Вовкулаки не пройдуть - Валерій Павлович Лапікура

- Я ж вам казала, що тільки слухаю, що люди говорять. Навіть не розпитую навмисне. Ви всі занадто довіряєте папірцям і телефонові. От наприклад: подзвонили до моргу вчасно. Там відповіли, що нікого схожого немає, ви й заспокоїлися. Замість піти і на власні очі перевірити. Там же не сотня лежить, самі ж казали - ми не Київ.

- Один-нуль. Будь ласка, далі.

- Про те, що у районному морзі бардак, я ще коли почула?… ой, та це ж якраз того дня було, коли Семен Григорович на поминки поїхав! Про плутанину з покійниками розповідали… не пригадую, хто, але це не важливо. Друге: наше агентство ОБС…

- Що-що?

- Одна Баба Сказала. Про те, що у нас учитель зник, знають, здається, вже навіть у Молдавії. Тому якби з’явився десь хтось незнайомий, одразу би до нього приміряли: а це не той, котрого у Великих Колодах шукають?

- Та ми ж теж фотографії і орієнтировки розіслали…

- А їх хтось зараз читає? Ви своє фото повісьте на щиті “Їх розшукує міліція”, станьте поряд - і побачите. Всі йтимуть повз і ніхто й не почухається.

- Жартики у вас, Маріє.

- Та ні, зараз не до жартів. Отож - ворогів у Панченка не було, зла на нього теж ніхто не тримав, з підозрілими елементами не водився. Що ж виходить? Нещасний випадок. Він не мисливець - на відміну від вас, зимовою риболовлею теж не захоплювався. Тому ні в лісі, ні під льодом нема чого шукати. Що залишається? Нещасний випадок.

- А хулігани?

- А що хулігани? Чи ви їх не знаєте? Якби побили, то так би на дорозі й кинули. Перший-ліпший перехожий наштовхнувся б і в міліцію подзвонив. То що залишається? Хтось машиною збив, він же й приховав.

- Можна було в кювет скинути і снігом присипати…

- Це б забагато часу забрало, та й люди б могли побачити. Ще ж не пізно було.

- А це ви звідки знаєте?

- Чоловік куми розказав, котрий з адміністрації. Він теж на тих поминках був і бачив через вікно, як Панченко з порожньою каністрою йде у бік станції. Через вікно побачив, отже надворі ще видно було. А цей що вам розповідав? “Ка-ве-ен” із сином дивився, коли тіло підкинули? Подивіться у програмку: “ка-ве-ен” іде тоді, коли вже добряче темно. Каже - ще теплого привезли? Бреше! Покійний на той час уже і охолов, і задубів.

- Два-нуль, Маріє. Такі алібі лише з переляку придумують.

- А чого тобі боятися і алібі вигадувати, якщо ти не винний? Але то вже я потім подумала. А спершу - що це зробив хтось просто до моргу причетний. Тіло кудись тягати - небезпечно. А так - зробив вигляд, що у лікарню збирається везти, а завіз… от куди можна завезти тіло, щоб приховати вже напевне?

- Три-нуль! І знаєте, Маріє, тільки-но люди почують, що ми Рейтаровських… чи як їх там - Баринових у капезе зачинили, то одразу свідки з’являться! Мовляв: пригадав, як на власні очі бачив підозрілу машину, до якої водій запихав людину, підозріло схожу на мертву.

- Еге ж! А не повідомив одразу, бо подумав, що то кум кума п’яного додому везе. Щоб ви знали - найлегше казати правду про те, до чого сам не причетний.

- Здається, зрозумів хід ваших думок. Але чому вас осінило, що поховання мало статися саме сьогодні? Ви ж не сказали: пошукай. Ви сказали: подивись, чи нікого не ховають.

- Спочатку про те, чому поховають, а вже потім - чому саме сьогодні. Дивіться: я за своїм Олексою давно спостерігаю. Як у нього щось не виходить, по службі, то він полається, побурчить, на вас поскаржиться - і починає все спочатку. І то не він один, то ви всі у міліції такі. І не лише я це знаю. Той, хто заховав мертвого Панченка до моргу, розумів, що так щастить, як із тим дзвінком, лише раз. Вдруге ніхто дзвонити не буде. Прийдуть і обнишпорять усі куточки. І з документами звірять. Вихід один - пошвидше прикопати. Та так, щоб люди не бачили. А коли? Морг у нас міжрайонний, щодня з ранку до вечора то привозять, то забирають. Крім одного-єдиного дня.

Я навмисне хвилинку помовчала, дочекалася, доки Діденко вигукне: Маріє, не сотайте жили, кажіть! І тоді пояснила, як пояснював би батюшка останньому на селі атеїстові:

- На Йордан! Свято з Двунадесяти головних. Ніяких похоронів і панахид! Тож ніхто під ногами не плутатиметься і зайвих питань не підкидатиме. І на цвинтарі порожньо, бо всі коло ополонок - воду хрестять.

- Ваша перемога в силу явної переваги! А Рейтаровські? Ви їх теж із самого початку підозрювали?

- Ні, отут уже моєму свекрові дякувати треба. А я би старшого нізащо не пізнала, бо бачила лише раз у житті, та й то дуже давно. Але спасибі кумі, котра мене вчора ввечері прогулятися вивела. Ми на женишка, Вадіка нарвалися. Я тоді ще не знала, чий він синок, але зрозуміла, чому він майбутній тещі не подобається. По-перше, п’яний до машини сідав, та ще й за кермо, а по-друге, ляпнув таке, що мене зачепило: як когось зіб’ю, то батя знову прикопає. Звернули увагу? Знову! От недаремно у Вікторії до нього душа не лежала.

Діденко вхопився за голову:

- То це що виходить? У вас уся сімейка - детективи?

- У нас родина - нормальні люди.

- Ага… підрозділ сімейної