Червоний горобець - Метьюз Джейсон
Бенфорд, погоджуючись, кивнув. Цей парубок бував по той бік, заглядав у дуло ФСБ на ворожих вулицях Москви. І Бенфорд знав вразливі місця будь-якого агента, що може налякати його керівника. «А Нейт не пасе задніх», — задоволено подумав він.
***
У Бенфорда були «Оріони», й він тримав їх якнайдалі від людського ока, нікому не позичав. Та й кому потрібні ці дідугани — команда старших офіцерів служби спостереження на пенсії? Торохкітливі машини, чорні шкарпетки й сандалі, біноклі орнітологів-любителів. Розмір команди варіювався, збільшуючись або ж зменшуючись залежно від особистих розкладів, візитів онуків чи призначень до лікаря. В цьому й полягала вся суть «Оріонів» — повільних, терплячих, вдумливих, — яка робила їх настільки ефективними. Їх було неможливо зачепити провокативними контрманеврами. Вони спостерігали, вичікували, з’являлися й зникали. Вони легенько погладжували свої цілі, обережно принюхувались, накочувались і спадали, як той приплив. Але вже як вчепляться, то ніколи не відпустять.
А ще вони вміли користуватися Лазом. Лише певні типи груп спостереження вміли правильно користуватися Лазом — зовсім інакшою формою прикриття, філософією, різницею між псом, що мчить за машиною, і котом, що не зводить ока з пташки. З часом вони напрацювали його. «Оріони» довели його до досконалості, цей восковий олівець, яким креслять по ламінованих мапах, загальний вектор компаса, заданий кроликом, який, зрештою, є всього лиш людиною. Не зважайте на викрутаси й повороти, розвороти й нірки, просто скажіть мені, куди він біжить, куди прямує.
Подивитися на «Оріонів» призначали федеральних експертів зі спостереження, хотіли натренувати інші групи, щоб і ті приносили такі ж результати, хотіли почепити ярлик на їхню чорну магію. «Передбачуване прикриття, засноване на аналізі профілю», — писали про них. «Ситуативні проекції на додачу до таємного спостереження», — писали про них. «Передчасне розкриття, спричинене “маршрутом слідування”, збалансоване послабленням допустимого ризику», — писали про них.
Самі лише нісенітниці, сказали «Оріони». Вся річ полягала в тому, щоб виробити відчуття, висунути здогад, скористатися шансом. Федерали тільки кліпали очима. «Лишень задумайтесь про це, — сказав шістдесятивосьмирічний член групи, котрий на початку своєї кар’єри прослуховував телефонні переговори ГРУ через Берлінський тунель. — Ми як та амеба. Ну, знаєте: протоплазма, ми гнучкі, м’які, можемо розтягуватися в який хочеш бік, розтікатися по краях». Експерти лише ввічливо усміхнулися. І як же, в дідька, записати це в устав?
Під час вуличних демонстрацій експерти шукали «Оріонів» на характерних позиціях для груп спостереження. Однак ті кудись позникали. Та яке ж це спостереження, за об’єктом же ніхто не стежить, де група? Але коли на місце приїздив кролик, «Оріони» вже чекали на нього, запарковані по сусідству, в парку, на перехресті, вичікуючи настільки тихенько, що їх ніхто не помічав. Безглузді ідеї, алхімія, казали федерали, красно дякуємо. Тож «Оріонів» залишили Бенфорду.
Отже, вони почали наглядати за Головим і оцінювати його. Поважний джентльмен, але все одно прото-комуняка, вкрадливий і незворушний. Дізнайтеся про нього якнайбільше, сказав Бенфорд, і не забувайте про його команду КС. Не поспішайте, спостерігайте, залишайтесь невидимими.
— Ну що ж, — сказав Бенфорд, — треба на деякий час усунути містера Голова від роботи.
Наступного ж ранку федерали вже були біля посольства Російської Федерації на Вісконсин-авеню, зіщулившись у своїх краун-віках, одягнені в «Оклі», з виразами «взяти» на обличчях і двісті п’ятдесятьма конями під капотами.
