п'ятій повернемося.

— Ждіть мене завтра чи післязавтра. Цілу добу. Викличіть лікаря, замотивуйте хворобу, але зробіть так, щоб ви були на місці. Ваш телефон не змінився?

— Ні.

— Я можу подзвонити… В мене досить складна ситуація… Мені зараз важко розпоряджатися своїм часом, розумієте… Ви все ще працюєте собачим перукарем?

— Так, але зараз доводиться стригти й людей… Тому я їжджу рано-вранці в госпіталь…

— Ваш телефон у довідковій книзі, як і раніше, зв'язаний з вашою професією?

— Так.

— Скільки ще залишилося собачих перукарів у місті?

— Дві дами, вони спеціалізуються на пуделях. Чому ви шепочете? Я цілком надійний.

— Звичайно, звичайно, — так само беззвучно відповів Штірліц. — Я не маю сумніву у вашій надійності, просто я стомився і в мене нерви на грані, пробачте…

— Хочете міцного чаю?

— Ні, спасибі. Може, вам подзвонить мій… одним словом, шофер. Його звати Ганс. Він приїде за вами — якщо не зможу я — на моїй машині. Номер машини есесівський, не лякайтесь, усе гаразд. Стригтимете мого пса в тому разі, коли я сам не зможу прийти до вас. Але я повинен прийти до вас неодмінно. Ось текст шифровки, передайте її завтра до мого приходу.

«Шелленберг дійсно почав нову серію таємних переговорів у Швейцарії і Швеції. Контрагентами називає Бернадота — в Стокгольмі і Музі — в Монтре. Мені доручено підготувати для перекидання в Стокгольм, в оточення графа Бернадота, якусь Дагмар Фрайтаг, філолога, тридцяти шести років, залучена до роботи Шелленбергом після арешту її чоловіка, комерсанта Фрайтага, за висловлювання проти Гітлера. Мюллер приставив до мене свою людину, Борман, мабуть, поінформований про контакти з Заходом, бо зажадав від мене зробити все, щоб факт переговорів з нейтралами, які насправді представляють Даллеса, був поки що найвищою таємницею рейху, найбільше він не хоче, щоб про це дізнався Кремль. Юстас».

…Мюллер вислухав керівника особливої групи спостереження, пущеного за Штірліцом, записав адресу Лорха й сказав:

— Спасибі, Гуго, чудова робота, знімайте з нього ваші очі, мабуть, він поїде зараз до цієї самої Дагмар Фрайтаг. Відпочивайте до ранку.

Потім Мюллер запросив доктора філології штурмбанфюрера Герберта Ніче з відділу дешифрування й запитав його:

— Докторе, якщо я дам ряд слів з ворожої радіограми, ви можете її прочитати?

— Яка довжина колонки цифр? Скільки слів вам відомо з тих, що зашифровано? Які це слова? Міра достовірності?

— Хм… Та краще б вам не знати цих слів… Ви розкасуйте ті слова, котрі я вам назву по групах, що працюють поза нашим приміщенням… Слова, котрі я вам назву, небезпечні, докторе… Якщо їх знатиме хтось третій у нашій установі, я не дам за вас і понюшки тютюну… Отже, ось ті слова, які обов'язково звучатимуть у шифрограмі… «Дагмар», «Стокгольм», «Фрайтаг», «Швейцарія», «Даллес», «Мюллер», «Шелленберг», «Бернадот»; цілком можливо, що з провокаційною метою будуть названі святі для кожного члена партії імена рейхсмаршала, рейхсфюрера і рейхслейтера. Більше того, цілком можливо, що згадуватиметься ім'я великого фюрера німецької нації… Я не знаю, який буде шифр, але, мабуть, він виявиться таким же, яким оперувала російська радистка…

— Та, яку заарештував Штірліц? У госпіталі?

— Еге. Штірліц зумів виявити її саме в «Шаріте», ви цілком праві.

Мюллер витяг із сейфа перехоплені шифровки, поклав їх на стіл перед Ніче й сказав:

— Поки суд та діло, спробуйте помудрувати з цими цифрами, підставивши сюди такі слова… «Вольф», «Даллес», «Шлаг», «пастор», «Мюллер», «Швейцарія», «Берн», «Шелленберг»… Можуть згадувати імена Гіммлера і Бормана в паскудному, наклепницьому підтексті. Якщо не всі, то більшість цих слів, я думаю, є в цих цифрах… Я залишусь ночувати тут. Так що дзвоніть, Шольца я попередив, — він мене негайно розбудить…

Шольц розбудив його о шостій, коли вже світало; небо було високе, попелясте; сьогодні не бомбили, тому не було димних пожарищ і не літала ще тепла, невагома крематорська кіптява.

Доктор Ніче поклав перед Мюллером розшифрований текст:

«Шелленберг з санкції Гіммлера має намір вести переговори у Швейцарії з американцями. Мені санкціоновано свободу дій, негайно потрібний зв'язок, детальне донесення передасть пастор, якого я переправляю в Берн. Юстас».

Мюллер заплющив очі, а потім м'яко загойдався в кріслі — сміх його був беззвучний, він хитав головою і гмукав, ніби застудився на вітрі. А коли йому передали шифровку, яку надіслав Штірліц через Пауля Лорха після його розмов з ним, з Мюллером, з Шелленбергом і з Борманом, шеф гестапо відчув таку втіху, таку солодку радість, якої він зазнав лише в дитинстві, допомагаючи дідусеві працювати в полі навесні, коли наступала пора догляду за саджанцями на їхньому винограднику.

Він мав право на таку радість.

Він домігся того, що Штірліц став сліпим виконавцем його волі: віднині питання можливої конфронтації між Кремлем і Білим домом перестало бути абстрактною ідеєю. Якби таке сталося — Мюллер врятований. А втім, шанси його і Бормана на порятунок збільшились незмірно, навіть якщо збройної конфронтації між росіянами й американцями не станеться — все одно, розвідка червоних не може не зацікавитися тим, як і надалі реагуватимуть на мирні переговори Борман і він, Мюллер; від них же залежить, припинити їх чи навіть сприяти, щоб вони продовжувались…

Опори майбутнього реваншу

Борман виїхав з Берліна на світанку.

Він відправився у Потсдам; тут, у лісі, в невеличкому особняку, обнесеному високою огорожею, що охоронялась п'ятьма ветеранами НСДАП і трьома офіцерами СС, яких виділив Мюллер, доктор Менгеле обладнав спеціальну лабораторію «АЕ-2». Так закодовано називався його госпіталь, найвища таємниця Бормана, про яку він не доповів фюрерові.

Саме сюди привозили — вночі, в машинах із заштореними вікнами — тих кандидатів, яких за його особистим дорученням відбирали для нього найдовіреніші люди рейхслейтера.

Менгеле робив тут пластичні операції; першого прооперували оберштурмбанфюрера СС Гросса, сина «старого борця», друга рейхслейтера, що захищав його на судовому процесі в двадцятих роках. Саме він підказав адвокатам ідею кваліфікувати вбивство, яке вчинив Борман, як акт політичної самооборони в боротьбі з більшовицьким тероризмом. Тепер, через двадцять два роки, Борман зорієнтував молодшого Гросса на майбутню роботу в сіоністських колах Америки; хлопець закінчив Ітон, його англійська була бездоганна, працював під керівництвом Ейхмана, допомагав Вальтеру Рауфу, коли той випробовував свої душогубки, де знищували єврейських дітей.

Менгеле змінив Гроссу форму носа, зробив обрізання й переправив татуйований есесівський номер на