Твердиня - Максим Іванович Кідрук

Щойно гори залишились позаду, Джейсон Х’юз-Коулман розслабився і повеселішав. Він перекинувся кількома жартами з молодим (на вигляд молодшим за Левка) штурманом Джимом Ломбарді (його місце в кабіні було найближче до Джейсона), розреготався, ляснувши по щоці й спостерігаючи, як очунює його стрілець, що закуняв через хитавицю в салоні, і безперестану щирив доглянуті зуби. Крім нього й Левка в салоні сиділи троє: два амбали зі «служби безпеки» й один молодий перуанець.

Левко сидів у кріслі біля правих дверцях (навпроти сивочолого) і дивився на пустелю крізь круглий ілюмінатор. Зненацька він помітив ідеально прямі лінії, що перетинали плато в усіх напрямках, подекуди утворюючи прості геометричні фігури: трикутники, трапеції. «Мі-17» ішов достатньо високо, щоб бачити, що лінії тягнуться на кілометри. Хлопець ніколи не був у цьому місці, але одразу впізнав його.

— Це Наска?

— Ага, — кивнув Джейсон і без причини підморгнув Левку. Якби українець не сидів поряд із ним весь політ, то подумав би, що сивочолий заклав за комір кілька келихів віскі або ж нюхнув добрячу порцію кокаїну.

Левко повернувся до споглядання візерунків на землі, коли Джейсон посмикав його за футболку. Хлопець зиркнув на чоловіка. Той жестом попросив Левка нахилитись (через шум двигунів і чахкання лопатей потрібно було напружуватись, щоб чути один одного).

— Це, щоб ти знав, Віктор Шако, — промовив чоловік, показуючи пальцем на пілота. — Він, як і ти, українець.

Левко кліпнув, а тоді, зважаючи на піднесений настрій сивочолого, вирішив підіграти:

— Без дурні?

— Без дурні, пацан! Чого б то мені тебе обманювати? Віктор народився в Штатах, але батьки приїхали з України.

Джейсон замовк. Почекавши, Левко набрався духу й озвався:

— Джейсоне!

— Га?

— Можна я дещо спитаю?

— А якщо я скажу «не можна», то ти, типу, не питатимеш?

Хлопець попервах схотів витиснути з себе мляву посмішку, але вчасно схаменувся, згадавши вранішню лекцію…

(ви не ставите запитання — ви робите, що я наказую!)

…і подумавши, що панібратські загравання можуть погано скінчитись.

— Ні, сер, не питатиму.

Офіційна відповідь отверезила Джейсона, і він начепив на обличчя звичну зневажливо-глумливу маску.

— Валяй, українцю.

— Це ви підвісили мертвяка біля нашого табору?

Секунду чоловік стримувався, а потім зморшки довкола очей затанцювали, а з рота порснув нестримний регіт:

— Ха-ха-ха-ха-ха!

— Чому ви смієтеся? — Левко пожалкував, що спитав. «Він направду псих».

— Ха-ха-ха! — З язика злетіли тонкі цівки слини і впали на підборіддя. Джейсон стер їх долонею і тільки після цього перестав реготати. — Ти, мабуть, думаєш, що ми якісь психи, і грохнули нещасного негра, тільки щоб налякати студентів? — Загалом він був недалеким від істини: Левко саме так і думав. — Чорт, Лео, невже я схожий на ідіота?

«Ви схожі на дуже небезпечного ідіота, який не далі як позавчора хотів зламати ногу моєму приятелеві просто через те, що той невчасно розкрив рота».

— Ні.

— Якщо ти справді хочеш знати, то так: це ми підкинули вам ніґера. — Х’юз-Колуман двічі пирхнув, не стримався і знову залився гоготанням. — А що, гарно вийшло? Ви ж там повсирались, ге?

Хлопець скулився, згадавши, як побачив понівечену чорну голову з виваленим язиком у промені Семенового налобника.

— Збіг обставин, — сказав чоловік, наче це щось пояснювало. — То був Ерл Лембе, працівник, що відповідав у нас за водогін та електрику. Ерл помер 10 серпня, трохи більш ніж за добу до того, як ми його вам… показали, хе-хе.

— Чому? — занімілими губами витиснув Левко. Щелепа в місці, де вибили зуб, досі боліла.

— Що «чому»? Чому помер чи чому показали? — Джейсон насупився, міркуючи, як би краще пояснити. — У Ерла були камені в жовчному. Якщо камені маленькі, людина може жити, не підозрюючи про їх існування, лише зрідка, після порядної трапези, відчуваючи біль у правому підребер’ї. На жаль, камені в Ерла були великими. Тижні два тому один з камінців закупорив канал, по якому жовч поступає в черевну порожнину; Ерл їв, печінка виробляла жовч, а та, не маючи виходу, накопичувалась у жовчному. Їжа не перетравлювалась, печінка витискала ще більше жовчі, яка, своєю чергою, ще сильніше тиснула на стінку міхура. Спитаєш у Ірландця, бо я не пам’ятаю, він скаже, якого тиску може досягати жовч у жовчному. Якби такий тиск прикласти до очних яблук, вони повистрелювали б на три метри з очниць. Круто, ге? Словом, Ерлу боліло. Ерл землю гриз від болю. Ірландець почав колоти йому наркотики, і це на якийсь час знімало біль, але не вирішувало проблеми: камінь не проходив. Почалось запалення, жовчний міхур наповнився гноєм і болів уже так, що бідоласі не допомагав навіть героїн. Зранку 10-го гній прорвав стінку жовчного, вилився у порожнину між органами, і до обіду Ерл Лембе врізав дуба. — Чоловік плямкнув губами, як дитя над зламаною іграшкою. — Ввечері ми з Амаро придумали, як із користю використати тіло Ерла (хлопцю вже було все одно). Для ліпшого ефекту Роджер виламав йому нижню щелепу, після чого Луїс і Боб вночі притягли Ерла до вашого табору… Як бачиш, збіг обставин, — повторив Х’юз-Коулман, — якби Ерл помер на день раніше, ми б, напевно, просто його поховали, якби протягнув ще два дні, ти мав би приємність побувати на його похороні.

Левко притисся до ілюмінатора, даючи зрозуміти, що не хоче продовжувати розмову, і не думаючи, як цей рух сприйме Джейсон. Чоловік нахилив корпус іще далі і уперся ліктями в коліна. Він не все сказав.

— Здогадуюся, що в тебе на думці, — вів далі сивочолий, — але не раджу сприймати ситуацію чорнішою, ніж вона є насправді. Ерл Лембе розумів, на що йшов. У контракті, який підписав кожен учасник проекту, є окремий пункт, у якому до відома найманого працівника доводиться, що в разі смертельного поранення, тяжкої травми чи хвороби, що нестиме загрозу життю, на професійну й невідкладну медичну допомогу розраховувати не варто. Так, я знаю, що Ерла можна було врятувати простою операцією з видалення каменів із жовчного міхура (зараз їх проводять малоінвазивним способом, спеціальними маніпуляторами, навіть не розрізаючи черевної порожнини), але я не міг завезти його до