Червоний Дракон - Томас Харріс
Якщо інші поранення посмертні, то чим займався вбивця в той проміжок часу, поки місіс Лідс чекала на свій кінець? Ґрем задумався. Божевільний боровся з містером Лідсом і вбивав дітей, так, але на це мала піти не більш ніж хвилина. Він порозбивав дзеркала. Та що ще?
Детективи з Атланти провели ретельний огляд. Вони все повимірювали, наробили купу фотографій, прочесали підлогу «по сітці»13 й пройшлися пилосмоком, повиймали з-під умивальників сифони. І все одно Ґрем вирішив пошукати сам.
З поліцейських фотографій та силуетів, обведених липкою стрічкою на матрацах, Ґрем склав для себе уявлення, де саме були знайдені тіла. Такі характерні для використання вогнепальної зброї ознаки, як сліди нітратів на простирадлах, вказували на те, що Лідсів знайшли приблизно в тих самих позах, у яких вони померли.
Проте рясні плями крові та тьмяні мазки-відбитки на килимі в коридорі так і лишалися без пояснення. Один із детективів висунув припущення, що деякі жертви намагалися втекти від убивці плазом. Ґрем не поділяв цієї думки – очевидно, що вбивця пересував тіла Лідсів після їхньої смерті, а вже потім повернув їх на ті місця, де вони померли.
Як він учинив із місіс Лідс, було цілком зрозуміло. Але з іншими? Їх убивця не став нівечити, як зробив це з місіс Лідс. Усі троє дітей зазнали по одному вогнепальному пораненню в голову. Чарльз Лідс сплинув кров’ю на смерть, ще й устиг нею захлинутися. На його тілі виявили тільки одну додаткову відмітину – поверхневу странгуляційну борозну навколо грудей, радше посмертну. Що ж робив убивця з Лідсами після того, як вони померли?
Ґрем дістав зі своєї коробки поліцейські фотографії, лабораторні аналізи плям крові та біологічних рідин кожної окремої жертви, а також стандартні зразки для порівнянь траєкторій крапель і патьоків.
Він ретельно обійшов усі кімнати на другому поверсі, намагаючись зіставити поранення з плямами, відтворити події у зворотному напрямку. Він зазначив кожну пляму на масштабованому криміналістичному плані хазяйської спальні, користуючись при цьому стандартними зразками порівняння для визначення напрямку й швидкості розбризкування. Таким чином Ґрем сподівався встановити положення тіл в різні моменти.
Ось ряд трьох кров’яних патьоків, що кривуляють угору в кутку на стіні спальні. Ось під ними на килимі три малопомітні плями. Стіна над спинкою ліжка, там, де спав Чарльз Лідс, також поплямована кров’ю, криваві мазки вздовж плінтусів. Польовий начерк Ґрема почав скидатися на головоломку «з’єднай точки», проте без цифр-підказок. Він уважно дивився на свій план, підводив очі на кімнату й знов позирав у начерк, доки голова не заболіла.
Вілл пішов до ванної кімнати й прийняв дві останні таблетки баферину14, черпаючи долонею воду з-під крана на умивальнику. Побризкав на обличчя й утерся полою сорочки. Вода пролилася на підлогу. Він забув, що детективи забрали з-під раковини сифон. Поза тим у ванній було прибрано й чистенько – якщо не зважати на розбите дзеркало та залишки червоного дактилоскопічного порошку під назвою «Кров дракона». Зубні щітки, крем для обличчя, бритва – усе на своїх місцях.
Ванна кімната мала такий вигляд, наче нею й досі користується сім’я. На жердочках для рушників висіли колготки місіс Лідс, куди вона повісила їх сушитися. Ґрем помітив, що вона відрізала від пари одну панчоху, аби в майбутньому сполучити з іншою «одноногою» парою – вдягаючи одночасно двоє таких колгот, можна зекономити гроші. Ґрему кольнуло в серці від цих маленьких господарських хитрощів місіс Лідс, бо Моллі робила так само.
Він виліз у вікно на дах понад ґанком й усівся на запорошену дерев’яну покрівлю. Волога сорочка холодила спину. Ґрем обхопив руками коліна й пирхнув, намагаючись очистити ніс від запаху різанини.
Небо мов поіржавіло від вогнів Атланти, і зірок було майже не видно. На Кіз ця ніч була б безхмарною. Він міг би дивитися на летючі зорі з Моллі та Віллі, прислухатися до свисту, з яким, як вони офіційно ствердили, мають падати всі зорі. Метеоритний дощ Дельти Водолія був у самому розпалі, і Віллі з нетерпінням чекав кожної ночі.
Ґрем здригнувся й знову пирхнув. Наразі йому не хотілося думати про Моллі. То поганий смак, ще й відволікає від справи.
Зі смаком у Ґрема завжди були проблеми. Часто в нього виникали несмачні думки. У його розумі не існувало чіткого поділу. Усе, що він бачив і усвідомлював, впливало на решту суджень. І з деякими поєднаннями було важко жити. Ґрем не вмів їх передбачати, блокувати чи витісняти. Набуті навички пристойності й чемності волочилися позаду, спантеличені його асоціаціями, шоковані його снами. Шкода, що на кістяній арені його черепа не було фортець для того, що він любив. Асоціації приходили з блискавичною швидкістю. Суб’єктивне сприйняття відбувалося із запізненням, немов під час церковних промов. Воно вічно не встигало, не могло скерувати його думки.
Власне мислення здавалося йому гротескним, проте корисним, наче крісло, зроблене з оленячих рогів. Із цим він нічого не міг зробити.
Ґрем вимкнув у будинку Лідсів світло і вийшов через кухню надвір. На іншому кінці заднього ґанку промінь ліхтарика вихопив велосипед і плетений кошик для собаки. На подвір’ї стояла буда, біля східців – собача миска.
Факти вказували на те, що Лідсів захопили зненацька, уві сні.
Притиснувши підборіддям до грудей ліхтарик, Вілл занотував пам’ятку: «Джеку – де був собака?»
Ґрем поїхав назад до готелю. На водінні довелося зосереджуватися, хоч о пів на п’яту ранку машин на дорогах було небагато. Голова й досі боліла, тож Ґрем узявся шукати цілодобову аптеку.
Одна така знайшлася на вулиці Пічтрі. Біля входу дрімав нечупарний неозброєний охоронець. Фармацевт у такому масному халаті, аж лупу на плечах було видно, продав Ґрему баферин. Світло до болю яскраве. Ґрем не любив молодих фармацевтів. Вони наче мали комплекс «середньої дитини» і часто поводилися нахабно. Ґрем підозрював, що вдома вони також дратували рідню.
– Що ще? – спитав фармацевт, здійнявши пальці над клавішами касового апарата. – Що ще?
Працівники відділу ФБР в Атланті забронювали йому номер в абсурдному готелі біля нового «Пічтрі-центру». Там були скляні ліфти у формі стручків молочаю – побачивши їх, Ґрем остаточно зрозумів, що перебуває у великому місті.
До себе в номер він піднімався з двома делегатами, що почепили бейджі з привітанням та ім’ям. Вони трималися за поруччя в ліфті й позирали вниз на готельний вестибюль.
– Оно диви, біля стійки – то ж Вілма й решта, щойно підтягнулися, – сказав більший. –