***
Закриті сесії СКРК, присвячені обговоренням «справ розвідки», проводили в кабінеті 216 будівлі Сенату імені Гарта на Констітюшн-авеню. Позначена в адресних книгах Конгресу як СГ — Сенат Гарта, — ця будівля була дев’ятиповерховою вежею з чорного скла і мармуру, зовсім не така, як елегантніші неокласичні сенатські будівлі імені Дірксена та Рассела. Бенфорд приїхав сам, перетнув високий атріум і вийшов на сходи до другого поверху. В кабінеті 216 він спершу увійшов у приймальню, записався в охоронця за стійкою і здав мобільний телефон. Крізь відчинені сірі сталеві двері Бенфорд ступив до зали засідань. Він прийшов зарання, і в залі не було нікого, крім асистентів, що розкладали папки на місцях, розташованих на підвищеній дубовій платформі. Атож, платформа на підвищенні, подумав Бенфорд. Сенатори ж бо люблять дивитися на доповідачів з висоти.
Плетиво мідних дротів, що повсякчас пульсували енергією, невидиме за мармурово-дерев’яними панелями стін, оповивало стелі та підлоги зали засідань, аби застрахуватися, що коли клямки щільно замкнуть сталеві двері, прилігши до мідної пружини довкола рами, жодні звуки не проникнуть і не покинуть залу.
У 1980-х, у спробі підслухати важливі засідання СКРК, росіяни спланували операцію залишити в залі пристрій для запису, який можна буде забрати пізніше: проста техніка, щоб обійти той електронний пояс вірності. Цей зухвалий план зіпсував прибиральник, який знайшов пристрій (приклеєний під стільцем у галереї для слухачів під час однієї з доволі рідкісних відкритих сесій комітету) і заніс до поліції Капітолію, котра відразу ж передала його ФБР. Замість того, щоб замінити пристрій і роками годувати совєтів дезінформацією, подумав Бенфорд, оглядаючи урочисту кімнату, у ФБР неабияк зраділи «іноземній знахідці» — пристрою для підслуховування, залишеному супротивником, — і розчавили той пристрій на друзки п’ятою, змарнувавши таку нагоду.
Бенфорд був єдиним, хто сидів за столом для доповідачів. Асистент поставив перед ним картку з його ім’ям. На вимогу членів СКРК Бенфорд що три місяці проводив брифінги з контррозвідки, і це була сесія, дозвіл на відвідування якої мало лише п’ятнадцять членів комітету. Сенатори, давно звиклі до того, що навколо них кружляють асистенти, з неохотою підкорялися вимозі не допускати до зали сторонніх. Це мало гарантувати, що не буде зроблено взагалі жодних записів.
Члени СКРК рідко пропускали Бенфордові щоквартальні брифінги, які, зазвичай, вважалися найстислішою і водночас найінформативнішою презентацією, доступною будь-де всередині Розвідувальної Спілки. Всі члени комітету, крім одного, ставилися до нього з повагою. Здавалося, лише сенаторка Стефані Буше з Каліфорнії чаїла неприязнь до доповідачів РС, особливо якщо ті були з ЦРУ. Коли члени зійшлися до кімнати і почали розсідатися, Буше поглянула на Бенфорда і скривилася. Бенфорд проігнорував її й зробив нотатку на полі свого зведення. Члени комітету сіли, помічників вислали, двері зачинили. Коли двері замкнулись, над ними загорілася маленька зелена лампочка. Голова сказав просто «Містере Бенфорд», аби показати, що час починати.
Бенфорд швиденько пройшовся по напрацюваннях у китайській справі з кібербезпекою на Західному Узбережжі, але по детальніші інструкції щодо природи цієї загрози порадив звертатися до ВКО — Відділу ЦРУ з Кібернетичних Операцій, яких прозивали «кіберами». Бенфорд перейшов до дражливої справи: ЦРУ та ФБР спільними зусиллями засікли офіцерів DGSE — французької служби зовнішньої розвідки — на місці тайника на півночі штату Нью-Йорк. Готується спільний брифінг з групою ФБР з операцій у Франції, або скорочено ГОФР, у справах французів на континентальній території США. Бенфорд перегорнув сторінку свого звіту.
— Сенатори, ЦРУ в співпраці з морським флотом США і компетентним підрядником закінчили попередню оцінку збитків, завданих російським розвідником у Нью-Лондоні, Коннектикут. — Бенфорд глянув на свої нотатки. — Доки Пентагон готує звіт про довгострокові наслідки цього проникнення в програму морського флоту, попередні висновки такі, що росіяни не отримали достатньо технічних даних, аби матеріально знизити оперативну життєздатність платформи…
— Даруйте, містере Бенфорд, — сказала сенаторка Буше.
Її колеги-сенатори розпізнали ознаки нападу й зібралися з силами.
— Для
