Що впало, те пропало - Стівен Кінг

— Я радий, що зміг зв’язатися з тобою, перш ніж ти утнув подібну дурість. Ти не повіриш, але зараз я звертаюся до тебе як друг.

— Ви маєте рацію, — говорить Піт. — Я не вірю цьому. Ви намагалися мене вбити.

— Ти ще більш мені не повіриш: я радий, що не зробив цього. Бо тоді я б ніколи не дізнався, де ти сховав записники Ротстайна.

— І ніколи не дізнаєтеся, — говорить Піт і додає: — Я звертаюся до вас як друг. — Він вже відчуває себе більш врівноваженим. Червоні Губи не женеться за ним і не рухається до Сикоморової вулиці. Він ховається в книжковому магазині й розмовляє з ним по міському телефону.

— Ти так думаєш зараз, бо не дивишся в майбутнє. А я дивлюся. Розклад такий: ти пішов до Енді продати йому записники. Він спробував тебе шантажувати, тому ти його вбив.

Піт нічого не говорить. Не може. Він уражений.

— Пітере? Ти мене чуєш? Якщо ти не хочеш провести рік у виправній колонії для неповнолітніх злочинців «Ріверв’ю», а потім ще років двадцять у «Вейнсвіллі», краще тобі мене чути. Я побував в обох, і можу сказати тобі: це не місце для молодих людей із незайманою попкою. У коледжі буде набагато краще. Тобі так не здається?

— Цими вихідними мене навіть не було в місті, — каже Піт. — Я їздив зі школою до будинку відпочинку.

Червоні губи не бариться з відповіддю.

— Отже, ти зробив це до від’їзду. Або в неділю ввечері, коли повернувся. Поліцейські знайдуть твоє голосове повідомлення — я його зберіг. До того ж є DVD камер спостереження, на яких видно, як ти сваришся з ним. Я забрав ці диски, але подбаю про те, щоб поліція отримала їх, якщо ми не дійдемо згоди. Не забудь про відбитки пальців. Вони знайдуть твої на дверній ручці його кабінету. Мало того, вони знайдуть твої відбитки на знарядді вбивства. Я гадаю, ти міцно сів у калюжу, навіть якщо можеш відзвітувати про кожну хвилину цих вихідних.

Піт із тривогою розуміє, що навіть цього не може. У неділю він пропустив геть усе. Він згадує, як міс Брен — вона ж Брен Стокер — стояла біля дверей автобуса якихось двадцять чотири години тому з мобільним телефоном в руці, збираючись дзвонити 911, щоб повідомити про зникнення учня.

«Вибачте, — сказав він їй. — У мене живіт прихопило, і я вирішив, що потрібно погуляти, подихати свіжим повітрям. Мене нудило».

Він так і уявляє, як вона заявляє на суді, що так, Пітер, дійсно, мав хворобливий вигляд того дня. І чує, як обвинувач говорить присяжним, що будь-який підліток, імовірно, буде мати хворобливий вигляд після того, як сокирою порубає на фарш підстаркуватого торговця книжками.

Шановні присяжні, пані та панове, я пропоную вам наступну версію: тієї неділі вранці Піт Сауберс повернувся попутною машиною в місто, тому що в нього була призначена зустріч із містером Халлідеєм, який шантажував його і гадав, що містер Сауберс нарешті вирішив поступитися й прийняти його умови. Тільки містер Сауберс не збирався поступатися.

«Це жах якийсь, — думає Піт. — Те саме, що знову мати справу з Халлідеєм, тільки в тисячу разів гірше».

— Пітере? Алло?

— Ніхто в це не повірить. Ні на секунду. Тільки-но дізнаються про вас.

— А хто я, якщо конкретно?

«Вовк, — думає Пітер. — Ти — великий і страшний сірий вовк».

У неділю його, напевно, бачили, коли він бродив навколо будинку відпочинку. Безліч людей, тому що він переважно тримався доріжок. Хто-небудь напевно запам’ятав його і розповість про це. Однак, як сказав Червоні Губи, залишається ще час до та після поїздки. Особливо вечір неділі, коли він попрямував одразу до своєї кімнати й зачинився в ній. У «CSI: Місце злочину»[125] і «Криміналісти: Мислити, як злочинець»[126] поліцейські експерти завжди визначали точний час смерті вбитого, але хто знає, як воно насправді буває. Піт цього не знає. І якщо в поліцейських з’явиться підхожий підозрюваний, відбитки пальців якого є на самому знарядді вбивства, час смерті можна буде й переглянути.

«Але я повинен був кинути в нього сокиру, — думає Піт. — Це єдине, що було в мене під рукою!»

Вважаючи, що гірше вже бути не може, Піт опускає очі й помічає плями крові на коліні.

Кров містера Халлідея.

— Але я можу все владнати, — проникливо каже Червоні Губи. — І, якщо ми домовимося, я це зроблю. Я можу витерти відбитки твоїх пальців. Я можу стерти запис голосового повідомлення. Я можу знищити DVD-диски. Усе, що потрібно від тебе, це сказати мені, де знаходяться записники.

— Типу, я повинен вам вірити!

— Ти повинен мені вірити. — Тихо. Скрадливо. Розумно. — Подумай про це, Піте. Якщо тебе винести за дужки, убивство Енді буде виглядати, як спроба пограбування. Робота якогось випадкового психа або схибленого метамфетамінника. Так буде краще для нас обох. Якщо ж ти залишаєшся у грі, спливає існування записників. Навіщо мені це треба, скажи, будь ласка?

«Тобі буде все одно, — думає Піт. — Тобі не потрібно буде ні про що турбуватися, коли знайдуть мертвого Халлідея в його кабінеті. Ти сказав, що побував у Вейнсвіллі, отже, ти колишній зек, і ти знав містера Халлідея. Скласти це разом, і ти теж стаєш підозрюваним. Твоїх відбитків там не менше, ніж моїх, і я не думаю, що ти можеш витерти їх усі. Що ти можеш зробити — якщо я тобі дозволю, — так це взяти записники й піти. А коли ти підеш, що завадить тобі послати в поліцію ці DVD, просто на зло? Щоб помститися мені за те, що я поцілив в тебе тим графином із випивкою і пішов? Якщо я погоджуся з тобою…»

Думку він закінчує вголос:

— Мені буде тільки гірше. Що б ви не говорили.

— Запевняю тебе, це не так.

Він говорить, як адвокат, один із тих слизьких типів з ідеальним волоссям, які з’являються в рекламі на кабельних каналах пізно вночі. Лють повертається й змушує Піта витягнути спину на лавці, як від удару електрикою.

— Ну тебе нахер. Ти ніколи не отримаєш цих записників.

Він обриває дзвінок. Телефон майже миттєво знову починає дзижчати у нього в руці. Той самий номер, Червоні Губи знову дзвонить. Піт натискає «ВІДХИЛИТИ» і вимикає телефон. Зараз йому треба подумати так добре й так напружено, як він не думав ще ніколи в житті.

Мама й Тіна — вони найважливіше. Він повинен поговорити з мамою, сказати, що